Доступність посилання

18 Листопад 2017, Київ 09:30

(Рубрика «Точка зору»)

Ми живемо у дивній країні, якою заправляють не люди, а рукотворно сформовані медійниками та піарниками «пули». Це новомодне, запозичене в західно-неоліберальних комунікаційно-мовних «гегемонів» стало у нас широковживаним – на кшталт дискурсів, гламурів, трендів, парадигм, хедлайнерів тощо. Себто, тривко ввійшло в ряд магічних понять, які, відчужившись від пересічної людини, вже заледь не самостійно визначають структуру держави й суспільства, більше того – панівну мораль, що є нині перевернутою з ніг на голову.

Згідно з тлумаченням популярного британського словника Chambers, у пріоритетному сенсі pool означає «басейн», себто штучно витворену, невеличку за площею водойму. Метафорично «пул» перейшов у широкий спектр понять: від різновиду більярду (снукер, «дев’ятка», «американка») або виграшної комбінації в азартній грі (джекпот) – до групи бізнес-структур, котрі монопольно змовляються щодо штучної підтримки високого рівня цін із метою отримання надприбутків. Первісна ж етимологія слова сягає французького poule – банк, ставка. Себто, речі, які є органічними складниками певних злочинно-шулерських спільнот і середовищ.

Безликі заручники медіократії

Один із онлайнових фінансових словників тлумачить «пул» як «форму об’єднання, що зазвичай має тимчасовий характер». Наприклад, страхові, патентні пули. Або так званий «золотий пул» – міжнародне об’єднання центральних банків найрозвиненіших західних країн.

Хоч як би там було, а в Україні це поняття навряд чи відповідає останній загальновизнаній характеристиці. Особливо ж у її розумінні тимчасового характеру. Скоріше за все, в наших реаліях «пули» є якраз такими собі нетлінними басейнами з кришталево-чистою, живильною водою, в якій льопається і на повний драйв насолоджується всіма принадами життя чітко визначене вузьке коло осіб. Причому, для більшості українців є очевидним, що навряд чи ці «хазяї життя» заслужили собі «рай на землі» – саме завдяки своїм винятковим чеснотам, професійним досягненням чи звитяжною працею на благо суспільства. Якраз навпаки: загальновідомо, що чимало з них особисто приклалися до того, що Україна нині перебуває на дні геть усіх світових рейтингів.

Більше за те, в масовому вимірі медійна мантра «пулів» набирає все стійкішого негативного відтінку, співмірного, скажімо, зі сприйняттям давньоіндійської кастовості: власне, усталено сформованої системи, за якої доля країни визначається арифметичною кількістю у пару тисяч людей. Причому непрофесійних, малоосвічених, клептократичних та безвідповідальних. Решта ж 45 мільйонів 998 тисяч осіб складає таку собі аморфну масу з відсутніми ликами – на кшталт привидів із стертими обличчями, котрі безвольно й нікчемно блукають деякими японськими стрічками жахів.

Можна стверджувати, що левова частка цих «маленьких», безликих українців принаймні вже двадцять останніх років перебуває в заручниках технології «пулів» в усіх сферах життя. Причому, штучно виплеканих «начальниками дискурсу» (В. Пелєвін, «EmpireV»), себто армадою олігархічно-сервільних політологів, піарників, соціологів, юристів та інших експертів-авгурів найрізноманітніших мастей і сфер – в рамцях постмодерно-завуальованої форми політичної диктатури. Вона сьогодні ефективно досягається суто інформаційними засобами і, з легкої руки німецького соціолога Томаса Меєра, зветься медіократією.

Суть її вельми проста і полягає в наступному. Так, політик є «живим» лише тоді, коли він миготить у телевізорі. У нашому вимірі це чотири-п’ять політичних ток-шоу на відомих підолігархічних телеканалах. Так, наприклад, коли уявити, що напівопального нині «регіонала» Нестора Шуфрича не показуватимуть «в ящику» ще протягом року, то існує величезна ймовірність того, що більшість українців узагалі забуде, що це за один.

Чимало західних і вітчизняних політологів нарікають на те, що реальна демократична політика вже сьогодні майже підмінена віртуальною телевізійною картинкою. І дійсно, доходить до абсурду на межі з рафінованим цинізмом: так, якщо кровопролитна війна в якійсь віддаленій точці земної кулі не потрапила в об’єктив CNN, то – в контексті технології медіа-«пулів» – її не відбувається взагалі.

Свого часу вельми характерно і лапідарно висловився на означену тему екс-канцлер Німеччини і щирий друг путінського «Газпрому» Герхард Шредер: «Для того, щоб керувати Німеччиною, мені вистачить таблоїда Bild і телеекрану».

Тут аж ніяк не йдеться про «невидиму руку ринку», що оспівується ліберальними доктринами як генеральний і найсправедливіший регулятор та конкурентний розподілювач матеріальних активів і духовних благ західної цивілізації. Натомість, у вітчизняному вимірі маємо недбало замасковану «волохату руку» абсолютистської корупції так званих політичних, економічних, наукових, мистецьких і т. д. селекцій доморощеної «пулової еліти».

Штучність, проте нетимчасовість

Сьогодні є цілком очевидним, що в вітчизняному ментально-рудиментарному тлумаченні й втіленні медійна технологія «пулів» є вельми загрозливою для успішного розвитку України. Насамперед, тим, що рукотворні «пули» в наших умовах перетворюються з тимчасово-раціональних на перманентно-ірраціональні й застиглі статуси, котрі радикально деформують буття в геть усіх сферах.

Вільна та «здорова» конкуренція, що була успішною в країнах Заходу, в українських умовах перетворилася на збочений протекціонізм і штучно-корупційний відбір на всіх рівнях. Загальнонародне майно на вісімдесят відсотків опинилося в руках «червоних директорів», екс-комсомольців і мафіозних паханів, котрі протягом вже двадцяти років плавають у давно вже замуленому політичному басейні України. Причому, як видається, міняти воду, а тим паче чистити цю штучну, «пулову» водойму ніхто реально не збирається. Бо ж «нова» виборча мажоритарно-партійно-«закритосписочна» система, запропонована міністром юстиції Володимиром Лавриновичем, якраз і спрямована на неозначено тривалу консервацію цього «басейну» з його самообраними плавцями.

Тож українцям нині лишається на неозначені часи обирати поміж Сціллою і Харибдою медіапропонованих пулів – винятково між двома кандидатами на президентський пост та чотирма-п’ятьма «прохідними» політичними партіями до парламенту. Бо ж більше голосувати «немає за кого» – так нам мовить медіократія. Причому, як видається, навіть ющенкобіжна та псевдопатріотична технологія «проти всіх», що привела до влади Віктора Януковича і донецький клан, вже відпрацювала своє, а тому є хутко списаною президентськими клевретами в аннали «регіональної» історії.

Вже сьогодні можна передбачити, що «четверта влада» в Україні скоро, ймовірно, буде усіченою до президентського «пулу» журналістів, які й розповідатимуть ексклюзивно народові правду про Межигір’я та боротьбу Януковича з корупцією. «Пулових» науковців можна буде перерахувати на пальцях, а першу селекційну «четвірку», скоріше за все, складатимуть такі брили-академіки, як Литвин, Семиноженко, а також Табачник з Толстоуховим. Літературний медіа-«пул» уже так само визначився за останні 10 років (принаймні, відсотків на 99 можна передбачити, що український читач скоро геть не знатиме прозаїків Ульяненка чи Пашковського або ж поета Вишенського). Отримувати ж вищу освіту, пристойну роботу чи якісне лікування зможуть лише члени «пулу» – себто, клубно-гламурні нащадки «регіональних папіків», на кшталт луганського «джентльмена» Романа Ландика чи мажори-шумахери на поршах і мазератті – безкарні стрітрейсери-вбивці вагітних жінок із дітьми.

Що ж може в найближчому часі протистояти нав’язаному нам животінню за законами (а точніше – за беззаконням) країни «пулів»? Створення «горизонтальних» громадянських мереж у Фейсбуці? Народна люстрація? Втім, перші називаються неефективними, а друга – вже незворотно запізнілою. Принаймні, саме в цьому намагаються переконати суспільство наріжні речники медіократії. Та чи хто-небудь ще й досі вірить гучному кумканню, що долинає до нас із закритого й замуленого «пулу»?

Андрій Коваленко – журналіст, письменник

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода

  • 16x9 Image

    Андрій Коваленко

    Політичний оглядач, публіцист. Член Національної спілки журналістів України й Українсько-британської професійної асоціації. Учасник стажувань за британською урядовою програмою Chevening та міжнародною програмою для журналістів Reuters Foundation.

Ваша думка

Показати коментарі

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG