Тарас Качка
Із виступу на ІІІ академічній дискусії «Націєтворча місія перекладу» – проект Інституту філології Київського національного університету імені Шевченка та фонду «Європа XXI» – «Українська гуманітаристика. Діалог культур між Сходом і Заходом».
Україна в рамках своєї євроінтеґраційної політики здійснює адаптацію свого законодавства до законодавства Європейського Союзу. Перекладом на українську мову актів acquis communautaire та актів законодавства держав – членів ЄС займається, зокрема, профільний Державний департамент Міністерства юстиції України. Це копітка робота , вона «на виду», а відтак отримує багато критичних і дуже мало стримано позитивних оцінок.
В основі проблеми лежить той факт, що Україна, фактично, має потребу у перекладі усіх актів ЄС і не має достатньої кількості ресурсів та часу для цього. А для якісного перекладу потрібний час та фахівці.
Україна тут не є винятком. Таку ж проблему мають усі країни, які так чи інакше наближуються до Європейського Союзу. Певний виняток становить хіба що Молдова, де активно використовується дуже подібна румунська мова й відповідно – вони вкладають в таку роботу істотно менше ресурсів.
Вага кожного слова у тисячах сторінок
Робота «державних перекладачів» перебуває під тиском двох конкуруючих між собою факторів. По-перше, те чи інше рішення на рівні держави дуже часто залежить від точного змісту того чи іншого терміну чи тієї чи іншої норми. Тут фаховість перекладу або його глибина ніколи не досягає остаточної мети, оскільки за первинним перекладом – банальним словниковим передаванням змісту – йде необхідне тлумачення тих чи інших термінів в мові оригіналу, їхніх зв’язків з іншими нормативними актами, їхнє місце у структурі права й загалом розуміння логіки нормопроектування.
З іншого боку, існує потреба масових перекладів. Обсяги потреб наших профільних міністерств складають щороку близько 10 тисяч сторінок перекладів у різних сферах: транспорт, фармацевтика, фінансові послуги. Ці переклади теж дуже «енергозатратні», оскільки перекладачі мають справу з спеціальною термінологією. Очевидно, що для виконання такої роботи необхідно залучати широке коло перекладачів. Держава вдається до закупівлі перекладацьких послуг. Досить часто суб’єкти, які працюють на цьому ринку, «демпінгують цінами» і потім, на жаль, так само «демпінгують в якості». Це одвічна проблема, з якою в Україні борються, фактично, всі органи державної влади.
Єдиними «ліками від цієї хвороби» є копітка робота з виховання фахових перекладачів, а також формуванням тих чи інших наборів, практик перекладу, типових положень, які повторюються в нормативно-правових актах Європейського Союзу.
Переклад ніколи не завершується
Запровадження практик перекладу типових положень не відбувається в межах року-двох. Як засвідчив досвід наших польських колег, які, фактично, працювали на 99% за такою ж схемою, їм для того, щоб вийти на належний рівень якості масових перекладів, знадобилося 10-12 років. Про якісь підсумки стало можливим говорити лише тоді, коли проявили себе допущені неточності, помилки й пройшов процес корегування вже здійснених перекладів.
Зрештою, навіть всередині Європейського Союзу, який послуговується більше ніж 20 офіційними мовами, весь час відбувається корегування перекладів. Майже кожний випуск офіційного Вісника ЄС містить окремий розділ, де вказують на виправлення мовних помилок у тих чи інших мовних версіях.
Тому тут слід розуміти, що функція перекладу в адаптації законодавства будь-якої держави – України, Польщі, Молдови, – є, фактично, самостійною і постійною функцією. Ми живемо у глобальному світі й наше сформульоване українською мовою законодавство, наше державне регулювання, співіснує з міжнародними стандартами, з міжнародними актами, виписаними іншими мовами. Це означає, що формування термінологічного апарату й спеціальних практик перекладу – це постійний виклик й постійне завдання.
Це завдання можна вирішувати або досить дорогим шляхом – утримуючи велику кількість перекладачів чи закуповуючи відповідні послуги – або ж, як це робиться досить успішно в багатьох країнах, виховуючи необхідні якості у самих працівників державного апарату. Адже, яким би фаховим не був перекладач-філолог, усі тонкощі правового акту зрозуміє перекладач-юрист. Це ж стосується ветеринарів або спеціалістів у сфері транспорту. Ми шукаємо таких людей й періодично проводимо конкурси на заміщення вакантних посад.
Необхідна увага до надбань сусідів
Якісний переклад потребує широкої ерудиції й синтетичних підходів. Радянська традиція уніфікувала переклад. Наприклад, з наукового контексту було вимите уявлення про те, що традиція тлумачення права великою мірою базується на підходах, сформульованих до революції професором Одеського університету Євгенієм Васьковським. Тільки у 2002 році було перевидано російською мовою його «Основы толкования гражданского права». Васьковський після перевороту у Росії поїхав на свою батьківщину – у Польщу. Він став відомим академіком вже як Евгеніуш Вашковськи й заклав польську традицію, польські академічні підходи до тлумачення норм права. Повернути це втрачене багатство до українського контексту здатен, зрозуміло, лише той, хто може перекладати з польської .
Тому, очевидно, що Україна потребує фахівців, які б знали не лише українську, російську та англійську, а й мови країн-сусідів. Без цього ми досить часто втрачаємо важливі правові тонкощі, що можуть істотно вплинути на пришвидшення розвитку держави.
Неувага до сусідніх наукових підходів призводить до певного розлому, розходження і, зрештою, розриву у зв’язках між базовими академічними підходами до речей, які визначають функціонування держави. Ми мусимо приділяти увагу тим мовам, які не є панівними у світі.
Тарас Качка – перший заступник директора державного департаменту з питань адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу Міністерства юстиції України.
Радіо Свобода є інформаційним партнером проекту «Українська гуманітаристика: діалог культур між Сходом і Заходом» й надалі публікуватиме виступи усіх учасників обговорення. Третя академічна дискусія пройшла під назвою «Націєтворча місія перекладу».
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
Із виступу на ІІІ академічній дискусії «Націєтворча місія перекладу» – проект Інституту філології Київського національного університету імені Шевченка та фонду «Європа XXI» – «Українська гуманітаристика. Діалог культур між Сходом і Заходом».
Україна в рамках своєї євроінтеґраційної політики здійснює адаптацію свого законодавства до законодавства Європейського Союзу. Перекладом на українську мову актів acquis communautaire та актів законодавства держав – членів ЄС займається, зокрема, профільний Державний департамент Міністерства юстиції України. Це копітка робота , вона «на виду», а відтак отримує багато критичних і дуже мало стримано позитивних оцінок.
В основі проблеми лежить той факт, що Україна, фактично, має потребу у перекладі усіх актів ЄС і не має достатньої кількості ресурсів та часу для цього. А для якісного перекладу потрібний час та фахівці.
Україна тут не є винятком. Таку ж проблему мають усі країни, які так чи інакше наближуються до Європейського Союзу. Певний виняток становить хіба що Молдова, де активно використовується дуже подібна румунська мова й відповідно – вони вкладають в таку роботу істотно менше ресурсів.
Вага кожного слова у тисячах сторінок
Робота «державних перекладачів» перебуває під тиском двох конкуруючих між собою факторів. По-перше, те чи інше рішення на рівні держави дуже часто залежить від точного змісту того чи іншого терміну чи тієї чи іншої норми. Тут фаховість перекладу або його глибина ніколи не досягає остаточної мети, оскільки за первинним перекладом – банальним словниковим передаванням змісту – йде необхідне тлумачення тих чи інших термінів в мові оригіналу, їхніх зв’язків з іншими нормативними актами, їхнє місце у структурі права й загалом розуміння логіки нормопроектування.
З іншого боку, існує потреба масових перекладів. Обсяги потреб наших профільних міністерств складають щороку близько 10 тисяч сторінок перекладів у різних сферах: транспорт, фармацевтика, фінансові послуги. Ці переклади теж дуже «енергозатратні», оскільки перекладачі мають справу з спеціальною термінологією. Очевидно, що для виконання такої роботи необхідно залучати широке коло перекладачів. Держава вдається до закупівлі перекладацьких послуг. Досить часто суб’єкти, які працюють на цьому ринку, «демпінгують цінами» і потім, на жаль, так само «демпінгують в якості». Це одвічна проблема, з якою в Україні борються, фактично, всі органи державної влади.
Єдиними «ліками від цієї хвороби» є копітка робота з виховання фахових перекладачів, а також формуванням тих чи інших наборів, практик перекладу, типових положень, які повторюються в нормативно-правових актах Європейського Союзу.
Переклад ніколи не завершується
Запровадження практик перекладу типових положень не відбувається в межах року-двох. Як засвідчив досвід наших польських колег, які, фактично, працювали на 99% за такою ж схемою, їм для того, щоб вийти на належний рівень якості масових перекладів, знадобилося 10-12 років. Про якісь підсумки стало можливим говорити лише тоді, коли проявили себе допущені неточності, помилки й пройшов процес корегування вже здійснених перекладів.
Зрештою, навіть всередині Європейського Союзу, який послуговується більше ніж 20 офіційними мовами, весь час відбувається корегування перекладів. Майже кожний випуск офіційного Вісника ЄС містить окремий розділ, де вказують на виправлення мовних помилок у тих чи інших мовних версіях.
Тому тут слід розуміти, що функція перекладу в адаптації законодавства будь-якої держави – України, Польщі, Молдови, – є, фактично, самостійною і постійною функцією. Ми живемо у глобальному світі й наше сформульоване українською мовою законодавство, наше державне регулювання, співіснує з міжнародними стандартами, з міжнародними актами, виписаними іншими мовами. Це означає, що формування термінологічного апарату й спеціальних практик перекладу – це постійний виклик й постійне завдання.
Це завдання можна вирішувати або досить дорогим шляхом – утримуючи велику кількість перекладачів чи закуповуючи відповідні послуги – або ж, як це робиться досить успішно в багатьох країнах, виховуючи необхідні якості у самих працівників державного апарату. Адже, яким би фаховим не був перекладач-філолог, усі тонкощі правового акту зрозуміє перекладач-юрист. Це ж стосується ветеринарів або спеціалістів у сфері транспорту. Ми шукаємо таких людей й періодично проводимо конкурси на заміщення вакантних посад.
Необхідна увага до надбань сусідів
Якісний переклад потребує широкої ерудиції й синтетичних підходів. Радянська традиція уніфікувала переклад. Наприклад, з наукового контексту було вимите уявлення про те, що традиція тлумачення права великою мірою базується на підходах, сформульованих до революції професором Одеського університету Євгенієм Васьковським. Тільки у 2002 році було перевидано російською мовою його «Основы толкования гражданского права». Васьковський після перевороту у Росії поїхав на свою батьківщину – у Польщу. Він став відомим академіком вже як Евгеніуш Вашковськи й заклав польську традицію, польські академічні підходи до тлумачення норм права. Повернути це втрачене багатство до українського контексту здатен, зрозуміло, лише той, хто може перекладати з польської .
Тому, очевидно, що Україна потребує фахівців, які б знали не лише українську, російську та англійську, а й мови країн-сусідів. Без цього ми досить часто втрачаємо важливі правові тонкощі, що можуть істотно вплинути на пришвидшення розвитку держави.
Неувага до сусідніх наукових підходів призводить до певного розлому, розходження і, зрештою, розриву у зв’язках між базовими академічними підходами до речей, які визначають функціонування держави. Ми мусимо приділяти увагу тим мовам, які не є панівними у світі.
Тарас Качка – перший заступник директора державного департаменту з питань адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу Міністерства юстиції України.
Радіо Свобода є інформаційним партнером проекту «Українська гуманітаристика: діалог культур між Сходом і Заходом» й надалі публікуватиме виступи усіх учасників обговорення. Третя академічна дискусія пройшла під назвою «Націєтворча місія перекладу».
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
