Доступність посилання

18 Листопад 2017, Київ 04:56

Київ – Нещодавно один дуже наближений до Президента високопосадовець у приватній розмові зазначив: «Проблема опозиції в тому, що Турчинову не вистачає авторитету, аби її очолити, а Яценюк боїться її очолювати». Насправді, останні події засвідчили, що основна проблема опозиції значно серйозніша – вона поки що не може очолити і скерувати те величезне невдоволення владою, яке визріло в суспільстві.

Місяць тому автор цих рядків зазначив, що 24 серпня стане іспитом на зрілість опозиції. Тепер остаточно стало зрозуміло, що цей і наступний іспити опозиція не пройшла.

Тоді на опозиційному вічі разом із двома приятелями ми провели невеличке опитування: підходили до людей, які тримали партійні прапори і запитували: а хто лідер вашої партії?

Із дванадцяти опитаних груп прапороносців лише третина опитаних знали, хто керівник тієї політичної сили, прапор якої вони тримають. Думаю, це найкраще свідчення тієї кризи, яку переживають опозиційні сили.

КОД: перші випробування

Завдання, які стоять перед опозиційними політиками, значно ускладнилися. Тепер мало складно говорити про те, яка влада погана. Співвітчизникам це й так добре відомо. Опозиційним лідерам тепер потрібно довести, чим вони, лише ситуативно об’єднані в Комітет опору диктатурі (КОД), кращі за владу. Адже зовсім нещодавно теперішня опозиція була владою – і від їхньої діяльності залишилися, м’яко кажучи, неоднозначні враження... Утім, опозиціонери працюють за старою схемою, ніби нічого не змінилося. Замість доводити свою альтернативу, вони лише критикують владу і створюють гарну картинку зі своїми прапорами.

І лише єдине, що підняло авторитет опозиції – це надмірний переляк влади, яка 24 серпня перегородила центр столиці просто надмірною кількістю міліції.

Невдовзі стало зрозуміло, що проблеми в опозиціонерів не лише з масами, але й з депутатським активом. Опозиція не спромоглася утворити обіцяні парламентської слідчі комісії з розслідування обставин дій міліції 24 серпня та арешту лідерів опозиції. Для цього було необхідно 150 голосів, а відтак – очевидно, що у фракціях БЮТ-«Батьківшщина» та НУНС такої кількості відданих опозиціонерів немає. В цьому контексті оголошена Арсенієм Яценюком ініціатива щодо імпічменту Президента, а також заяви інших нашоукраїнців про відставку – це лише нічим не підкріплені інформаційні «вихлопи». Зрештою, нашоукраїнці не можуть навіть належним чином виключити з фракції тих, хто тісно співпрацює з більшістю.

Також очевидно, що об’єднана в КОД опозиція нічого не робить для втілення ухваленої на мітингу 24 серпня резолюції – наближення дострокових президентських та парламентських виборів. Загалом, зараз КОД – це лише вивіска, під якою опозицію змусили об’єднатися репресивні дії влади. Проте реальної координації дій, спільного використання організаційних, мас-медійних чи фінансових (доволі куцих) ресурсів – під цією вивіскою не відбувається.

Між опором і конструктивністю

Щоправда, за останній місяць серед опозиціонерів побільшало прихильників спільного походу на наступні парламентські вибори. При цьому вони зазначають, що зараз відповідь на це питання має дати насамперед Арсеній Яценюк.

В усякому разі, поки влада ефектно анонсує приєднання Сергія Тігіпка до Партії регіонів, опозиційні сили нічим подібним похвалитися не можуть. Не дали результату переговори об’єднання між «Фронтом змін» Яценюка, «Громадянською позицією» Гриценка і Європейською партією Катеринчука. Так само досі не сталося логічного об’єднання партій «Батьківщина» та «Реформи і порядок». Причина в обох випадках одна й та сама: амбіцій багато, а керівних посад – обмаль. Ревнощі та підозри, що хтось отримає більший вплив на партійні справи.

Крім того, у БЮТ-«Батьківщині» дедалі самостійніше гру веде Наталія Королевська, що неабияк непокоїть її соратників. Адже влада дуже хотіла би мати справу із більш конструктивною опозицією. Якщо вірити заявам балакучого «диригента» фракції Партії регіонів Михайла Чечетова, то в ролі конструктивних опозиціонерів регіонали воліли б бачити насамперед Наталію Королевську, а також нашоукраїнця Юрія Костенка. Дуже показово, що ці двоє, в той чи інший спосіб критикуючи владу, зайвий раз не згадують особисто Віктора Януковича.

Поки влада відверто пресує опозицію, жоден політик, який себе поважає і думає про перспективу (а не лише про те, як зрубати грошей) не схоче виступати в ролі конструктивного опозиціонера. Якщо влада продовжить репресії (наступним кандидатом в арештанти найчастіше називають праву руку Тимошенко – Олександра Турчинова), то це лише підштовхне опозиціонерів до тіснішої взаємодії.

Якщо ж на Банковій прислухаються до сигналів з-за кордону (двотижнева перерва у процесі над Тимошенко є ознакою того, що вже прислухалися) і підуть на «м’який варіант» у справах Тимошенко та Луценка, то виникнуть сприятливі умови для розвитку конструктивних опозиційних проектів. За таких умов зберегти навіть удавану єдність опозиції буде складніше.

До парламентських виборів, які мають відбутися восени 2012-го, часу достатньо. Цілком можливо, що опозиція зможе знайти вдалий формат походу на вибори і навіть перемогти на них. Виборці хоча і не в захваті від опозиціонерів, але можуть проголосувати за них, наприклад, як за менше зло. Але майже ніхто не буде відстоювати такий вибір, якщо його буде фальсифіковано.

Дмитро Шурхало – журналіст «Радіо Свобода»

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
  • 16x9 Image

    Дмитро Шурхало

    На Радіо Свобода – з 2008 року. Спеціалізуюсь на політиці та історії.Народився в 1976 році у Сумах. Закінчив факультет журналістики Львівського університету імені Івана Франка. Працював у газетах «Пост-Поступ», «Київські відомості», «Вечірні вісті», журналі «Власть дєнєг». Автор книжок «Українська якбитологія», «Міфи Другої світової війни» та «Скоропадський, Маннергейм, Врангель: кавалеристи-державники»

Ваша думка

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG