Незалежна Молдова народилася 27 серпня 1991 року. У цей же рік народився і Ґучі, фронтмен кишинівської реп-групи NotaBene.
«Навіть якщо я знаю, що у моєї країни будуть проблеми, я хочу тут залишитися і прийняти виклик цих труднощів. Я не боюсь, бо це моя країна», – каже він.
Ґучі та група співають про те, що наболіло йому, його поколінню та всій країні: про корупцію, розчарування в політиці та політиках. Співак говорить про проблему, яка стала епідемією для Молдови, – еміграцію.
Із молодечим максималізмом у своїх піснях він звертається до покоління батьків, закидає їм бездіяльність: «Що ви зробили для країни? Якби Стефан Великий був живий, то він би вас убив! Ми тут як у тюрмі, всі хочуть втекти і не повернутись ніколи».
Ровесник музиканта, 20-літній Віктор Стану, син лісника, хоче піти вчитися в університет і покинути своє село, але не свою країну. «Мені тут подобається, – каже він. – Сподіваюсь, що життя стане кращим. Може, вони щось для нас зроблять».
Батько Віктора, Ніколає, також сподівається на майбутнє, але вірить, що створить його вже не його покоління, а саме покоління його сина.
«Я бачу зміни. Вони відчутні. Я бачу, як хлопці, які поїхали на заробітки, повертаються назад у село. Я думаю, буде краще. Я з надією дивлюся на тих, хто поведе країну вперед», – зауважив Ніколає Стану.
Просування на шляху до добробуту залишається повільним
Завдання, яке стоїть перед молдовськими ровесниками незалежності, виглядає значним. Молдова й далі має на своїй території невирішений сепаратистський конфлікт із Придністров’ям, країна розділена за мовною і культурною ознаками, економічно Молдова є найбіднішою країною Європи. А молодь, яка мала б узяти у свої руки державне будівництво, переважно шукає роботу за кордоном через високий рівень безробіття в країні.
Переслані заробітчанами гроші становлять ледь не третину валового національного продукту держави.
Як підсумовує одна молода молдованка, незалежність дала її поколінню свободу, свободу вибору. Але просування на шляху до добробуту залишається повільним і непевним.
Матеріал підготували Марія Щур і Robert Coalson
«Навіть якщо я знаю, що у моєї країни будуть проблеми, я хочу тут залишитися і прийняти виклик цих труднощів. Я не боюсь, бо це моя країна», – каже він.
Ґучі та група співають про те, що наболіло йому, його поколінню та всій країні: про корупцію, розчарування в політиці та політиках. Співак говорить про проблему, яка стала епідемією для Молдови, – еміграцію.
Із молодечим максималізмом у своїх піснях він звертається до покоління батьків, закидає їм бездіяльність: «Що ви зробили для країни? Якби Стефан Великий був живий, то він би вас убив! Ми тут як у тюрмі, всі хочуть втекти і не повернутись ніколи».
Ровесник музиканта, 20-літній Віктор Стану, син лісника, хоче піти вчитися в університет і покинути своє село, але не свою країну. «Мені тут подобається, – каже він. – Сподіваюсь, що життя стане кращим. Може, вони щось для нас зроблять».
Батько Віктора, Ніколає, також сподівається на майбутнє, але вірить, що створить його вже не його покоління, а саме покоління його сина.
«Я бачу зміни. Вони відчутні. Я бачу, як хлопці, які поїхали на заробітки, повертаються назад у село. Я думаю, буде краще. Я з надією дивлюся на тих, хто поведе країну вперед», – зауважив Ніколає Стану.
Просування на шляху до добробуту залишається повільним
Завдання, яке стоїть перед молдовськими ровесниками незалежності, виглядає значним. Молдова й далі має на своїй території невирішений сепаратистський конфлікт із Придністров’ям, країна розділена за мовною і культурною ознаками, економічно Молдова є найбіднішою країною Європи. А молодь, яка мала б узяти у свої руки державне будівництво, переважно шукає роботу за кордоном через високий рівень безробіття в країні.
Переслані заробітчанами гроші становлять ледь не третину валового національного продукту держави.
Як підсумовує одна молода молдованка, незалежність дала її поколінню свободу, свободу вибору. Але просування на шляху до добробуту залишається повільним і непевним.
Матеріал підготували Марія Щур і Robert Coalson