Доступність посилання

25 Вересень 2017, Київ 18:23

Відчуття свободи та потреба у власній культурі – здобутки Незалежності


Мирослав Попович

Серцевиною кожної культури є ставлення людської особистості до свого культурного і природного оточення. Або, іншими словами, – відчуття свободи, яке може бути пригніченим у людині, а може бути усвідомленим і актуалізованим. Людина з усвідомленим почуттям свободи почувається вільною й відповідальною.

Це не просто якась «паперова філософія». Ми часто схильні списувати все, що ми робимо, на якісь обставини, на незалежні від нас причини, що змушують нас щось робити. Як питав колись Ніцше: «Хто говорить в мені, коли я говорю?» Або у Шварца – у його казці – король пояснював свої дії: «От тепер у мені заговорила бабуся по материнській лінії, яка була дуже великою негідницею…». Зараз вже модно говорити про генетику, про хромосоми, у яких уже, мовляв, закладено матрицю нашого життя.

Але у всі часи людина мала сферу вільного вибору і відтак упевнювалася у потребі свободи. Позбавлення свободи було і є другим після позбавлення життя способом покарати людину.

Свобода означає самостійність в ухваленні рішень і відповідальність за них. Тоталітарна держава сталінського типу намагалася знищити в людях саме бажання щось самостійно вирішувати, саму культуру ухвалення самостійних рішень. Сталінський тоталітаризм переносив на все суспільство «табірні принципи» функціонування особистості. Та й у кожному тоталітарному режимі є політика, спеціально націлена на те, щоб стерти людську особистість, щоб вона була ніякою і щоб «на ній можна було написати» все, що завгодно.

Так от, мені здається, що за роки незалежності ми все ж змогли зробити надзвичайно багато. Ми змінили саму атмосферу. Ми повернули собі бажання вибирати вільно й самостійно вирішувати, що нам робити. І хоч, як і раніше, ще дуже багато людей чекають чуда, чекають вождя, який все їм зробить, сподіваються на рішучі зміни від нової владної команди – вже Є і МІЦНІЄ відчуття, що МИ МУСИМО САМІ змінитися й змінити своє життя.

Ми можемо ствердити себе через ствердження нашої культури

Україна для того, щоб існувати й розвиватися, повинна мати своє обличчя, не просто історичну спадщину, а культурну окремішність. Світ дискретний у цьому розумінні, він складається з різних культурних областей. Україна ж завжди мала щось таке, чого не мала жодна інша провінція Російської імперії. Ми були провінцією, бо всі «Гоголі, Достоєвські», скажімо, батько Достоєвського, виїхали з України. З України їхали й реалізовувалися у центрі імперії. Тому нас там зневажливо називали малоросами, але це не зменшує такого велетня, як Гоголь, у контексті світової культури.

І тепер нам треба все це розпорошене імперіями багатство зібрати, нам треба його ствердити як спадщину української культури. Ствердити у власній освіті, власній внутрішній атмосфері, свідомості громадян та влади. Нам треба це ствердити, представляючи Україну на міжнародному рівні. Тоді ні у кого не буде сумнівів, що МИ Є і МИ БУДЕМО!

Це у чехів колись було дуже гарним гаслом: «Byli jsme a budem» – ми були і будемо. І це не просто гасло, це гасло для втілення у потужних модерних культурних формах України як такої. Тобто це має бути не лише якась екзотика за межами хутора Михайлівського, а це має бути презентація «нашої серцевини» – того, що на передньому краї світової культурної атмосфери, світового культурного рівня.

На превеликий жаль, поки викладання у школі – і у середній та вищій – ще далеке від того, щоб це була не тільки інформація про культуру, але й прищеплення певного культурного способу ставлення до світу. І питання тут не так у коштах, як у бажанні та політичній волі. Сучасні технології дозволяють зробити доступним для сільської школи і Глущенка, і Бойчука… Але подивіться, яку долю має програма «Культура» на українському телебаченні, у який час вона виходить в ефір?!. Ця програма настільки бідна, що не має бензину, щоб виїхати за місто на зйомки. Навіть у програмі передач про неї, окрім газети «День», нічого не друкують. Більшість навіть не знає, що така програма є.

Тут проглядається недалекоглядність влади, обмеженість менеджерів і байдужість більшості до свого майбутнього. Бо без ствердження власної культури й належного виховання дітей та молоді у країни немає прийнятних для вільної людини перспектив.

Ми маємо не лише зібрати все наше найкраще – ми маємо показати нашим дітям і усьому світу все наше найяскравіше, «найсмачніше», все велике і цікаве. Все, що є глибокого у нашій культурі – у літературі, живописі, музиці, архітектурі – це все треба так подати, щоб людина, дізнавшись про це, вже ніколи не забувала про нього.

Нам треба носити у собі нашу українську культуру. Тоді, з власним цікавим обличчям, ми й зможемо конкурувати на світовому рівні.

Мирослав Поповичфілософ, директор Інституту філософії імені Григорія Сковороди НАН України

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода

Ваша думка

Показати коментарі

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG