Нагірний Карабах: без надії таки сподіваюсь...
Минуло вже двадцять років від початку збройного конфлікту у Нагірному Карабасі. У карабахській війні, що тривала з 1991 по 1994 роки, загинуло до 50 тисяч людей. Тоді ж цей вірменський за населенням регіон Азербайджану односторонньо проголосив свою незалежність. Незважаючи на роки, що минули від кровопролитної війни, тут і досі витає в повітрі гостре очікування. Майже в кожній другій родині на ніч не замикають дверей, адже чекають, що зниклий без вісти батько чи син, таки повернеться додому.
Минуло вже двадцять років від початку збройного конфлікту у Нагірному Карабасі. У карабахській війні, що тривала з 1991 по 1994 роки, загинуло до 50 тисяч людей. Тоді ж цей вірменський за населенням регіон Азербайджану односторонньо проголосив свою незалежність. Незважаючи на роки, що минули від кровопролитної війни, тут і досі витає в повітрі гостре очікування. Майже в кожній другій родині на ніч не замикають дверей, адже чекають, що зниклий без вісти батько чи син, таки повернеться додому.
Минуло вже двадцять років від початку збройного конфлікту у Нагірному Карабасі. У карабахській війні, що тривала з 1991 по 1994 роки, загинуло до 50 тисяч людей. Тоді ж цей вірменський за населенням регіон Азербайджану односторонньо проголосив свою незалежність. Незважаючи на роки, що минули від кровопролитної війни, тут і досі витає в повітрі гостре очікування. Майже в кожній другій родині на ніч не замикають дверей, адже чекають, що зниклий без вісти батько чи син, таки повернеться додому.
Минуло вже двадцять років від початку збройного конфлікту у Нагірному Карабасі. У карабахській війні, що тривала з 1991 по 1994 роки, загинуло до 50 тисяч людей. Тоді ж цей вірменський за населенням регіон Азербайджану односторонньо проголосив свою незалежність. Незважаючи на роки, що минули від кровопролитної війни, тут і досі витає в повітрі гостре очікування. Майже в кожній другій родині на ніч не замикають дверей, адже чекають, що зниклий без вісти батько чи син, таки повернеться додому.
Минуло вже двадцять років від початку збройного конфлікту у Нагірному Карабасі. У карабахській війні, що тривала з 1991 по 1994 роки, загинуло до 50 тисяч людей. Тоді ж цей вірменський за населенням регіон Азербайджану односторонньо проголосив свою незалежність. Незважаючи на роки, що минули від кровопролитної війни, тут і досі витає в повітрі гостре очікування. Майже в кожній другій родині на ніч не замикають дверей, адже чекають, що зниклий без вісти батько чи син, таки повернеться додому.
Минуло вже двадцять років від початку збройного конфлікту у Нагірному Карабасі. У карабахській війні, що тривала з 1991 по 1994 роки, загинуло до 50 тисяч людей. Тоді ж цей вірменський за населенням регіон Азербайджану односторонньо проголосив свою незалежність. Незважаючи на роки, що минули від кровопролитної війни, тут і досі витає в повітрі гостре очікування. Майже в кожній другій родині на ніч не замикають дверей, адже чекають, що зниклий без вісти батько чи син, таки повернеться додому.
Минуло вже двадцять років від початку збройного конфлікту у Нагірному Карабасі. У карабахській війні, що тривала з 1991 по 1994 роки, загинуло до 50 тисяч людей. Тоді ж цей вірменський за населенням регіон Азербайджану односторонньо проголосив свою незалежність. Незважаючи на роки, що минули від кровопролитної війни, тут і досі витає в повітрі гостре очікування. Майже в кожній другій родині на ніч не замикають дверей, адже чекають, що зниклий без вісти батько чи син, таки повернеться додому.
Минуло вже двадцять років від початку збройного конфлікту у Нагірному Карабасі. У карабахській війні, що тривала з 1991 по 1994 роки, загинуло до 50 тисяч людей. Тоді ж цей вірменський за населенням регіон Азербайджану односторонньо проголосив свою незалежність. Незважаючи на роки, що минули від кровопролитної війни, тут і досі витає в повітрі гостре очікування. Майже в кожній другій родині на ніч не замикають дверей, адже чекають, що зниклий без вісти батько чи син, таки повернеться додому.
Минуло вже двадцять років від початку збройного конфлікту у Нагірному Карабасі. У карабахській війні, що тривала з 1991 по 1994 роки, загинуло до 50 тисяч людей. Тоді ж цей вірменський за населенням регіон Азербайджану односторонньо проголосив свою незалежність. Незважаючи на роки, що минули від кровопролитної війни, тут і досі витає в повітрі гостре очікування. Майже в кожній другій родині на ніч не замикають дверей, адже чекають, що зниклий без вісти батько чи син, таки повернеться додому.
Минуло вже двадцять років від початку збройного конфлікту у Нагірному Карабасі. У карабахській війні, що тривала з 1991 по 1994 роки, загинуло до 50 тисяч людей. Тоді ж цей вірменський за населенням регіон Азербайджану односторонньо проголосив свою незалежність. Незважаючи на роки, що минули від кровопролитної війни, тут і досі витає в повітрі гостре очікування. Майже в кожній другій родині на ніч не замикають дверей, адже чекають, що зниклий без вісти батько чи син, таки повернеться додому.
Минуло вже двадцять років від початку збройного конфлікту у Нагірному Карабасі. У карабахській війні, що тривала з 1991 по 1994 роки, загинуло до 50 тисяч людей. Тоді ж цей вірменський за населенням регіон Азербайджану односторонньо проголосив свою незалежність. Незважаючи на роки, що минули від кровопролитної війни, тут і досі витає в повітрі гостре очікування. Майже в кожній другій родині на ніч не замикають дверей, адже чекають, що зниклий без вісти батько чи син, таки повернеться додому.
Минуло вже двадцять років від початку збройного конфлікту у Нагірному Карабасі. У карабахській війні, що тривала з 1991 по 1994 роки, загинуло до 50 тисяч людей. Тоді ж цей вірменський за населенням регіон Азербайджану односторонньо проголосив свою незалежність. Незважаючи на роки, що минули від кровопролитної війни, тут і досі витає в повітрі гостре очікування. Майже в кожній другій родині на ніч не замикають дверей, адже чекають, що зниклий без вісти батько чи син, таки повернеться додому.
Минуло вже двадцять років від початку збройного конфлікту у Нагірному Карабасі. У карабахській війні, що тривала з 1991 по 1994 роки, загинуло до 50 тисяч людей. Тоді ж цей вірменський за населенням регіон Азербайджану односторонньо проголосив свою незалежність. Незважаючи на роки, що минули від кровопролитної війни, тут і досі витає в повітрі гостре очікування. Майже в кожній другій родині на ніч не замикають дверей, адже чекають, що зниклий без вісти батько чи син, таки повернеться додому.
Минуло вже двадцять років від початку збройного конфлікту у Нагірному Карабасі. У карабахській війні, що тривала з 1991 по 1994 роки, загинуло до 50 тисяч людей. Тоді ж цей вірменський за населенням регіон Азербайджану односторонньо проголосив свою незалежність. Незважаючи на роки, що минули від кровопролитної війни, тут і досі витає в повітрі гостре очікування. Майже в кожній другій родині на ніч не замикають дверей, адже чекають, що зниклий без вісти батько чи син, таки повернеться додому.
Минуло вже двадцять років від початку збройного конфлікту у Нагірному Карабасі. У карабахській війні, що тривала з 1991 по 1994 роки, загинуло до 50 тисяч людей. Тоді ж цей вірменський за населенням регіон Азербайджану односторонньо проголосив свою незалежність. Незважаючи на роки, що минули від кровопролитної війни, тут і досі витає в повітрі гостре очікування. Майже в кожній другій родині на ніч не замикають дверей, адже чекають, що зниклий без вісти батько чи син, таки повернеться додому.
Минуло вже двадцять років від початку збройного конфлікту у Нагірному Карабасі. У карабахській війні, що тривала з 1991 по 1994 роки, загинуло до 50 тисяч людей. Тоді ж цей вірменський за населенням регіон Азербайджану односторонньо проголосив свою незалежність. Незважаючи на роки, що минули від кровопролитної війни, тут і досі витає в повітрі гостре очікування. Майже в кожній другій родині на ніч не замикають дверей, адже чекають, що зниклий без вісти батько чи син, таки повернеться додому.
Минуло вже двадцять років від початку збройного конфлікту у Нагірному Карабасі. У карабахській війні, що тривала з 1991 по 1994 роки, загинуло до 50 тисяч людей. Тоді ж цей вірменський за населенням регіон Азербайджану односторонньо проголосив свою незалежність. Незважаючи на роки, що минули від кровопролитної війни, тут і досі витає в повітрі гостре очікування. Майже в кожній другій родині на ніч не замикають дверей, адже чекають, що зниклий без вісти батько чи син, таки повернеться додому.
У карабахській війні між Вірменією та Азербайджаном, що тривала від 1991 по 1994 роки, загинуло до 50 тисяч людей. Досі невідомою залишається доля кількох тисяч.
«Материнський біль не має національності, – говорить Віра Григорян, голова Союзу зниклих без вісти воїнів Нагірного Карабаху. – Ми однаково солідарні з матерями з Азербайджану і Вірменії. Материнське горе – найболючіше на світі».
Жінка вказує на фото гарного хлопця у формі і говорить, що це її зниклий безвісти син Спартак. Віра зі сльозами на очах бере до рук його гімнастерку.
«Скільки разів я брала до рук цей одяг! І щоразу мені тяжко на серці стає. Ніби дитина моя поруч. Я відчуваю його останній запах», – розповідає Віра Григорян.
Єдиний син жінки зник безвісти у листопаді 1993 року. Це сталося майже відразу ж після його весілля.
Без надії таки сподіваюсь…
Віра щодня приходить до музею зниклих безвісти в Степанакерті, як до храму. Власними силами вона та інші жінки Карабаху, що пережили втрату рідних, створили цей музей як пам'ять про тих, чия доля невідома.
Майже в кожній другій карабаській родині є або зниклі безвісти, або такі, що загинули на війні.
У такому болючому очікуванні на повернення своїх двох синів живе подружжя Карапетян, які мешкають у місті Мартакерт.
«Коли дружині розповіли, що сини зникли безвісти, – розповідає Георгій Карапетян, – у неї віднялися ноги. Так досі вона і не ходить».
Сини Георгія Карапетяна зникли. Востаннє їх бачили разом на позиціях біля селища неподалік містечка Мартакерта.
«Це велика трагедія. Усвідомити, що хтось із близьких зник безвісти, набагато важче, ніж змиритися з його смертю. Люди навіть над могилою не можуть поплакати. Родини роками не зачиняють двері, і вже без надії, але таки сподіваються, що їхні рідні колись таки повернуться додому», – наголошує Віра Гиригорян, голова Союзу зниклих безвісти воїнів Нагірного Карабаху.
Хтось давно вирішив для себе, що їхні рідні загинули, а хтось і досі не вірить у втрату і вже майже 20 років намагається з’ясувати долю родичів.
Червоний Хрест збиратиме дані ДНК
У цій непростій ситуації допомагає Міжнародний комітет Червоного Хреста. За його даними, зниклих безвісти карабахців нині 454, вірмен 406, і найбільше зникло безвісти у війні азербайджанців – їх Червоний Хрест нарахував 3700.
Але дані різняться. Зокрема, за інформацією Союзу безвісти зниклих карабахців не 454, а понад 700. Цифри різні тому, що не всі звертаються до Міжнародного комітету Червоного Хреста, вони спершу намагаються розшукати рідних самотужки і через інші організації, пояснює Памела Статакіс, голова місії Червоного Хреста в Нагірному Карабаху.
Там зібрали спеціальну базу даних про зниклих безвісти, яку збираються передати місцевій владі. У ній стоматологічна, медична та інша інформація про зниклих. Цей проект здійснили як у Карабаху, так і в Азербайджані та Вірменії. А з наступного року Червоний Хрест розпочне збір ДНК родичів, зниклих безвісти, розповідає Памела Статакіс.
«Якщо одного дня стане можливою ексгумація тіл загиблих солдатів в Азербайджані, Вірменії та в Карабаху, то зібрана нами інформація стане дуже великою допомогою родинам в ідентифікації їхніх родичів», – переконана представниця Червоного Хреста.
