Доступність посилання

24 Вересень 2017, Київ 03:14

Презумпція невинуватості і новий Кримінальний кодекс України


Про перспективу реформи кримінальної юстиції Радіо Свобода розпитувало Миколу Оніщука, екс-міністра юстиції, президента Інституту правової політики, і Леоніда Лобойка, доктора юридичних наук, професора Державного дніпропетровського університету внутрішніх справ.


Частина перша


Частина друга

– Для початку розмови сумна статистика. Україна посідає перше місце у Європі за кількістю арештів. За даними Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини Ніни Карпачової, щороку за рішенням судів заарештовується понад 60 тисяч людей.

Суди завалені справами. Судові розгляди розтягуються на роки. І в нас є люди, яких суд ще не назвав винуватими, але вони вже провели у слідчих ізоляторах від 3 аж до 9 років. Причому термін можливого ув’язнення за той злочин, який інкримінується правоохоронними органами, у декого з них менший від того, який людина вже провела у СІЗО.

Також переважна більшість справ передається до суду після того, як людина підписала сама зізнання, а не в результаті якісно проведеного досудового слідства.

І це при тому, що лише до Омбудсмена щорічно надходить 5 тисяч звернень щодо неправових дій правоохоронних органів і «кожне третє з них стосується катувань і незаконного поводження під час досудового слідства».

За словами Ніни Карпачової, «така ганебна практика» триватиме доти, доки у країні не ухвалять новий Кримінально-процесуальний кодекс, в якому зокрема мають запровадити граничний термін тримання заарештованої особи під вартою і також таке поняття мають ввести, як «домашній арешт».

І от, Міністерство юстиції нарешті оприлюднило на своєму сайті проект Кримінально-процесуального кодексу.

Як повідомив голова робочої комісії при Президентові України, міністр юстиції Олександр Лавринович, проект готується до передачі на експертизу до Венеціанської комісії, бо хочуть, щоб усе відповідало європейським нормам, перекладають його англійською.

Пане Оніщук, скажіть, будь ласка, чи справді ми можемо говорити про те, що цей новий Кримінально-процесуальний кодекс наріжним каменем зробить саме презумпцію невинуватості?

Микола Оніщук: Ми до цього часу використовуємо Кримінально-процесуальний кодекс 1960 року. Тому і по суті, і за змістом, і за формою – це кримінальне переслідування тоталітарної держави.
Микола Оніщук: На жаль, нічого дивного у статистиці, яку Ви зараз навели, посилаючись на коментарі Ніни Карпачової, немає. Оскільки до цього часу Україна має по суті радянську систему кримінального переслідування, не кажучи вже про те, що ми до цього часу використовуємо Кримінально-процесуальний кодекс 1960 року. Тому і по суті, і по змісту, і по формі – це кримінальне переслідування тоталітарної держави.

– Репресивний абсолютно…

Микола Оніщук: Репресивний, звинувачувальний. І саме з цим пов’язана така статистика, де ми є по суті рекордсменами у світі щодо утримання людей під вартою.

Микола Оніщук
Тепер щодо нового Кримінально-процесуального кодексу. Хочу сказати, що реформа кримінальної юстиції, до речі, термін «кримінальна юстиція» був введений декілька років назад, коли була розпочата ще за часів моєї каденції як міністра юстиції, як голови Національної комісії зі зміцнення демократії, утвердження верховенства права, саме тоді була розроблена і концепція кримінальної юстиції, і у своїй основі проект Кримінально-процесуального кодексу, над яким сьогодні працювала робоча група.

Микола Оніщук: Реформа кримінальної юстиції вже на етапі реалізації за своїм значенням не поступається судовій, а з точки захисту прав людини стоїть другою за значенням після Конституції.
Відразу зауважу, що за своїм значенням реформа кримінальної юстиції, яку ми зараз очікуємо, і яка вже, власне, на етапі реалізації певної, говорячи про нормопроектну роботу, за своїм значенням не поступається судовій, а з точки захисту прав людини стоїть другою за значенням після Конституції. Тому це добре, що і ваша передача повертається до цієї теми з тим, щоб проаналізувати як переваги, так і недоліки законопроекту, який підготовлений.

– Так чи є там, на Вашу думку, ця базова перевага? Чи зміниться ця система репресивна на систему нормальну для демократичної країни?

Микола Оніщук: Значною мірою є підстави вважати, що ми зробимо крок у правильному напрямку, говорячи про те, що ми будемо мати більш європейську за своїми стандартами систему кримінального переслідування. А це означає, що і презумпція невинуватості, і процесуальні права особи, яка є учасником кримінального переслідування, проти якої здійснюється процесуальне переслідування, будуть краще захищені.

Взагалі, якщо говорити про загальну характеристику цього проекту, то перше, що треба сказати, що саме права особи, стосовно якої порушене кримінальне переслідування, будуть захищені краще.

– Пане Лобойко, які Ви бачите позитиви у проекті нового Кримінально-процесуального кодексу?

Леонід Лобойко: Мені дуже приємно те, що нова владна команда сприйняла все-таки той проект, який розроблявся робочою групою Національної комісії. І багато нововведень, які стосуються саме дотримання прав людини у новому цьому проекті є.

Леонід Лобойко: Максимальний термін утримання під вартою 1,5 року – це людина, справа якої навіть ще не направлена до суду! Кожний п’ятий в Україні береться під варту!
Ви говорили про те, що багато осіб тримаються під вартою на досудовому слідстві. Так, максимальний термін утримання під вартою 1,5 роки – це людина, справа якої навіть ще не направлена до суду! Кожний п’ятий в Україні береться під варту! Звичайно, що така статистика свідчить про те, що вигідно органам, які розслідують справу, брати людей під варту.

От і Ніна Карпачова, і інші говорять про катування. Справа в тому, що катування в Україні практично не розслідуються. Справа не порушується у зв’язку з тим, що під час перевірки виявляється, що ніяких катувань не було.

І тому Європейський суд з прав людини у справі «Яременко проти України» вирішив, оскільки в Україні така ситуація з розслідуванням, то він, якщо тільки є скарги обвинувачених на те, що застосовувалося катування, каже: оскільки ми довести вже не можемо цей факт, було чи не було, бо проходить певний період часу, рік-два, то ми будемо брати до уваги процесуальний такий момент, оскільки розслідування належного не було, отже, будемо вважати, що катування все-таки було.

– Тобто Європейський суд з прав людини каже: держава Україна винна, якщо тільки ця справа потрапила до Європейського суду, і там людина каже, що до неї застосовувалися якісь незаконні методи.

У нас в минулий понеділок був гостем якраз голова Європейського суду з прав людини Жан-Поль Коста. Ми мали з ним розмову з цього приводу. Ось що він каже про базовий принцип справедливого правосуддя:

Жан-Поль Коста: Безумовно, презумпція вини є такою, що суперечить одному з основних принципів судочинства у всьому світі, в тому числі і захисту прав людини. І ми постійно ухвалюємо рішення Європейського суду, які всіляко підкреслюють необхідність цього фундаментального принципу – принципу презумпції невинності.

Презумпція невинності є однією з ключових запорук справедливих судових процесів.

– Це означає, що все судочинство має діяти за зовсім іншим принципом.

Перший принцип – це людина, щодо якої є якісь підозри, є невинуватою поки, а якщо вона винна, то це мають довести правоохоронні органи.

Пане Оніщук, як проект нового Кримінально-процесуального кодексу дозволяє самими технічними моментами, які він змінює, забезпечити презумпцію невинуватості людини?

Микола Оніщук: Насамперед зауважимо, що презумпція невинуватості закріплена в Конституції України. І все законодавство, яке, зокрема, стосується кримінального переслідування, судового кримінального розслідування, має забезпечувати реалізацію цього конституційного принципу.

Що робить у цьому напрямку проект нового КПК? Насамперед (і це основна, можливо, його спрямованість) він повертає у нашу систему кримінального переслідування процесуальну рівність сторін. І відповідними процесуальними засобами робить сторони рівними процесуально на етапі досудового розслідування.

– Сторона звинувачення і сторона захисту?

Микола Оніщук: Для прикладу лише окремі ілюстрації цього.

Сьогодні сторона звинувачення може заперечувати і відвести адвоката, тобто сторону захисту. У новому КПК це право у слідства у сторони звинувачення втрачається.

Сьогодні, коли ми говоримо про кримінальний процес, по суті доступ до матеріалів досудового розслідування захист отримує лише з моменту, коли пред’явлений обвинувальний висновок, тобто коли слідство вже завершене. Насправді новий КПК говорить про те, що з моменту пред’явлення звинувачення слідство має надавати для ознайомлення всі матеріали, які збираються по справі для того, щоб захист міг ефективно використовувати їх для забезпечення процесуальної захищеності інтересів підозрюваної особи.

– Лише стороні, яка звинувачується, власне, і стороні захисту, а чи й журналістам теж?

Микола Оніщук: Ні, насамперед йдеться про забезпечення прав процесуальних, процесу кримінального. Тобто, сторона звинувачення як така.

Що стосується гласності, то такий елемент з’являється вже безпосередньо, тобто вже під час судового розслідування справи, коли вже аналізуються матеріали.

Микола Оніщук: Ліквідується інститут «повернення справи на дорозслідування», суд має або винести виправдовувальний вирок, або припинити провадження у справі.
Продовжуючи цю тему, це стосується також і того, що ліквідується інститут «повернення справи на дорозслідування», коли неякісне слідство чи упереджене слідство виправдовувалося тим, що в суді справа не витримувала, що називається, критичного аналізу з точки зору захисту і з метою, щоб тримати людину і надалі під вартою чи намагатися довести все ж таки її вину, чи домогтися визнання вини, справу відправляли на дорозслідування. Тепер цей інститут ліквідується, і суд має або винести виправдовувальний вирок, або, власне, припинити провадження у справі як таке.

Це ж стосується й інших усіх аспектів нового КПК. Наприклад, йдеться про те, щоб скасувати інститут порушення кримінальної справи. Тепер для того, щоб розпочати слідство, достатньо внести у реєстр відповідну інформацію, і це дає право стороні звинувачення проводити ти чи інші слідчі дії, які не пов’язанні з обмеженням прав, свобод людини чи якихось інших обмежень, оскільки будь-яке обмеження права, у тому числі обрання навіть такої міри запобіжного заходу, як підписка про невиїзд, має здійснюватися виключно слідчим суддею, а не безпосередньо слідчим чи прокурором.

– Пане Лобойко, чи аналізували Ви те, що проект нового Кримінально-процесуального кодексу каже про те, яких людей не обов’язково брати під варту? Тобто, чи обмежує він типи справ, які точно кажуть про те, що людину в принципі треба було б затримати і утримувати під вартою, а всі інші люди можуть бути чи під домашнім арештом, чи під підпискою про невиїзд і так далі?

Леонід Лобойко: Новий проект КПК передбачає те, що взяття під варту буде, як запобіжний захід, застосовуватися лише у виняткових випадках. Якщо формалізувати цей процес, то проектом передбачається, що тільки тоді, коли особа обвинувачується у злочині, покарання за яке складає більше 5 років позбавлення волі, може бути взята під варту. Наразі це, за чинним законодавством, складає 3 роки, якщо тільки більше трьох років.

Але існують знову ж таки виняткові випадки, коли людина все рівно буде братися під варту.

І строк дії ухвали слідчого судді про тримання під вартою, що покращує становище сучасних, скажемо так, обвинувачених, які беруться під варту, складає лише 60 днів. Це максимум. Наразі ж це 18 місяців. Тобто, у 9 разів зменшується кількість ця.

– Ми маємо питання від радіослухача.

Слухач: Я вважаю, що за грати треба тих, хто фізично небезпечний. Для держави економічно (слово незрозуміле) вираховувати із зарплати. І от що, треба було саджати льотчиків Су-27, які у Скнилові у Львові?

Микола Оніщук: Дійсно, проект передбачає, що запобіжний захід такий, як тримання під вартою, буде застосовуватися лише у виняткових випадках. Тобто, супроти людей, які скоїли тяжкий злочин, вбивство, які є суспільно небезпечними.

Микола Оніщук: Тримання під вартою буде застосовуватися лише у виняткових випадках супроти людей, які скоїли тяжкий злочин, які є суспільно небезпечними. Коли ми говоримо про економічні злочини, буде застосовуватися застава грошова.
Практично в усіх випадках, коли ми говоримо про економічні злочини, буде застосовуватися застава грошова. У дуже складних випадках – це домашній арешт.

Вже не кажучи про те, що кодекс передбачає внесення змін і в матеріальне право, тобто, у кримінальне право, де будуть поділені кримінально-карні діяння на проступки кримінальні і на злочини. По проступках взагалі не передбачається застосування такого запобіжного заходу, як тримання під вартою, за визначенням.

Іншими словами, я поділяю точку зору нашого слухача, що у виключних випадках утримання під вартою має застосовуватися. Я думаю, що це призведе, застосування нового КПК, щонайменше до десятикратного зменшення осіб, які утримуються під вартою.

– Пане Лобойко, новий Кримінально-процесуальний кодекс – це ж зміна взагалі цілої системи. Чи можемо ми говорити про те, що інші закони, дотичні до того, щоб новий КПК у разі його ухвалення, а кажуть, що це відбудеться вже цього року, є такими, які дозволять тому, щоб новий, кращий запрацював?

Леонід Лобойко: Коли задумувалася концепція реформування кримінальної юстиції, то передбачалося, що буде змінюватися законодавство не тільки процесуальне, а й те, яке визначає так звані статусні закони: про міліцію, про адвокатуру, про прокуратуру. І ця робота проводилася за тих часів, коли міністром юстиції був Микола Васильович Оніщук, і наразі ця робота продовжується.

Зараз розробляються проекти і нової редакції закону про прокуратуру, про міліцію. Прийнятий нещодавно закон про безоплатну правову допомогу в Україні, який почне повністю діяти з 1 січня 2013 року. Тобто це, звичайно, має бути комплексна робота.

Микола Оніщук: У тому варіанті, який підготовлений, КПК вносяться зміни до всіх названих законів, зокрема й закон про прокуратуру і органи досудового слідства. Проте свого часу розробники і концепції, і закону вважали, що потрібно паралельно готувати нову редакцію усіх законів, які мають дотичність до кримінального процесу. Йдеться насамперед про нову редакцію закону про прокуратуру.

До речі, закон у цьому сенсі вносить досить революційний елемент – він позбавляє прокуратуру функцій розслідування кримінальних справ, залишаючи за прокурорами контроль за проведенням слідства і організацію самого досудового розслідування, оскільки саме прокурор представляє державу під час кримінального обвинувачення у суді.

Це ж стосується і нової редакції закону про органи досудового слідства. Оскільки ми маємо чітко визнати, що слідчі – це державні службовці, які збирають інформацію про скоєний злочин. Оцінювати зібрану інформацію, як докази в суді, має суд.

До речі, це знову ж таки конституційний принцип, принцип безпосередності судового дослідження будь-яких доказів у справі.

Іншими словами, будь-яка інформація, яка збирається на етапі досудового розслідування проти особи, стосовно особи стає доказом лише у суді і не може мати наперед визначеної сили. Це те, що ми маємо сьогодні, коли по суті прокурор приносить кримінальну справу у суд і називає все те, що він приніс, «доказами по справі».

Це не докази, це лише інформація, яка може стати доказом у справі, якщо суд на підставі безпосереднього дослідження свідчень, показів свідків, заслуховування експерта у справі, якщо експертиза проводилася, з пояснень спеціаліста дійде висновку, що дійсно скоєний був злочин та вина особи доведена.

– У нас зараз дуже багато є різних думок щодо того, як відбувається суд зокрема над колишнім Прем’єр-міністром Юлією Тимошенко. Хоч ми не можемо впливати на суд, але експерти кажуть про те, що оскільки це людина, яка була Прем’єр-міністром, то суд над нею міг би бути прикладом того, як може відбуватися справедливо, незаангажовано суд, якщо у спокійній атмосфері буде викладена уся інформація, яку зараз називають «доказами», суд її послухає і винесе свій вердикт.

Пане Оніщук, скажімо, та реформа і те питання про суд присяжних, яке виникло зараз, як це можна було б швидко вирішити, оскільки суспільство зараз, думка загальна громадська готова до того, що, можливо, суд присяжних може бути такою інституцією, яка підвищить довіру до самого суду?

Микола Оніщук: Ви зачепили дуже важливу тему. Не тільки з точки зору організації нашої вітчизняної судової системи, а й у контексті КПК, який ми обговорюємо. Оскільки це якраз те положення, за яке нинішні розробники КПК мають почервоніти.

Микола Оніщук: Нинішні розробники КПК мають почервоніти.

В проекті запропоновано якийсь гібрид суду присяжних.

Я переконаний, що Венеціанська комісія буде здивована цією новелою.
Я маю на увазі те, що в проекті запропоновано якийсь гібрид суду присяжних, девальвовано його сутність, тому що передбачається, що суд присяжних у кримінальному процесі має виглядати, як народні засідателі, які присутні, також дві особи у випадку, коли здійснюється кримінальне судочинство трьома професійними суддями.

Це я до того, що я переконаний, що Венеціанська комісія буде здивована цією новелою, розуміння ролі суду присяжних у кримінальному процесі і взагалі по формі і по суті і не підтримає запропоновану доктрину розробниками.

Особисто я вважаю, що в умовах, коли судова система має сьогодні великий рівень недовіри з боку суспільства чи учасників процесу, запровадження суду присяжних є чи не єдиними ліками, коли право визнати факт події злочину та, власне, факт скоєння злочину особою може сам народ у вигляді народних засідателів. По суті йдеться про те, що Конституція сьогодні гарантує право людині бути судимою народом.

– А механізму немає.

Микола Оніщук: Механізму немає.

І для цього необхідно або прийняти КПК, до речі, якомога швидше, але змінити ту концепцію, яку запропонували автори, або ж, власне, окремий закон, який врегулює всі питання діяльності суду присяжних.

– Пане Лобойко, а Ваша думка? Ви вважаєте, суд присяжних є панацеєю у цій ситуації, яка склалася?

Леонід Лобойко: Якщо говорити про особисто мою думку, то я в принципі проти суду присяжних, але на даному етапі, я думаю, що він повинен відіграти свою позитивну роль, так як він це робить зараз у Російській Федерації і в інших державах, які вийшли з соціалістичного табору.

Але дійсно, Миколо Васильовичу, я з Вами погоджуюся, що у тому вигляді, в якому запропонувала робоча група суд присяжних – це не суд присяжних, це шефенський суд класичний, бо усі питання і права, і факту будуть вирішувати однією колегією судді. Це не суд присяжних. І тут, звичайно, є надія на те, що Венеціанська комісія зробить зауваження, і це положення буде виправлене.

– Наші експерти позитивно оцінюють новий проект Кримінально-процесуального кодексу. Лише б його ухвалили.

А ще які мінуси, крім тих, які Ви назвали, є, пане Оніщук?

Микола Оніщук: Новий УКПК – це рух у правильному напрямку. Це поза всяким сумнівом.

Щодо негативів, щодо недоліків. Ми вже сказали щодо недоліку, який стосується суду присяжних.

Очевидний недолік – це збереглася стара система доказового права. Я хоч і говорив про те, як має бути, що саме суд визнає доказом будь-яку інформацію, зібрану по справі, на жаль, тут трансформації серйозної не відбулося. І на етапі доопрацювання закону якраз доказове право, тобто система доказів і процесуальне регулювання цих відносин має бути змінене.

Це ж стосується також і випадку, коли ми говоримо про надмірне адміністрування, яке залишається: і процесуальне, і адміністративне у керівників слідчих підрозділів стосовно своїх слідчих.

Оце, мабуть, очевидно три головні вади проекту, про який сьогодні ми говоримо.
  • 16x9 Image

    Ірина Штогрін

    Редактор інформаційних програм Радіо Свобода з жовтня 2007 року. Редактор спецпроектів «Із архівів КДБ», «Сандармох», «Донецький аеропорт», «Українська Гельсінська група», «Голодомор», «Ті, хто знає» та інших. Ведуча та редактор телевізійного проекту «Ми разом». Автор ідеї та укладач документальної книги «АД 242». Працювала коментатором редакції культура Всесвітньої служби Радіо Україна Національної телерадіокомпанії, головним редактором служби новин радіостанції «Наше радіо», редактором проекту Міжнародної організації з міграції щодо протидії торгівлі людьми. Закінчила філософський факультет Ростовського університету. Пройшла бімедіальний курс з теле- та радіожурналістики Інтерньюз-Україна та кілька навчальних курсів «IREX ПроМедіа».

Ваша думка

Показати коментарі

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG