Доступність посилання

21 Листопад 2017, Київ 18:14

Українські хористи у базиліці Святого Іштвана в Будапешті


Хорова капела «Дударик» дала концерт у базиліці Святого Іштвана, Будапешт, 7 веренся 2011 року

Угорщина – У головному католицькому храмі Будапешта, базиліці Святого Іштвана, де зберігаються мощі першого короля Угорщини Іштвана (Стефана) з династії Арпадовичів, цими днями лунав спів хористів львівської капели «Дударики». Під час виконання Молитви за Україну «Боже великий, єдиний, нам Україну храни» цей урочистий твір стоячи слухав увесь зал.

Львівські «Дударики» зголосилися проспівати у перебігу вечірньої меси латинською мовою складні у професійному виконанні твори Йозефа Гайдна та Йоганна Баха і запропонували благочинний концерт із українських духовних пісень, написаних Кирилом Стеценком, Максимом Березовським та Миколою Лисенком.

Базиліка Святого Іштвана є унікальною архітектурно-культовою спорудою, яка охороняється державою, але є у власності католицької церкви. Щодня цей величний собор відвідують тисячі туристів. Утім, велелюдні екскурсії не впливають на розпорядок служіння літургій.

Добра акустика храму дозволяє проводити тут на високому мистецькому рівні й музично-хорові концерти. Зазвичай орендна ціна одного виступу в храмі для світських колективів становить близько однієї тисячі євро. Однак на прохання української громади в Угорщині для гостей зі Львова зробили виняток.

Благочинна мистецька акція

Упродовж цього літа львів’яни побували з концертами у Польщі, Німеччині та Австрії.

Про те, як виникла ідея влаштувати цю мистецьку поїздку, Радіо Свобода розповів директор і диригент Львівської державної академічної чоловічої капели «Дударики» Дмитро Кацал: «24 травня до Львова з Рима прибули мощі Івана Павла ІІ, і польська громада, яка має велику катедру Діви Марії у Львові, звернулася до нас із проханням зробити святковий концерт із цієї нагоди… Ми із задоволенням відгукнулися, і тоді ж, у травні, зародилася ідея подякувати Іванові Павлу ІІ за велику доброту, яку він виявив до України, адже він практично вивів із підпілля Українську греко-католицьку церкву і відкрив із духовного боку Україну для цілого світу і весь світ для України просто своїм прибуттям до Києва і Львова».

«Ми запланували з цієї нагоди концертний тур Польщею, Німеччиною, Італією, Австрією, Угорщиною. Це абсолютно благочинна акція-пожертва у пам’ять його блаженного ім’я», – пригадує Дмитро Кацал, син засновника колективу в 1971 році Миколи Кацала. Під керівництвом батька Дмитра капела стала лауреатом премії Тараса Шевченка 1989 року.

Хліб і до хліба

Українське духовне мистецтво стало справжнім відкриттям для помічного священика базиліки Святого Іштвана отця Аттіли Фаркаша, який служить у соборі вже 41 рік.

«Для мене була сюрпризом, а радше все-таки подарунком Бога спільна з українськими братами Божа літургія. Якщо є можливість, я завжди із захопленням дивлюся телевізійні передачі про православне Різдво та Великдень в Україні і схиляюся перед терпінням і самовіддачею перед вірниками та священиками дво-тригодинних церковних служб. Іноді ми, угорці, забуваємо про те, що є східним народом, який понад 1100 років тому прийшов у Європу. Наш народ мандрував і Україною, яка нині святкує 20-у річницю незалежності, яка є на шляху пошуків до себе, духовного і світського миру. Це, звичайно, нелегко, адже ми знаємо про це з власної історії боротьби за свободу угорців. Тому ми дуже шануємо устремління українського народу і нації до волі в наші дні – із самопожертвою, віддачею і з вірою у Бога», – сказав 81-літній католицький священик Аттіла Фаркаш після виступу львівських митців.

Отець Аттіла добре запам’ятав свою першу зустріч із пересічними українцями у 16-літньому віці. Переважно це були рядові вояки ІІ та ІІІ Українських фронтів радянської армії, які запекло штурмували взимку 1945 року Буду і Пешт, окуповані нацистами.

Угорський юнак із кількома товаришами вирушили у стан військових, щоб роздобути бодай якісь харчі для своїх голодуючих родичів. За словами отця Аттіли, українські солдати спочатку пустили по хлопчаках довгу автоматну чергу, прийнявши їх здалеку за ворога, але, на щастя, не поцілили. Відтак, довідавшись про мету приходу юнаків, нагодували їх на польовій кухні ще й дали продуктів на зворотній шлях.

Аттіла Фаркаш вважає цю подію дуже символічною, адже тоді українці дали йому хліба насущного, а нині, так би мовити, у переносному значенні йому пощастило отримати ще й духовного хліба від їхніх нащадків.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG