У серці старого Вільнюса, за бароковими воротами, посеред двору Василіанського монастиря височіє храм Святої Трійці. Тут Слово Боже звучить українською мовою.
Собор, збудований 1514 року з ініціативи та на кошти великого гетьмана литовського, гетьмана українського козацтва Костянтина Острозького, архітектори називають унікальним: храм поєднав риси готики та бароко. Нині це – духовний центр українства Литви. Про це розповідає численним туристам історик Степан Лущевич, автор книги про історію українства у Литві.
Собор Святої Трійці перебуває під опікою литовської держави, яка вкладає чималі кошти в його реставрацію. Як розповів Радіо Свобода настоятель Василіанського монастиря отець Павло, литовці воліють зберегти якнайбільше пам’яток середніх віків, коли Литва переживала період розквіту.
У ці дні реставратори полагодили капличку при храмі, зауважує отець Павло. «Та капличка була в аварійному стані, і ми просили у Литви кошти на її реставрацію або бодай на якийсь мінімальний ремонт, – каже він. – Литовці виділили гроші, щоб ліквідувати аварійну ситуацію. Майстри укріпили фундамент, змінили дах. Сам храм у процесі реставрації теж, але на це потрібні великі кошти – і на сам проект (реставрації), і на роботи».
Щонеділі до храму Святої Трійці приходять українці, для яких це місце уособлює Україну. Тут можна поспілкуватись українською, заспівати українських пісень, каже парафіянка Людмила Жильцова.
Тарас Шевченко залишив по собі сліди у Вільнюсі
Віднедавна з’явилося ще одне місце, де збираються українці Литви, – це пам’ятник Тарасові Шевченку, урочисто відкритий у Вільнюсі 3 вересня цього року. Він розташований поруч зі Старим містом, у затишному скверику, де полюбляють прогулюватись мами з маленькими дітьми.
Із іменем українського поета і художника у столиці Литви пов’язано кілька місць: зі щоденників самого Кобзаря відомо, що під час відвідин Вільна з родиною Енгельгардів Тарас Шевченко, тоді ще кріпак, любив прогулюватись поблизу університету. Нині на стіні старого університетського корпусу – поетова меморіальна дошка.
Власне, як стверджують литовські українці, у старій частині Вільнюса вузенькі вулички з кам’яницями, бруківка, навіть підсмажені чорні хлібці пам’ятають і молодого Шевченка, і князів Острозьких.
А у меморіальному центрі біля литовського Сейму – там, де взимку 1991 року барикади захищали парламент від радянських танків – можна знайти спогади українців, які у ті дні боронили відновлену Литовську державу. Литва пам’ятає своїх героїв.
Вільнюс. Старе місто
Українців у Литві меншає
Насамкінець кілька даних із досліджень, які провела українська громада Литви. Її результати невтішні: якщо на початку 1990-х років близько 45 тисяч громадян Литви називали себе українцями (це 1,2 відсотка від усього населення країни), то 2009 року лише 20 тисяч осіб (0,6 відсотка населення) вважали себе українцями.
А з них об’єднаних у громадські утворення, національні спілки чи організації, тобто тих, хто ідентифікує себе як носія української культури і мови, є лише близько 1 тисячі осіб, а це 5 відсотків від усіх українців Литви.
Як зазначає один із засновників Спілки українців Литви Василь Капкан, за нинішнього стану цінностей у суспільстві «людина інколи змушена сама долати і скасовувати свої традиційні цінності, щоб мати змогу та потенціал розширювати свій соціальний простір, і відбувається це за рахунок втрати батьківської культури».
Собор, збудований 1514 року з ініціативи та на кошти великого гетьмана литовського, гетьмана українського козацтва Костянтина Острозького, архітектори називають унікальним: храм поєднав риси готики та бароко. Нині це – духовний центр українства Литви. Про це розповідає численним туристам історик Степан Лущевич, автор книги про історію українства у Литві.
Собор Святої Трійці перебуває під опікою литовської держави, яка вкладає чималі кошти в його реставрацію. Як розповів Радіо Свобода настоятель Василіанського монастиря отець Павло, литовці воліють зберегти якнайбільше пам’яток середніх віків, коли Литва переживала період розквіту.
У ці дні реставратори полагодили капличку при храмі, зауважує отець Павло. «Та капличка була в аварійному стані, і ми просили у Литви кошти на її реставрацію або бодай на якийсь мінімальний ремонт, – каже він. – Литовці виділили гроші, щоб ліквідувати аварійну ситуацію. Майстри укріпили фундамент, змінили дах. Сам храм у процесі реставрації теж, але на це потрібні великі кошти – і на сам проект (реставрації), і на роботи».
Щонеділі до храму Святої Трійці приходять українці, для яких це місце уособлює Україну. Тут можна поспілкуватись українською, заспівати українських пісень, каже парафіянка Людмила Жильцова.
Тарас Шевченко залишив по собі сліди у Вільнюсі
Віднедавна з’явилося ще одне місце, де збираються українці Литви, – це пам’ятник Тарасові Шевченку, урочисто відкритий у Вільнюсі 3 вересня цього року. Він розташований поруч зі Старим містом, у затишному скверику, де полюбляють прогулюватись мами з маленькими дітьми.
Із іменем українського поета і художника у столиці Литви пов’язано кілька місць: зі щоденників самого Кобзаря відомо, що під час відвідин Вільна з родиною Енгельгардів Тарас Шевченко, тоді ще кріпак, любив прогулюватись поблизу університету. Нині на стіні старого університетського корпусу – поетова меморіальна дошка.
Власне, як стверджують литовські українці, у старій частині Вільнюса вузенькі вулички з кам’яницями, бруківка, навіть підсмажені чорні хлібці пам’ятають і молодого Шевченка, і князів Острозьких.
А у меморіальному центрі біля литовського Сейму – там, де взимку 1991 року барикади захищали парламент від радянських танків – можна знайти спогади українців, які у ті дні боронили відновлену Литовську державу. Литва пам’ятає своїх героїв.
Насамкінець кілька даних із досліджень, які провела українська громада Литви. Її результати невтішні: якщо на початку 1990-х років близько 45 тисяч громадян Литви називали себе українцями (це 1,2 відсотка від усього населення країни), то 2009 року лише 20 тисяч осіб (0,6 відсотка населення) вважали себе українцями.
А з них об’єднаних у громадські утворення, національні спілки чи організації, тобто тих, хто ідентифікує себе як носія української культури і мови, є лише близько 1 тисячі осіб, а це 5 відсотків від усіх українців Литви.
Як зазначає один із засновників Спілки українців Литви Василь Капкан, за нинішнього стану цінностей у суспільстві «людина інколи змушена сама долати і скасовувати свої традиційні цінності, щоб мати змогу та потенціал розширювати свій соціальний простір, і відбувається це за рахунок втрати батьківської культури».
