Доступність посилання

21 Вересень 2017, Київ 03:34

Двадцять років незалежності і національна культура


Київ – Міністр культури України Михайло Кулиняк переконаний, що ухвалений у цьому році закон про культуру вже працює і приносить вагомі результати. Про здобутки національної культури за 20 років Незалежності та про перспективи її розвитку із згаданим гостем Радіо Свободи розмовляла журналіст Ірина Штогрін.


Частина перша


Частина друга

– Пане міністре, за 20 років незалежності Україна лише в 2011 році 6 січня отримала закон про культуру, Президент підписав його 6 січня.

Михайло Кулиняк
Але ще перед тим, у грудні, коли парламент розглядав цей закон, ми з Вами зустрічалися, і Ви говорили про те, що старе законодавство, яке регулювало відносини у сфері культури, настільки застаріло, що фактично не давало можливості зсунути цей камінь з «дороги прогресу».

За ці півроку, які пройшли від початку існування нової законодавчої бази, чи вдалося використати можливості нового законодавчого ресурсу?

Ми вже створюємо базову мережу закладів культури. Це дає нам змогу, що вже ніхто не зможе їх реорганізовувати, змінювати, закривати
Звичайно. Закони для того й ухвалюються, щоб їх виконувати. І в даний час це є абсолютною аксіомою.

Ми вже створюємо базову мережу закладів культури. Це механізм, який нам дозволить визначити чітко всі наші заклади, які є в Україні, які є на територіях, для того, щоб потім ми могли розуміти, по-перше, всі проблеми, які там виникають, і вже ніхто не зможе їх реорганізовувати, змінювати, закривати, ліквідовувати, скорочувати. Це один із важливих таких постулатів закону про культуру.

Законом передбачена норма, що заклади культури не можуть закриватися, не можуть перепрофільовуватися. Якщо Ви, наприклад, побачите, що є дисбаланс: у якійсь області є дуже мало, в якійсь області є більше, а бюджет завжди обмежений, – як тут можна буде вийти з ситуації?

– Власне, якраз для того це й робиться, щоб розуміти реально ситуацію, яка є на території. І, звичайно, коли ми вже будемо мати повну інформацію, ми тоді будемо ставити питання: на територіях десь добавляти, десь реорганізовувати, але не шляхом скорочення, а шляхом десь об’єднання, може, декількох закладів в один, щоб він став більш потужним. А там, де їх не вистачає, звичайно, будемо їх добавляти, будемо ставити про це питання.

Що ще вдалося зробити?

Ми будемо подавати пропозиції щодо приватно-державного партнерства, будемо залучати бізнес. Ми вже готові внести зміни до закону про меценатство
Що ще? Розробляються всі ці соціальні складові: надбавки, те, що ми говорили. У першу чергу, для працівників сільських клубів.

Разом з тим на останній Гуманітарній раді Президент чітко поставив завдання провести повністю роботу з територіями, з обласними адміністраціями, включно з сільськими клубами, з районними клубами, будинками культури щодо їхнього відновлення. Тому, коли ми вже зробили працівникам клубів ці набавки, зараз нам потрібно ще навести лад з приміщеннями. І тут ми будемо співпрацювати з областями.

Так само ми будемо подавати пропозиції щодо приватно-державного партнерства, будемо залучати бізнес, будемо з ними зустрічатися на всіх територіях, ті, які працюють і в райцентрі, і в обласних центрах, щоб вони виділяли кошти як на відновлення сільських будинків культури, так і там, де є кінотеатри.

Звичайно, бізнес захоче якісь преференції. Ми це прекрасно розуміємо. І ми вже готові, працюємо над тим, щоб, може, внести якісь зміни до закону про меценатство. Одні хочуть, щоб про них казали, що такі й такі внесли такий вклад, другі хочуть, наприклад, отримати преференції по податковому.
Може, десь ми продумаємо, щоб якийсь відсоток на культуру можна було б з валового продукту не виплачувати, а відносити на якісь пам’ятки культури або на сільські клуби. І оці якраз шляхи стимулювання ми розробляємо.

Це вже наслідки прийняття закону про культуру, який ми зобов’язані виконувати.

Закон окремо виділяє такий напрямок діяльності, як пропагування української національної культури в усій її різноманітності закордоном і представлення її, як частини світової культурної спадщини. Що у цьому плані вдалося вже зробити?

– Ця робота як велася, так і ведеться зараз. Але, щоб об’єм її різко збільшити, звичайно, треба збільшувати об’єм фінансування. Це ми зараз закладаємо у бюджет 2012 року.

Що мається на увазі? От нещодавно ми з Головою Верховної Ради Володимиром Михайловичем Литвином були у Польщі у Кошаліні, де був великий фестиваль українців, які живуть у Польщі. Ми проводимо багато заходів і в інших країнах. Зараз готуються фестивалі в Бразилії і в Канаді.

Звичайно, є бажання, і є більше заявок, ніж є на це фінансування. Тому наше завдання основне – це збільшити фінансування, щоб ми об’єм цих заходів могли збільшити.

Ви українських «Терещенків» бачите зараз? Є такі люди, які, Ви вважаєте, можуть зробити те, що зробили такі люди, як Терещенки?

– Я впевнений, що є. І, знаєте, люди підходять. Просто знову ж таки тут трошки вони стикаються з нашими законодавством, коли для того, щоб віддати якусь копійку на якийсь добрий проект, то треба заплатити стільки ж само податків, а в деяких випадках навіть більше, ніж щоб просто сплатити податки державі. От над цим ми працюємо.

Хоча разом з тим, Ви бачите, скільки у нас є мистецьких проектів. І все-таки є в них меценати. Вже на кажучи про недавній випадок, коли нам передали ікону.

Тому «Терещенки» є, вони (зараз покращиться економічна ситуація і покращується) будуть з’являтися ще більше. Тому я впевнений, однієї з величезних складових її піднесення і розвитку України це буде якраз підтримка меценатів.

Але на даний момент, Ви погодитеся зі мною, ці «Терещенки» теперішньої незалежної України дбають про те, щоб підвищити свій імідж, привізши до України якісь зразки світового мистецтва і показавши тут у Києві чи в інших містах те, що от вони можуть продемонструвати цю колекцію.

Але, щоб зробити виставку, організувати українських художників, які по праву належать до світової взагалі класики (ми маємо і Олега Мінька, і Івана Марчука, і багатьох рівних їм), – цього ще не було.

– Ще не було. Але я впевнений, що ми так само вже проводимо попередні переговори. Знаєте, те, що привозять сюди, то це також не є погано.Значить, що вже є довіра до держави, і є вже зацікавленість у тому, щоб показати ці зразки українським глядачам, українцям.

А те, що тільки на свій імідж? Наприклад, якщо взяти венеційський «Бієнале», то міністерство тільки оплатило оренду, а все решта оплатили приватні меценати. Ви, напевне, знаєте про нашу експозицію на венеційському «Берлінале», але я впевнений, що Ви не знаєте, хто був меценатом. Тому сказати, що вони тільки працюють, щоб себе пропіарити, то не завжди так.

І вони є, і є ще деякі проекти, де так само люди вкладають кошти в мистецтво, вже не кажучи, що Віктор Михайлович Пінчук на цьому ж «Берлінале» робить свою окрему виставку, де висить український прапор. Тому є в нас «Терещенки», слава Богу, які вже навіть зараз працюють на розвиток української культури.

– У червні парламент ухвалив законопроект про захист українського національного культурного продукту. Але люди, які безпосередньо зацікавлені в тому, щоб цей проект допомагав їх реалізовувати себе і свої творчі здібності, і бізнес, який стосується напряму культури, вже мають певні критичні зауваження.

Ми зараз послухаємо Володимира Бризкіна, видавця, керівника видавництва «Теза» і відомого українського письменника Андрія Куркова, чиї твори видаються чи не всіма європейськими мовами.

Володимир Бризкін: Негайно скорегувати цей закон, бо інакше замість захисту ми отримуємо нову інституцію, яка має ввести цензуру фактично, вирішувати, який продукт є національним, який – ні, і ще й на три рівні за якоюсь умовною якістю розподілити все, що створюється в Україні. І створить масу перешкод не тільки для видавців книжок, а й для усіх, хто створює культурний продукт: музику, кіно. І все це, про що тільки можна згадати, що охоплюється цим законопроектом.

Андрій Курков: Про все це говорять, а не говорять, як створити економічні умови, щоб книжка була справжнім товаром, щоб у райцентрах, у кожному, як за радянських часів, було по книгарні, щоб будь-яка людина не далі, аніж 15 кілометрів від себе мала доступ до книжок, до книгарні.

– Право критикувати законопроект мають усі. І для того й прийняте перше читання, щоб у процесі його доопрацювання в комітетах у Верховній Раді всі зацікавлені могли звернутися і прийти на засідання комітету, де будуть, і внести свої пропозиції.

Тому я думаю, що до другого читання він уже вийде з цими поправками, які необхідні. Те, що вони висловлюють, частково є у цьому правда. Знаєте, це дуже дискусійне питання. І ми відкриємо дискусію…

Ви вважаєте, що це можна врегулювати у рамках обговорення цього законопроекту? Бо це все-таки такий нюанс, який важливий.

– Для того й приймається перше читання, а не відразу закон у цілому, щоб дати можливість ознайомитися.

Тому що, я Вам відверто скажу, дуже багато законів і не тільки в культурі, коли приймаються через Верховну Раду до першого читання, на них особливо ніхто уваги не звертає. Хоча він вішається на сайті, і проходять ніби обговорення.
Тому, я думаю, так буде і тут, що до другого читання ми його доопрацюємо і внесемо всі необхідні пропозиції.

Ще є одна річ, яка може дуже швидко створити позитивний імідж держави – це кіно. Як зробити так, щоб молодь знала, що українських кінематограф має всесвітньовідому історію, спадщину? І як зробити так, щоб кіно незалежної України знали зараз?

– Давайте це питання розділимо на складові.

Щодо спадщини. Це, звичайно, потрібно проводити роботу. Ми її потихеньку розпочинаємо. Ми показуємо зараз разом з «Першим національним» ретроспективу фільмів, які були зняті на кіностудії Довженка.

У серпні якраз десь 60 картин.

У нас уже відкритий Центр Олександра Довженка, де повністю по копіюванню фільму, по виготовленню вже можна буде це все робити на території України
Так, абсолютно правильно. Вони будуть показані. Буде така передмова до фільмів, де будуть запрошуватися або люди, які брали участь у зйомках цього фільму. Тобто, це буде один із моментів таких виховних.

Оцю роботу, звичайно, нам треба нарощувати, нам її треба збільшувати, щоб наше молоде покоління гордилося, тому що насправді є чим гордитися.

Інший аспект. Те, що зараз нарешті Президент звернув пильну увагу на кіно. І Ви знаєте його кроки. Це і збільшення фінансування. 111 мільйонів проти (мені навіть соромно називати їх називати) у 2009 році було порядку 2,5 мільйони.

Але річ не в тому. Річ у тому, що ситуація виправляється, і разом з податковими пільгами ми знаємо, що національні кіностудії звільнені від податків. Ми знаємо, що в нас уже відкритий Центр Олександра Довженка, де повністю по копіюванню фільму, по виготовленню вже можна буде це все робити на території України. А те, що в нас люди талановиті, ми ж бачимо, що то на тому фестивалі, то на тому десь пробиваються українські фільми.

– Ну, от перемога Вроди простимулювала Мінкультури, так що ви започаткували конкурс сценаріїв.

– Ні, ця ідея була вже давно. Просто ми її вивчали глибоко, щоб потім не переробляти, як у нас дуже часто буває. І в рамках Каннського фестивалю ми ще підписали з французьким міністром культури, паном Міттераном ще угоду. Тому, я думаю, що світ бачить, що зараз влада повернулася до проблем кіно, до питань кіно. Тому ми надіємося, що зараз пройде перший конкурс.

Тому, звичайно, наша проблема була в тому, що ніхто, скажімо, широкий загал, люди не розуміли, що знімається, на яких підставах, чому за цей фільм, а не за цей платяться державні кошти. Зараз ми від цього повністю відходимо. Буде прозора система відбору, де експерти (немає нікого ні з Міністерства культури, ні з Кабінету Міністрів, ні з Адміністрації Президента), це ці спеціалісти, які працюють в Україні.

– Закордонних не будете залучати експертів?

– Це питання так само обговорюється. Може, на якомусь етапі й будемо залучати.

– І переможці отримають гроші на те, щоб свій сценарій реалізувати?

Фінансування галузі кіно треба ще збільшувати. Ми будемо на бюджет 2012 року подавати нові пропозиції зі збільшенням
Абсолютно точно. Але тоді ми виконуємо всі умови для того, що не ми визначили, який фільм знімати, а все-таки експерти визначили, що цей сценарій є найкращим, тому ми його знімаємо.

Я впевнений, що добрі фільми в Україні з'являться. Звичайно, що навіть на цих 111 мільйонів багато фільмів не знімеш. Хоча ми не будемо старатися зараз їх разом започаткувати. Хоча вже на останній Гуманітарній раді Президент чітко сказав, що фінансування галузі кіно треба ще збільшувати. Тому ми будемо на бюджет 2012 року подавати нові пропозиції зі збільшенням бюджету.

Разом з тим Президент створив новий орган, центральний орган, Агентство по кінематографії. Це так само показник того, наскільки приділяється увага, щоб кіно в нашій країні розвивалося, тому що, маючи такі багатющі традиції, маючи таких людей талановитих, в основному як кінознімальний майданчик використовують територію України, а наших людей, як акторів, звичайно.

– Ви зараз вирішили зосередитися на короткометражному кіно чи є якісь амбіції в Мінкультури щодо фільму повнометражного?

У першу чергу амбіції зв’язані з кінопродукцією. Вже є декілька проектів
Абсолютно. І в першу чергу ті амбіції зв’язані з кінопродукцією. Вже є декілька проектів.

Я їх не хочу наперед розголошувати. Тому що копродукція вважається так само таким могутнім імпульсом, тому що якщо ми, наприклад, підписуємо копродукцію з Францією, то мінімум, що ми отримуємо, це ринок Франції для прокату, максимум – це ми отримуємо визнання, тому що ще буде прокат по інших, плюс якісно інші речі, які попутно для зйомок фільму використовуються.

Це може стати потужним стимулом.

– Абсолютно!

– Пане міністре, ще музика може показати, наскільки багатою культурно є Україна. Це Вам близьке. І скажіть, будь ласка, що у цьому напрямку зараз робиться задля того, щоб українці могли представляти себе як українці, як громадяни цієї країни закордоном? Чи оркестри самі собою займаються?

– Ні! Абсолютно ні.

Як я розумію, Ви зараз ставите акцент на гастрольній діяльності. Ні, абсолютно оркестри самі не займаються. І в нас майже після кожного візиту Президента, де і я беру участь, завжди зустрічаюся зі своїми колегами, ми домовляємося про якийсь обмін колективами, про якісь гастролі. Це те, що виникає в рамках візитів.

Разом з тим ми маємо дуже багато культурного обміну в рамках днів культури. І в рамках цих днів наші колективи їдуть туди, їдуть назад. І після цих днів культури з ними часто підписуються контракти на подальші поїздки, на подальшу їх промоцію закордоном.

Звичайно, тут роботи так само багато, тому що багато наших талановитих артистів просто поїхали за вищою зарплатою співати, грати закордон. І в цьому є питання. Одномоментно ми його не вирішимо.

Але разом з тим у нас є вже, наприклад, заявки в оперний театр деяких балетних наших, деяких співаків, деяких диригентів. Я зараз не буду озвучувати. Вони вже готові повертатися. Вони бачать, що в Україні наступає порядок, наступає стабільність. Вони готові навіть на те, що в нас сьогодні буде трошки менше грошей, ніж вони отримують там.

Я почала з зовнішньої діяльності, тому що для того, щоб їхати закордон, представляти своє мистецтво, треба мати належний рівень. І цей рівень можливий, якщо ти багато виступаєш у себе в країні, якщо є зіграний колектив, він має можливості для того, щоб грати, має сцену і має можливості для життя, власне. А це велика проблема – фінансування в обласних центрах, у великих містах, підтримка оркестрів.

Ми підготували законопроект про гастрольну діяльність, де буде невеликий гастрольний збір з іноземних виконавців. Гроші цього кошту будуть розподілятися між українськими театрами для гастролей по Україні
Абсолютно. Але казати, що в нас цього не існує, так само не можна. Може, хотілося б, звичайно, більше. От якщо взяти гастролі, то вже зараз ми підготували законопроект про гастрольну діяльність, де буде невеликий гастрольний збір (ми вже це обговорювали) з іноземних виконавців. Так, як це робиться в усіх країнах цивілізованих.Хто приїжджає на гастролі, за право гастролювати платить якісь невеликі кошти. От гроші цього кошту будуть враховані і будуть розподілятися між українськими театрами в першу чергу для гастролей по Україні.

Є, звичайно, і кошти державного бюджету. І ми стараємося всі театри, які є в Україні, рівномірно розподіляти, щоб вони мали змогу гастролювати. І зараз мало який театр може сказати, що у нього немає можливості десь поїхати погастролювати. Бо спочатку вони повинні домовитися між собою про гастролі, ми їх не направляємо, що ви їдьте туди, а ви – туди. Вони самі домовляються, куди б вони хотіли поїхати, де і який репертуар краще. Ну, погоджують з нами, звичайно. А ми вже допомагаємо коштами.

– А Ви як оцінюєте рівень цієї внутрішньої презентації української музики?

– Я поки його вважаю середнім. Ви зрозумійте, що кошти як дає держава, так і заробляють самі театри. Тому тут робота повинна йти… Я Вам скажу відверто: я багато театрів відвідую, то дуже багато ще залежить від керівника театру.

– Від менеджерів, як завжди.

– Абсолютно! Тому що один театр, як тільки директор приходить і: дайте гроші, дайте гроші! А другий, що називається, те, що називається «крутиться» – і театр в порядку, і гастролей багато, і все є.

Тому тут питання не тільки в міністерстві, не тільки в чиновниках. А тут питання якраз у творчості і у цьому менеджменті, який повинен бути.

Пане міністре, Софію Київську передали у Ваше перепідпорядкування. А це візитна картка не лише Києва, а й України. Це те, що охороняє ЮНЕСКО, і те, чим ми маємо пишатися.

Скажіть, будь ласка, тисячоліття Софії Київської як будемо відзначати?

Я думаю, що ми будемо відзначати на найвищому рівні.

На жаль, процес передачі тільки закінчився. Я зовсім недавно, на початку липня, провів перший оргкомітет з відзначення тисячоліття Софії. Хоча я вважаю, що він мав би бути проведений давно.

Ми визначили больові точки і зараз активно по ньому працюємо. Ви знаєте, що є в Софії кілька дуже задавнених проблем, які, звичайно потрібно вирішувати.

Що конкретно будемо робити? Які задавнені больові моменти?

– Задавнені больові моменти? Перший – це недостатність потужностей електроенергії. Зараз ми з цим працюємо. І мало хто знає, що через територію Софії проходить уже давно, з радянських часів, газогін, який обов’язково потрібно виводити звідти. І ми вже провели робочі зустрічі з міністром Бойком. І я доповідав Президенту. Зараз будуть доручення. Я думаю, що ми, може, не все встигнемо зробити до тисячоліття.

З хорошого ми запропонували цілий план заходів. І відкрию невеличкий секрет: зараз ми проводимо перемови з міністром культури Франції щодо того, щоб на тисячоліття Софії 21 вересня привезти до України «Реймське Євангеліє». Це настільки знакова подія буде для нас! І дасть Бог, у нас усе це вийде.

Я вже не кажу про представництво величезне, яке буде на цьому святкуванні. І Вас запрошую – Ви самі все побачите!
  • 16x9 Image

    Ірина Штогрін

    Редактор інформаційних програм Радіо Свобода з жовтня 2007 року. Редактор спецпроектів «Із архівів КДБ», «Сандармох», «Донецький аеропорт», «Українська Гельсінська група», «Голодомор», «Ті, хто знає» та інших. Ведуча та редактор телевізійного проекту «Ми разом». Автор ідеї та укладач документальної книги «АД 242». Працювала коментатором редакції культура Всесвітньої служби Радіо Україна Національної телерадіокомпанії, головним редактором служби новин радіостанції «Наше радіо», редактором проекту Міжнародної організації з міграції щодо протидії торгівлі людьми. Закінчила філософський факультет Ростовського університету. Пройшла бімедіальний курс з теле- та радіожурналістики Інтерньюз-Україна та кілька навчальних курсів «IREX ПроМедіа».

Ваша думка

Показати коментарі

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG