Про Помаранчеву революцію: «У Росії тоді всі дуже насторожилися. Влада вітала з екзит-полами і фактично у вас тут працювала та майже жила. Інші гадали, що після цього всі засвоять якийсь важливий для нас урок. І перш за все – сильно асимільовані одна в одну Україна, Білорусь та Росія, які досі відчувають спільність своєї історії».
Про Україну та Росію у найближчі 20 років: «На мою думку, з якою ніби всі погоджуються та кивають, але до кінця не вірять, і для України, і для Росії шлях тільки один – у Європу. Ніде ми більше не потрібні. Все-таки ми європейці, як би ми не намагалися понизити свою планку».
Про «роботу над помилками» для Росії та України: «Коли я розмовляв з естонцями і питав, в чому причина такого стрімкого руху вперед після отримання незалежності, мені відповіли, що все дуже просто: вони дивляться фінські канали і розуміють, де б вони могли бути, якби не радянська влада».
Чому Росія не Фінляндія?: «Я розумію, чому росіяни задаються цим гірким і дуже хвилюючим питанням. Доки нафта по 100 доларів за барель, у нас шарудіння нафтодоларів приглушує голос сумління. А от як це Україна не задається питанням: чому Україна не Польща? Ось чого я не розумію».
Про Євросоюз: «Це чудова спільнота, яка вже встигла увійти у світову історію. Вона буде існувати далі, і, звичайно, переживе економічну кризу. В нього нормальна криза розвитку».
Про Радянський Союз: «Уся ця система була круто замішана на примусі, брехні та стала абсолютно економічно недієздатною. Адже держплан, який розраховує, скільки потрібно штанів, – це вірний шлях до того, що штанів не буде взагалі. Нічого гіршого, ніж заборона приватної власності та релігії, бути не може. Вбивали не тільки господарську самостійність людини, а й її етику».
Хто повинен створити громадське телебачення?: «Населення саме повинно захотіти та вирішити це питання через своїх обранців у парламенті, щоб громадське телебачення знов-таки не перетворилося на державне. Зараз у нас про результати побудови громадського телебачення говорять як про небіжчика: або добре, або нічого».
Про скандальну промову, в якій журналіст засуджує владу в Росії на врученні «Теффі»: «Увесь сенс церемонії полягав у тому, що премію вручають комусь одному, і він повинен вийти і висловитися з приводу якихось хвилюючих питань. І що, треба було зробити вигляд, що цим питанням є наступ широкосмугового інтернету?! Можна було «відбаянитися», «шлангом прикинутися» і щось таке неважливе розказати, щоб нікого не образити. Втім, я гадав, що це буде малодушністю. Як бачите, глобальних наслідків для мене це не мало».
Про Віктора Ющенка: «Із українських політиків я знайомий тільки з ним, брав інтерв’ю для «Newsweek», і ми загалом розмовляли з ним про всілякі народні ремесла. Він здався мені людиною, яка розуміла багатство своєї культури і хотіла повернути це розуміння нації. Він сам сів за кермо свого авто і повіз мене на свою невеличку дачу, яка вся була заставлена предметами народного побуту. Ми обговорювали, як ці предмети вписуються в сучасний інтер’єр».
Про демократію: «Чомусь ми чекаємо, що хтось прийде і створить демократію за нас, і тоді ми подивимося і скажемо: «Ах, от ти який, північний оленю!». Свобода та демократія – це праця нації, так вона показує свою політичну зрілість».
