Першого кардинала Білорусі Казимира Свьонтека мають поховати 25 липня у місті Пінську на Берестейщині, де він понад півстоліття працював парохом католицької громади, єпископом, митрополитом. Там він і помер. Жалобну літургію під час відспівування померлого проведе кардинал Станіслав Дзівіш з Кракова, який колись працював секретарем папи Івана Павла Другого і був добрим другом кардинала Свьонтека.
Співчуття з приводу смерті кардинала висловили Папа Римський Бенедикт XVI, президент Білорусі Олександр Лукашенко, глава Білоруської Православної церкви митрополит Філарет.
Кардинал Свьонтек був дуже популярною особою у Пінську.
«Для Пінська він був людиною незвичайною. Він один, відкривши забрало, пішов на ворога, на комуністів, організував людей на захист храмів у нашому місті, пам'ятників архітектури, які комуністи хотіли підірвати. Зокрема, врятував Францисканський костел і монастир, де зараз діє семінарія. Він багато терпів за віру, але показав приклад служіння всім християнам», – каже місцевий краєзнавець Олексій Дубровський.
Казимир Свьонтек дійсно врятував комплекс будівель францисканського монастиря в Пінську, де в часи незалежності він же відновив духовну семінарію. У 1939 році цю семінарію він і сам закінчив. Але попрацював священиком небагато. Радянська влада, яка прийшла в Західну Білорусь в 1939-му, заарештувала його і засудила на смерть. У 1941-му два місяці він чекав страти у Брестський тюрмі. І тільки війна між СРСР і Німеччиною не дала виконати цей вирок. Але у 1944 році Свьонтек знову був заарештований і засуджений на 10 років у ГУЛАГу. Але і в таборах він залишався священиком.
«Мене дуже вразили його розповіді про пережите в сталінських таборах, особливо про те, коли він на Різдво проводив літургію в табірному бараку, а в цей же час у барак заходили співробітники НКВС з наганами», – розповів католицький активіст із Вітебщини Костянтин Шиталь, який кілька разів зустрічався з кардиналом.
Людина, яка шукала порозуміння між усіма
Повернувшись із Воркути, отець Свьонтек, попри тиск влади, активно служив у Пінську. В той час як його родина виїхала на Захід, він залишався з вірними. У 1991 році папа Іван Павло II призначив Свьонтека першим керівником новоствореної Мінсько-Могильовської митрополії та апостольським адміністратором Пінської єпархії.
Католицький священик Юрій Борок з Вітебської області говорить, що це була дуже принципова людина, впевнена у своїй вірі, яка останні 20 років активно відновлювала церковні структури.
«Якщо ми говоримо про білорусизацію церкви, то важко сказати, що він зробив особливий внесок і в це. Але він це робив, бо цього вимагали священики, цього вимагав народ. Проте плюс цій людині у тому, що він цього не заперечував, хоча і було інше коло католиків, яке було не за білорусизацію. Тут він шукав консенсус, що було не дуже легко», – каже Борок.
Казимир Свьонтек, поляк за національністю, знайшов компроміс між польською і білоруською традиціями у церкві, співпрацю між державою та католицькою церквою, а також порозуміння з православною більшістю Білорусі: католики тут становлять близько чверті населення. Кардинал сприяв тому, щоб у храмах звучала білоруська мова, щоб відроджувалися духовність та патріотизм.
Співчуття з приводу смерті кардинала висловили Папа Римський Бенедикт XVI, президент Білорусі Олександр Лукашенко, глава Білоруської Православної церкви митрополит Філарет.
Кардинал Свьонтек був дуже популярною особою у Пінську.
«Для Пінська він був людиною незвичайною. Він один, відкривши забрало, пішов на ворога, на комуністів, організував людей на захист храмів у нашому місті, пам'ятників архітектури, які комуністи хотіли підірвати. Зокрема, врятував Францисканський костел і монастир, де зараз діє семінарія. Він багато терпів за віру, але показав приклад служіння всім християнам», – каже місцевий краєзнавець Олексій Дубровський.
Казимир Свьонтек дійсно врятував комплекс будівель францисканського монастиря в Пінську, де в часи незалежності він же відновив духовну семінарію. У 1939 році цю семінарію він і сам закінчив. Але попрацював священиком небагато. Радянська влада, яка прийшла в Західну Білорусь в 1939-му, заарештувала його і засудила на смерть. У 1941-му два місяці він чекав страти у Брестський тюрмі. І тільки війна між СРСР і Німеччиною не дала виконати цей вирок. Але у 1944 році Свьонтек знову був заарештований і засуджений на 10 років у ГУЛАГу. Але і в таборах він залишався священиком.
«Мене дуже вразили його розповіді про пережите в сталінських таборах, особливо про те, коли він на Різдво проводив літургію в табірному бараку, а в цей же час у барак заходили співробітники НКВС з наганами», – розповів католицький активіст із Вітебщини Костянтин Шиталь, який кілька разів зустрічався з кардиналом.
Людина, яка шукала порозуміння між усіма
Повернувшись із Воркути, отець Свьонтек, попри тиск влади, активно служив у Пінську. В той час як його родина виїхала на Захід, він залишався з вірними. У 1991 році папа Іван Павло II призначив Свьонтека першим керівником новоствореної Мінсько-Могильовської митрополії та апостольським адміністратором Пінської єпархії.
Католицький священик Юрій Борок з Вітебської області говорить, що це була дуже принципова людина, впевнена у своїй вірі, яка останні 20 років активно відновлювала церковні структури.
«Якщо ми говоримо про білорусизацію церкви, то важко сказати, що він зробив особливий внесок і в це. Але він це робив, бо цього вимагали священики, цього вимагав народ. Проте плюс цій людині у тому, що він цього не заперечував, хоча і було інше коло католиків, яке було не за білорусизацію. Тут він шукав консенсус, що було не дуже легко», – каже Борок.
Казимир Свьонтек, поляк за національністю, знайшов компроміс між польською і білоруською традиціями у церкві, співпрацю між державою та католицькою церквою, а також порозуміння з православною більшістю Білорусі: католики тут становлять близько чверті населення. Кардинал сприяв тому, щоб у храмах звучала білоруська мова, щоб відроджувалися духовність та патріотизм.
