Вивчаючи італійську реальність, доходиш висновку, що від феміністичного руху 1970-х років у цій країні мало що залишилося. Були легалізовані аборти й розлучення, але мати доступ до гідної праці нарівні з чоловіком – все ще недосяжна мрія для багатьох італійок.
Останнє дослідження Національного інституту статистики ISTAT говорить саме за себе: жінки в Італії працюють набагато менше, ніж чоловіки.
«За підсумками 2010 року, рівень зайнятих жінок в Італії становить понад 46 відсотків. Щодо жіночої зайнятості, ми практично на останньому місці в Європі, позаду нас лише Мальта. Але більше насторожує те, що особливо високий рівень жіночої бездіяльності – майже 49 відсотків, тоді як середньоєвропейський показник – 35 із половиною відсотків», – повідомила директор ISTAT Крістіна Фреґуйя.
Мізерна підтримка держави
Ще сумніша статистика у південних областях півострова. Тамтешні жительки взагалі не шукають роботи, бо переконані, що її не знайдуть, або ж не зможуть поєднувати працю з сімейними обов’язками. Робота і сім’я для багатьох італійок – поняття непоєднувані.
По-перше, в суспільстві ще міцне коріння матріархального світогляду, де жінка-мати превалює над діловою бізнес-леді. По-друге, на чому завжди наголошують соціологи, жіноче безробіття поширене через недосконалу систему соціального забезпечення: нестача дитячих садків, мізерна допомога для догляду за дітьми та пенсіонерами, якими також доводиться опікуватися родині. На допомогу сім’ї держава виділяє трохи більше одного відсотка від розміру свого ВВП.
Основну відповідальність покладають на політиків. А вони, по-італійськи неквапливо і розважено, деякі рішення на захист слабкої статі таки ухвалюють.
«Звичайно, на півдні країни проблема більш очевидна, – говорить міністр із рівності прав Мара Карфанья. – Саме тому в липні цього року уряд запровадив норму, що передбачає податкові пільги для тих компаній, які беруть на роботу жінок і поновлюють трудові угоди насамперед жінкам».
Недосяжна кар’єра
Не чекаючи урядових розпоряджень, деякі великі підприємства самостійно запроваджують сприятливіші умови для працівниць: пропонують гнучкий робочий графік, влаштовують дитячі ясла на території виробництва. В таких колективах робітниці почуваються впевненіше, але перспектива кар’єрного росту залишається для них таки обмеженою. Низька присутність жінок на високих посадах – другий жалюгідний показник Італії в Євросоюзі.
«Навіть на виробництвах, де жінки-працівниці мають сприятливіші умови роботи, коли тільки постає питання про керівну, відповідальну посаду, не вдається перетнути той «верхній ліміт» і за кермом корпорації опиняється чоловік», – зауважує соціолог Альдо Бономі.
На початку року країною прокотилися акції жіночої непокори, викликані сексуальними скандалами довкола прем’єр-міністра Сильвіо Берлусконі. Італійське жіноцтво гаслами і транспарантами засуджувало патріархальний стиль політики Берлусконі і захищало свою гідність на чесну працю без блату і сексу.
Очевидно, що в італійок попереду ще довгий шлях до емансипації. У світовому звіті ґендерної рівності серед 134 країн Італія на 74-й позиції. До речі, українкам у цьому плані є чим пишатися: Україна посідає незавидне, а таки вище, 63 місце.
Останнє дослідження Національного інституту статистики ISTAT говорить саме за себе: жінки в Італії працюють набагато менше, ніж чоловіки.
«За підсумками 2010 року, рівень зайнятих жінок в Італії становить понад 46 відсотків. Щодо жіночої зайнятості, ми практично на останньому місці в Європі, позаду нас лише Мальта. Але більше насторожує те, що особливо високий рівень жіночої бездіяльності – майже 49 відсотків, тоді як середньоєвропейський показник – 35 із половиною відсотків», – повідомила директор ISTAT Крістіна Фреґуйя.
Мізерна підтримка держави
Ще сумніша статистика у південних областях півострова. Тамтешні жительки взагалі не шукають роботи, бо переконані, що її не знайдуть, або ж не зможуть поєднувати працю з сімейними обов’язками. Робота і сім’я для багатьох італійок – поняття непоєднувані.
По-перше, в суспільстві ще міцне коріння матріархального світогляду, де жінка-мати превалює над діловою бізнес-леді. По-друге, на чому завжди наголошують соціологи, жіноче безробіття поширене через недосконалу систему соціального забезпечення: нестача дитячих садків, мізерна допомога для догляду за дітьми та пенсіонерами, якими також доводиться опікуватися родині. На допомогу сім’ї держава виділяє трохи більше одного відсотка від розміру свого ВВП.
Основну відповідальність покладають на політиків. А вони, по-італійськи неквапливо і розважено, деякі рішення на захист слабкої статі таки ухвалюють.
«Звичайно, на півдні країни проблема більш очевидна, – говорить міністр із рівності прав Мара Карфанья. – Саме тому в липні цього року уряд запровадив норму, що передбачає податкові пільги для тих компаній, які беруть на роботу жінок і поновлюють трудові угоди насамперед жінкам».
Недосяжна кар’єра
Не чекаючи урядових розпоряджень, деякі великі підприємства самостійно запроваджують сприятливіші умови для працівниць: пропонують гнучкий робочий графік, влаштовують дитячі ясла на території виробництва. В таких колективах робітниці почуваються впевненіше, але перспектива кар’єрного росту залишається для них таки обмеженою. Низька присутність жінок на високих посадах – другий жалюгідний показник Італії в Євросоюзі.
«Навіть на виробництвах, де жінки-працівниці мають сприятливіші умови роботи, коли тільки постає питання про керівну, відповідальну посаду, не вдається перетнути той «верхній ліміт» і за кермом корпорації опиняється чоловік», – зауважує соціолог Альдо Бономі.
На початку року країною прокотилися акції жіночої непокори, викликані сексуальними скандалами довкола прем’єр-міністра Сильвіо Берлусконі. Італійське жіноцтво гаслами і транспарантами засуджувало патріархальний стиль політики Берлусконі і захищало свою гідність на чесну працю без блату і сексу.
Очевидно, що в італійок попереду ще довгий шлях до емансипації. У світовому звіті ґендерної рівності серед 134 країн Італія на 74-й позиції. До речі, українкам у цьому плані є чим пишатися: Україна посідає незавидне, а таки вище, 63 місце.
