Доступність посилання

18 Листопад 2017, Київ 01:43
Останнім часом чимало російських демократів, зазнавши цілковитої поразки у себе вдома, активно відвідують Київ, де розповідають українським колегам, як треба цю демократію розбудовувати. Причому поводяться не як рівні з рівними, а як столичні метри з відсталою провінційною публікою, даючи керівні вказівки, безапеляційні оцінки, суворі догани тощо.

Ця стилістика, цей тон об’єднують російських демократів у їхньому ставленні до України з найреакційнішими кремлівськими «яструбами». Вони чомусь забувають, що в такій ситуації найбільшу силу (якщо вважати, що гості щиро хочуть допомогти українській демократії) має власний приклад. А він у Росії невтішний: російську демократію майже повністю розгромлено, авторитарний режим контролює всі центральні телеканали, демократичну громадськість відкинуто на маргінес.

До речі, всі московські гості залюбки вихваляють свободу в українському телевізійному ефірі, наявність трансляцій наживо, а деякі, як, приміром, Матвій Ганапольський, навіть шпетять українців, бо вони, мовляв «зажерлися» свободою, не цінують того, що мають, і хочуть чогось більшого.

Звісно, росіяни забувають, що колись, до Путіна, вони теж мали таку свободу, як тепер в Україні, але все те доволі швидко зникло. Вони не звертають увагу на виразні «російсько-білоруські» тенденції в інформаційному просторі України, тому не розуміють, що українці відчайдушно борються за збереження свободи (в тому числі й слова), що більш чи менш швидко обмежується чинною владою, яка саме Москву і Мінськ бере собі за зразок.

Краще б московські ліберали пояснили українцям, у чому полягає причина краху російської свободи, феноменальної слабкості російської опозиції, шаленої популярності тоталітарно-шовіністичних ідей в російському суспільстві тощо. Це було б набагато корисніше і повчальніше. Замість того сусідські ліберальні «генерали» (щоправда, без «армії») демонструють пиху і зарозумілість.

Але українцям треба усвідомлювати, що ці люди не мають досвіду перемог, лише поразок. У цьому контексті значно кориснішими були б зустрічі з демократичними політиками Грузії, Естонії, Польщі, Словаччини і так далі. Тим більше, що й висновків зі своїх поразок російські колеги, здається, ще не зробили.

Демократичні стандарти «а-ля рюсс»

Крім приїжджих навчителів політичної мудрості, є в Україні ще й постійні представники російської демократичної традиції. Це колишні «зірки» російського, а нині українського телебачення – Євген Кисельов і Савік Шустер, які регулярно дають українській телеаудиторії уроки демократії і громадянського суспільства. Але їх улюбленою темою, з приводу якої вони невичерпні щодо сентенцій і порад, є стандарти і моральні засади ліберальної журналістики.

Особливо активний в цій тематиці громадянин Італії і Канади Савік Шустер. Суто абстрактно його настанови є цілком слушними, проти них важко виступати. Але проблеми починаються тоді, коли від теорії він переходить до практики, до майстер-класу власних телепрограм і особистої поведінки як журналіста. Ця поведінка і Шустера, і Кисельова щодо діячів влади може бути названа сервільною.

Наприклад, у студії Кисельова неодноразово бував прем’єр Азаров і віце-прем’єри уряду. За весь цей час Кисельов не задав жодного неприємного для влади запитання, водночас дуже гостро формулюючи їх для представників опозиції. Савік Шустер часто позбавляв слова гостей студії, якщо вони дозволяли собі критичні інвективи на адресу влади і керівної партії. Важко не помітити, що «Велика політика» Євгена Кисельова на телеканалі «Інтер» і «Шустер-LIVE» на Першому національному працюють на чинну владу.

Мені можуть закинути, що раніше вони працювали на опозицію: так, коли Партія регіонів була в опозиції, вони працювали на опозицію, а тепер працюють на владу. Вміло маніпулюючи ситуацією в студії, фігуранти виводять вищих урядовців з-під критичного вогню. Однак інколи це робиться доволі незграбно.

Приміром, 1 липня у Савіка Шустера під час виступу міністра освіти, науки, молоді та спорту Дмитра Табачника його єдиними опонентами виявилися… студенти Києво-Могилянської академії. За всієї поваги до цих молодих людей, вони навряд чи здатні на рівних дискутувати з міністром про проблеми освітянської політики. Водночас народні депутати Володимир Яворівський і Леся Оробець заявили, що їм буквально за дві години до початку передачі скасували запрошення до студії «Шустер-LIVE». Зрозуміло, що народні депутати, добре обізнані на питаннях освіти, могли б зіпсувати настрій панові міністру. А без Яворівського і Оробець вийшов цілком парадний звіт керівника галузі.

Не можна не визнати, що Шустер і Кисельов працюють досить професійно. Але хіба на свободу слова?

«Апофеоз» демократичності й журналістської етики

Таким «апофеозом», звісно, стало потрапляння Кисельова і Шустера до пулу «придворних (куртуазних)» журналістів, які були запрошені на розмову з Президентом України Віктором Януковичем у знамениту резиденцію Межигір’я. Зрозуміло, що ніхто з цих двох «лицарів» стандартів демократичної журналістики не запитав Януковича, яким чином величезна територія (понад 100 гектарів) із численними будівлями з державної власності стала приватною.

Може, не захотіли втручатися в «особисте життя», адже заявила нардеп від Партії регіонів Олена Бондаренко, яка спеціалізується на питаннях ЗМІ, що всі майнові справи державних діячів і політиків – то є особисте життя, втручатися в яке, це все одно що копирсатися в чужій спідній білизні… Вона саме так сказала, виступаючи на телеканалі «ТВі».

Але державна резиденція, що раптом перестала бути державною, – то не трусики і бюстгальтери, то не спідня білизна, а колишня власність всіх українських платників податків. Невже є таке цивілізоване демократичне суспільство, де питання власності, майна і фінансів урядовців уважались би особистим життям, куди суспільству втручатися зась?

А коли Янукович заявив, що принципово не хоче зустрічатися з журналістами, які об’єдналися в громадському русі «Стоп цензурі!», які, власне, ініціювали поїздку журналістів до Межигір’я (хоча саме їх Президент і не запросив), то ані Шустер, ані Кисельов не продемонстрували жодної солідарності з колегами, яких перший державний службовець України піддав дискримінації, фактично освятивши таку своїми особами та присутністю.

Те, що Президент поділяє українських журналістів на «своїх» і «чужих», на «придворних» і «ворожих» – це його справа і його самохарактеристика. Але те, що Кисельов і Шустер мовчазно з цим погодилися, – не робить їм честі.

Ось на такому тлі фігуранти постійно повчають українських колег стосовно професійної етики демократичного журналіста… То чи варто дивуватися, що професійна діяльність Шустера і Кисельова в Москві закінчилася нинішнім станом тамтешньої свободи слова?

Ігор Лосєв – кандидат філософських наук, доцент кафедри культурології НаУКМА

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
  • 16x9 Image

    Ігор Лосєв

    Доцент кафедри культурології Києво-Могилянської академії, політолог, публіцист, кандидат філософських наук. Член Національної спілки журналістів України

Ваша думка

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG