Януковичу потрібно вибачитися перед афроамериканцями. Ні, не за те, що дозволив своїй зграї регіоналів плюндрувати Україну. За це йому потрібно вибачитися перед власним народом, який його обирав, щоб він покращив країну, а не знищив її.
Ні, вибачатися перед афроамериканцями йому потрібно через те, що він порівнює себе з Мартіном Лютером Кінгом. Це він робить у заключній частині своєї нещодавньої англомовної книжки «Україна – країна можливостей». Останній розділ, яка називається «У мене є мрія», включає кілька параграфів, які починаються цими самими словами, що виражають президентську візію України.
Вибір слів не випадковий. Ось як пише Янукович на сторінці 288:
«У мене є мрія» – так називалася знаменита промова Мартіна Лютера Кінга, великого американського захисника громадянських прав та лауреата Нобелівської премії миру. У мене також є мрія: міцна та процвітаюча Україна. Нижче я зупинюся детальніше на цій мрії. Я розкажу вам про мрію, яка, поза всяким сумнівом, здійсниться».
Іншими словами, Янукович вважає себе українським Мартіном Лютером Кінгом.
Янукович – український Кінг?
Для такого твердження потрібні зухвалість, нахабство, цинізм та невігластво.
Адже ніхто не може бути далі від Мартіна Лютера Кінга, ніж Віктор Янукович. Кінг був глибоко відданий справі справедливості та прав людини для всіх людей, білих і чорних. Кінг повстав проти забобонів і був готовий віддати своє життя на добро людства. Кінг зрікався влади та багатства, бо він знав, що вони перешкоджають на шляху до добра. Кінг виступав за любов, а не за ненависть.
Кінг ніколи б не згорнув демократії, не порушував би права людини та громадянина, не захопив би практично необмежену владу, не зробив би привілеїв для таємної поліції, не злигався б із кримінальними елементами, не заволодів би неймовірним маєтком, не обставив би себе розкішшю, ігноруючи нужденність народу, не підтримував би національний шовінізм і не поділяв би людей.
Кінг би ніколи не став зловживати релігією. Він би ніколи не фальсифікував виборів. Він би не викручував руки судам. Він би не ставився до людей як до бидла. Він би ніколи не займайся дискримінацією мови чи культури. Він би не саджав до в’язниці політичних опонентів. Він би ніколи не намагався стати довічним президентом.
Як вам не соромно, пане Президенте, натякати, що у вас та Мартіна Лютера Кінга є щось спільне?
А що ж буде далі? Нагірна проповідь з вашого вертольота?
Настав час, пане Президенте, зазирнути всередину свого сумління і краще придивитися до себе і своїх друзів.
Якщо ви дійсно хочете піти шляхом Мартіна Лютера Кінга, почніть з того, що вибачтеся перед афроамериканцями за образу його пам’яті. А тоді моліть пробачення у власного народу. Сумніваюсь, що він це зробить. Після того, як його систематично обкрадали і експлуатували ваші друзі, вони мають більше підстав проклинати той день, коли ви прийшли до влади. І нехай ваші бандюгани принесуть вам волосяницю та попіл, щоб посипати голову.
І якщо ходіння у Каноссу1 – це не ваш шлях, то дозвольте мені, з усією повагою, запропонувати інший пункт призначення: Порт-о-Пренс. Це більш підходящий приклад: Папа Док Дювальє2. Він правив Гаїті залізним кулаком, дозволив своїм тонтон-макутам3 придушити критиків, докерувався до занепаду Гаїті та ще й лишив корумпованого спадкоємця – Бебі Дока4.
А з двома Бебі Доками, Ви з вашими синами, можете сподіватися ґвалтувати Україну своїм правлінням навіть довше, ніж Дювальє. Але давайте хоча б скажемо про це чесно.
Нехай українці знають, що ваша мрія – то їхній кошмар.
Олександр Мотиль – професор політології Рутґерського університету (Нью-Джерсі, США)
Переклад статті друкується з дозволу автора. Оригінал статті був опублікований англійською мовою як блог на інтернет-сторінці журналу World Affairs
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
Примітки:
1. Ходіння в Каноссу – вимушений акт покаяння.
2. Франсуа Дювальє, відомий на прізвисько Папа Док – довічний президент Гаїті, починав лікарем, звідки походить прізвисько. Для збереження свого, як казали, найжорстокішого режиму в Карибському регіоні використовував популізм, військову силу та окультні практики.
3. Тонтон-макути – особиста охорона і опора режиму Дювальє.
4. Жан-Клод Дювальє – син Франсуа Дювальє на прізвисько Бебі Док. Став президентом у 19 років, був скинутий внаслідок народного повстання.
Ні, вибачатися перед афроамериканцями йому потрібно через те, що він порівнює себе з Мартіном Лютером Кінгом. Це він робить у заключній частині своєї нещодавньої англомовної книжки «Україна – країна можливостей». Останній розділ, яка називається «У мене є мрія», включає кілька параграфів, які починаються цими самими словами, що виражають президентську візію України.
Вибір слів не випадковий. Ось як пише Янукович на сторінці 288:
«У мене є мрія» – так називалася знаменита промова Мартіна Лютера Кінга, великого американського захисника громадянських прав та лауреата Нобелівської премії миру. У мене також є мрія: міцна та процвітаюча Україна. Нижче я зупинюся детальніше на цій мрії. Я розкажу вам про мрію, яка, поза всяким сумнівом, здійсниться».
Іншими словами, Янукович вважає себе українським Мартіном Лютером Кінгом.
Янукович – український Кінг?
Для такого твердження потрібні зухвалість, нахабство, цинізм та невігластво.
Адже ніхто не може бути далі від Мартіна Лютера Кінга, ніж Віктор Янукович. Кінг був глибоко відданий справі справедливості та прав людини для всіх людей, білих і чорних. Кінг повстав проти забобонів і був готовий віддати своє життя на добро людства. Кінг зрікався влади та багатства, бо він знав, що вони перешкоджають на шляху до добра. Кінг виступав за любов, а не за ненависть.
Кінг ніколи б не згорнув демократії, не порушував би права людини та громадянина, не захопив би практично необмежену владу, не зробив би привілеїв для таємної поліції, не злигався б із кримінальними елементами, не заволодів би неймовірним маєтком, не обставив би себе розкішшю, ігноруючи нужденність народу, не підтримував би національний шовінізм і не поділяв би людей.
Кінг би ніколи не став зловживати релігією. Він би ніколи не фальсифікував виборів. Він би не викручував руки судам. Він би не ставився до людей як до бидла. Він би ніколи не займайся дискримінацією мови чи культури. Він би не саджав до в’язниці політичних опонентів. Він би ніколи не намагався стати довічним президентом.
Як вам не соромно, пане Президенте, натякати, що у вас та Мартіна Лютера Кінга є щось спільне?
А що ж буде далі? Нагірна проповідь з вашого вертольота?
Настав час, пане Президенте, зазирнути всередину свого сумління і краще придивитися до себе і своїх друзів.
Якщо ви дійсно хочете піти шляхом Мартіна Лютера Кінга, почніть з того, що вибачтеся перед афроамериканцями за образу його пам’яті. А тоді моліть пробачення у власного народу. Сумніваюсь, що він це зробить. Після того, як його систематично обкрадали і експлуатували ваші друзі, вони мають більше підстав проклинати той день, коли ви прийшли до влади. І нехай ваші бандюгани принесуть вам волосяницю та попіл, щоб посипати голову.
І якщо ходіння у Каноссу1 – це не ваш шлях, то дозвольте мені, з усією повагою, запропонувати інший пункт призначення: Порт-о-Пренс. Це більш підходящий приклад: Папа Док Дювальє2. Він правив Гаїті залізним кулаком, дозволив своїм тонтон-макутам3 придушити критиків, докерувався до занепаду Гаїті та ще й лишив корумпованого спадкоємця – Бебі Дока4.
А з двома Бебі Доками, Ви з вашими синами, можете сподіватися ґвалтувати Україну своїм правлінням навіть довше, ніж Дювальє. Але давайте хоча б скажемо про це чесно.
Нехай українці знають, що ваша мрія – то їхній кошмар.
Олександр Мотиль – професор політології Рутґерського університету (Нью-Джерсі, США)
Переклад статті друкується з дозволу автора. Оригінал статті був опублікований англійською мовою як блог на інтернет-сторінці журналу World Affairs
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
Примітки:
1. Ходіння в Каноссу – вимушений акт покаяння.
2. Франсуа Дювальє, відомий на прізвисько Папа Док – довічний президент Гаїті, починав лікарем, звідки походить прізвисько. Для збереження свого, як казали, найжорстокішого режиму в Карибському регіоні використовував популізм, військову силу та окультні практики.
3. Тонтон-макути – особиста охорона і опора режиму Дювальє.
4. Жан-Клод Дювальє – син Франсуа Дювальє на прізвисько Бебі Док. Став президентом у 19 років, був скинутий внаслідок народного повстання.
