Доступність посилання

15 Грудень 2017, Київ 06:43

Григорій Семенюк

Із виступу на ІV академічній дискусії «Спадщина Середньовіччя Сходу та Заходу в європейській ідентичності України» у рамках проекту Інституту філології Київського національного університету імені Шевченка та фонду «Європа XXI» – «Українська гуманітаристика. Діалог культур між Сходом і Заходом»

Нині усталеним є погляд на українську ідентичність як на європейську у своєму осерді. Михайло Драгоманов, Леся Українка, Євген Маланюк, Микола Зеров вписали українську літературу в контекст духовної культури Заходу. Іван Франко, Агатангел Кримський, Михайло Грушевський показали ґенезу українства в загальносвітовому контексті, представили елементи східної та європейської традиції як органічні складники вітчизняної культури.

Доба Середньовіччя заклала основи української ідентичності

Про середньовічну Русь залишили свої згадки арабські письменники й мандрівники Ібн Даст, Альма Суді, Ібн Хаукаль, Ібрагім ібн Якуб; грецькі, візантійські історики VI-X століть Прокопій, Маврикій, Патріарх Фотій, Лев Диякон; західноєвропейські хроністи, вчені й мандрівники XI–XV століть єпископ Бруно Кверфуртський, Тітмар Мерзебурзький, Гільберт де Ляннуа, Альберт Кампензе, Роджер Бекон, Єронім Празький.

Візантійські письменники захоплювалися високим рівнем демократизму і культури на Русі. Так, Прокопій писав, що «тут з давніх часів живуть так, що порядкує громада, і для того всі справи, чи щасливі, чи лихі, йдуть до громади». Лев Диякон наголошував, що «русичі народ сильний, хоч і переможені, але вони не віддаються в руки ворогів. Якщо не мають шансу на порятунок, то встромляють собі у груди меча».

Єпископ Тітмар Мерзебурзький був вражений величчю середньовічного Києва. Він писав, що у столиці королівства – саме так він називав руську землю – понад 400 церков і «люду незчисленна сила, що то місто велике і сильне».

Руський культурний простір прийняв багату християнську традицію – релігійну, політичну, книжну. Але наша середньовічна культура не стала компіляцією чужих здобутків, візантійських чи болгарських. Русь мала власну сильну основу, на яку нашарувалася візантійсько-болгарська система книжності, архітектури, політичної системи тощо. Візантійська домінанта для нас не була панівною, бо ми творили власну середньовічну традицію, що стала основу для майбутньої української нації.

Ми творчо сприймали й переосмислили, наповнивши власним духовним змістом те, що приходило до нас і з Візантії, і з Європи.

Київ як новаторський середньовічний центр

Київ почасти сам ставав новатором для середньовічної Європи, зокрема у книжності. Михайло Максимович правомірно наголошував, що середньовічна Європа не знає нічого, що могло б зрівнятися з нашими «Повістю врем’янних літ», «Словом о полку Ігоревім» і «Словами» Кирила Турівського. А Ярослав Мудрий своєю «Руською Правдою» зробив справжній прорив у тогочасній юриспруденції, приголомшивши Європу тим, що відмінив смертну кару.

Відтак середньовічна Русь самоідентифікувалася в Європі як незалежна держава у політичному, релігійному, культурному, юридичному, духовному вимірах.

Українці мали сталий інтерес до Сходу

Водночас, й до Сходу інтерес українців завжди був і залишається великим. Східний світ помітний в українській мові, традиційному вбранні, численних мотивах у літературі та образотворчому мистецтві.

Особливий інтерес в Україні нині набуває епоха Середньовіччя саме як ключовий період для розвитку культур країн Сходу і Заходу. Слід зауважити, що загальноприйнятий у Європі поділ за стилями і епохами у сходознавців викликає дискусії, адже в межах східних культур також виділяються свої епохи Середньовіччя, Ренесансу та Бароко. Слід не забувати про їхню специфіку і часові зміщення порівняно з європейськими культурно-історичними епохами.

Ще ренесансні мислителі додали розуміння Середньовіччю як духовному мосту між стародавнім і новітнім. Таке потрактування дозволяє спізнати усю важливість вивчення, осмислення і плекання середньовічної спадщини Сходу і Заходу. Сьогодні остаточно відходить у минуле погляд на Середньовіччя як на виключно темний час, період духовного і культурного мороку. Адже варто згадати, що саме в цей період з’явилися винаходи, без яких сучасна людина не уявляє свого існування: виделка і порцеляна, окуляри і книгодрукування, компас і глобус, арабські цифри і годинник, скляне дзеркало, феєрверки і вогнепальна зброя. І цей список можна було би продовжувати багатьма іншими винаходами, породженими творчою енергією Сходу і Заходу.

Україна повинна долучитися до цих двох благодатних джерел і, можливо, тоді справдиться прогноз Миколи Хвильового, який вірив, що євразійський ренесанс розпочнеться саме на теренах нашої держави, охопивши і оновивши країни Сходу і Заходу.

Григорій Семенюк – директор Інституту філології КНУ імені Тараса Шевченка, професор.

Радіо Свобода є інформаційним партнером проекту «Українська гуманітаристика: діалог культур між Сходом і Заходом» і надалі публікуватиме виступи учасників обговорення.

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода

Ваша думка

Показати коментарі

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG