Київ – Фонд допомоги і розвитку дітям Чорнобиля (ФДРДЧ) завершує свою гуманітарну місію в Україні. Загальна вартість наданої ним соціальної підтримки за майже 22 роки діяльності – понад 63 мільйони доларів США. Наразі Фонд співпрацює із 31 українським медичним закладом за напрямками неонатологія, дитяча кардіохірургія та онкологія. Програма телемедицини – останній проект цієї організації. Про причини закриття Фонду та подальшу долю уже розпочатих медичних програм у інтерв’ю Радіо Свобода розповіла співзасновниця ФДРДЧ Надія Матківська.
– Пані Матківська, якими були перші кроки у діяльності Фонду?
– Усі початкові програми були емоційними. Ми не дивилися на перепони. Ми думали по-американськи і працювали по-американськи в Україні. Ми назвали себе Чорнобильська фундація символічно. Ми прийшли в Україну допомагати дітям Чорнобиля, але пізніше, коли наша програма почала розвиватися на дуже поважному рівні, ми побачили, що необхідно допомагати усім галузям медицини.
– Що вдалося зробити Фонду за 22 роки, а що ні?
– Багато не вдалося зробити, але ми заклали Асоціацію неонатології в Україні. Ми бачили величезні наслідки, пов’язані і з радіацією, і з алкоголем і тютюном, коли жінки були не готові стати матерями.
– Чому ви вирішили припинити свою діяльність?
– Не тому, що нема грошей. Люди Україну люблять, гранти ми дістаємо. Але ми вже є у поважному віці. Ми не хочемо лишати цю діяльність, але ми вже трішки змучені. Це дуже тяжка робота.
– Чи хтось буде продовжувати роботу вашого Фонду?
– Дві організації дуже хотіли продовжувати наші програми. Найважливіше, що нині в Україні вже пішов відгук про телемедицину, яка є «діамантом» в медицині. Будь-який лікар може побачити повністю серце, легені, мозок і може автоматично визначити діагноз та врятувати людину. Це величезний прогрес. Так, це коштує чимало грошей. Ми хочемо заснувати якусь організацію, яка має цим керувати, бо це мусить бути в приватних руках, це не може бути урядовою програмою. Медицина взагалі повинна бути в приватних руках, щоби вона була чесною. Та «звихнена» медична система в Україні закінчилася б. Україна є центром Європи, то чому тут не може бути правильної страхової медицини і правильної приватної асоціації лікарів, як є у всьому світі?
– Була співпраця між владою і вашим фондом. Хто допомагав найбільше, а хто заважав діяльності вашої організації?
– Нічого не можу сказати за нинішню владу. Ми не мали нагоди зустрітися ні з Президентом Януковичем, ні з Миколою Азаровим. Із Президентом Кравчуком було дуже легко. Ми робили з Президентом Кучмою десяту річницю Чорнобиля, двадцяту – з Президентом Ющенком. Трохи тяжче було. Ми не підтримували ідею Катерини Ющенко щодо «Лікарні майбутнього». Треба дітей рятувати сьогодні, а не через 10 років. Звертайте увагу на ті лікарні, які вже є, поновлюйте відділення і забезпечуйте апаратурою.
– Чи мають подібні фонди можливості для розвитку в Україні, чи потрібні вони?
– Дуже потрібні. В Україні громадянство і навіть уряд не розуміє, що гуманітарна допомога не є жебракуванням. Чому соромно просити? Нині весь світ просить. Другі фонди мусять розвиватися і розвиваються, але мусять дуже чесно і правильно працювати. Мусить бути певна місія і причина такої місії.
– Пані Матківська, якими були перші кроки у діяльності Фонду?
– Усі початкові програми були емоційними. Ми не дивилися на перепони. Ми думали по-американськи і працювали по-американськи в Україні. Ми назвали себе Чорнобильська фундація символічно. Ми прийшли в Україну допомагати дітям Чорнобиля, але пізніше, коли наша програма почала розвиватися на дуже поважному рівні, ми побачили, що необхідно допомагати усім галузям медицини.
– Що вдалося зробити Фонду за 22 роки, а що ні?
– Багато не вдалося зробити, але ми заклали Асоціацію неонатології в Україні. Ми бачили величезні наслідки, пов’язані і з радіацією, і з алкоголем і тютюном, коли жінки були не готові стати матерями.
– Чому ви вирішили припинити свою діяльність?
– Не тому, що нема грошей. Люди Україну люблять, гранти ми дістаємо. Але ми вже є у поважному віці. Ми не хочемо лишати цю діяльність, але ми вже трішки змучені. Це дуже тяжка робота.
– Чи хтось буде продовжувати роботу вашого Фонду?
– Дві організації дуже хотіли продовжувати наші програми. Найважливіше, що нині в Україні вже пішов відгук про телемедицину, яка є «діамантом» в медицині. Будь-який лікар може побачити повністю серце, легені, мозок і може автоматично визначити діагноз та врятувати людину. Це величезний прогрес. Так, це коштує чимало грошей. Ми хочемо заснувати якусь організацію, яка має цим керувати, бо це мусить бути в приватних руках, це не може бути урядовою програмою. Медицина взагалі повинна бути в приватних руках, щоби вона була чесною. Та «звихнена» медична система в Україні закінчилася б. Україна є центром Європи, то чому тут не може бути правильної страхової медицини і правильної приватної асоціації лікарів, як є у всьому світі?
– Була співпраця між владою і вашим фондом. Хто допомагав найбільше, а хто заважав діяльності вашої організації?
– Нічого не можу сказати за нинішню владу. Ми не мали нагоди зустрітися ні з Президентом Януковичем, ні з Миколою Азаровим. Із Президентом Кравчуком було дуже легко. Ми робили з Президентом Кучмою десяту річницю Чорнобиля, двадцяту – з Президентом Ющенком. Трохи тяжче було. Ми не підтримували ідею Катерини Ющенко щодо «Лікарні майбутнього». Треба дітей рятувати сьогодні, а не через 10 років. Звертайте увагу на ті лікарні, які вже є, поновлюйте відділення і забезпечуйте апаратурою.
– Чи мають подібні фонди можливості для розвитку в Україні, чи потрібні вони?
– Дуже потрібні. В Україні громадянство і навіть уряд не розуміє, що гуманітарна допомога не є жебракуванням. Чому соромно просити? Нині весь світ просить. Другі фонди мусять розвиватися і розвиваються, але мусять дуже чесно і правильно працювати. Мусить бути певна місія і причина такої місії.
