Доступність посилання

11 Грудень 2017, Київ 22:59

Чим завинили ліквідатори перед владою?


Голова парламентського підкомітету з питань соціального захисту постраждалих від аварії на ЧАЕС Віктор Олійник та ліквідатор аварії на ЧАЕС, письменник Микола Гриценко стверджують, що при справедливому розподілі державних коштів гроші для ліквідаторів знайдуться.

– Нагадаю, 14 грудня 1986 року газета «Правда» повідомила, що держкомісія прийняла в експлуатацію так звані «захисні споруди ЧАЕС». Так назвали саркофаг, який закінчили зводити наприкінці листопада.

І від того дня ось уже 25 років ті, хто ціною власного здоров’я прикрив четвертий реактор, відзначають цей день, як День ліквідатора. Відповідний указ з’явився набагато пізніше – 2006 року.

І ось у 2011 році багато хто з ліквідаторів заявляє, що вони свідомо ігноруватимуть усі держані заходи. Чому? Ось одна з відповідей.

Розповідає харків’янин Сергій Бондаренко, учасник ліквідації аварії на ЧАЕС 26 квітня 1986 року.
Сергій Бондаренко
Сергій Бондаренко

Сергій Бондаренко: Близько двох-трьох тисяч солдатів строкової служби, слідом за пожежниками, приїхали в Прип’ять. Прип’ять ще спала. Ми бачили, як горів реактор. Ночували ми в лісі без наметів, без нічого.

Рано-вранці ми отримали завдання про евакуацію міста Прип’яті. Допомагали виносити хворих людей в автобуси, дітей.

П’ять діб ми були в Прип’яті. І потім, коли вже поверталися, проходили баню у відкритому полі. Машини не пройшли дезактивацію, їх одразу ж списали на могильники. Ми пішки дісталися військової частини.
Ми приїхали. Прип’ять ще спала. Бачили, як горів реактор. Коли поверталися, проходили баню у відкритому полі. Машини не пройшли дезактивацію, їх списали на могильники

Наслідки?! Люди вранці встають, п’ють чай, каву, а я встаю і п’ю шість таблеток. Рак щитовидної залози, два серцевих захворювання, оніміння ніг, тиск.

Десь вісімсот гривень іде лише на таблетки в місяць. Якщо порахувати ще уколи й лікарню, то це тисячі. Путівок нікуди не дають.

Два роки я бігав, домігся пенсії, а тепер знову мене переводять на мінімальну, тому що тоді був солдатом строкової служби, в якого немає заробітку. Обіцяють 1200 мені. Ту пенсію, яку я виграв у суді, у мене уряд забрав.

– До речі, пан Бондаренко сьогодні приїхав у Київ під Кабмін тут висловлювати своє ставлення до того, що у нього забирають гроші, необхідні на лікування.

Пане Гриценко, але що він каже? Техніка не пройшла дезактивацію, а люди пройшли і живуть. 25 років пройшло. Як Ви дивитеся на це, як людина, яка і займалася цією ліквідацією?
Найбільший і найстрашніший урок – це те, що держава скоро не отримає людей, які самовіддано підуть її захищати. Більшість із них (ліквідаторів – ред.) могли також звернути в бік, як багато хто і зробив. Але ці люди там були

Микола Гриценко: Я вважаю, що найбільший і найстрашніший урок взагалі з цих подій, які зараз відбуваються з «чорнобильцями», це те, що держава скоро не отримає людей, які самовіддано підуть її захищати. Тому що ті, хто тоді пішли в Чорнобиль, я думаю, більшість із них (ліквідаторів – ред.) могли також звернути в бік, не поїхати туди, як багато хто, власне, і зробив. Але ці люди там були.

І я пригадую (я також був у складі військових підрозділів, я тоді служив у Білій Церкві офіцером), як у багатьох ліквідаторів на захисного кольору куртках були саморобні написи «Якщо не ми, то хто?». От ці люди зробили свою справу.
Політрук казав, що «пройдуть роки, і на цьому місці буде збудований великий монумент «чорнобильцям» – вас ніхто не забуде, бо ви захищаєте Батьківщину». Слова закінчилися, пафос закінчився

Як зараз я пам’ятаю, як підбадьорливо політрук перед тим, як перший виїзд на цю станцію був, казав, що «пройдуть роки, і на цьому місці буде збудований великий монумент «чорнобильцям» – вас ніхто не забуде, бо ви захищаєте Батьківщину». Слова закінчилися, пафос закінчився, час пройшов.

І, безумовно, зараз залишається кожному «чорнобильцю» сподіватися в першу чергу на Господа Бога, у другу чергу на свої власні гени, тому що ця штука така, що вона індивідуально підходить до кожного, залежно від того, який у кого опір. Тому ось такі справи.

– Пане Олійник, каже Прем’єр-міністр України і його заступники, і люди в уряді, що насправді бюджет просто не витримає, якщо виплатить усе, що змогли собі ліквідатори відсудити через суди, тобто ці пенсії. Чи справді це так?
Віктор Олійник
Віктор Олійник

Віктор Олійник: Перш за все я хотів би сказати, що сьогодні особливий день. Сьогодні день, який відзначають 250 тисяч людей, які називають себе (і справді воно так і є) «ліквідаторами Чорнобильської катастрофи».

Я хотів би перш за все низько вклонитися їм! Я думаю, що сьогодні повинні низько вклонитися всі українці і увесь світ за те, що тоді у 1986 році ці люди (без перебільшення) врятували увесь світ ціною свого життя, ціною життя своїх товаришів, ціною свого здоров’я.

І те, що сьогодні відбувається, те, що вони сьогодні змушені майже щодня – чи це в Донецьку, чи це в Луганську, чи це у Львові – виходити на вулиці, вимагати одного: вони вимагають виконання тих законів, які є сьогодні в Україні. Вони не вимагають чогось надзвичайного. Вони нічого не просять. Вони кажуть одне: владо, виконуй той закон, який діє на сьогоднішній день.

Окрім закону, велика частина з них, тисячі з них, повірте, пройшли роки судових поневірянь (повірте, це не одне судове засідання) для того, щоб отримати судові рішення, які захистили їхні законні права. І сьогодні вони мають ці рішення судів. Але, на жаль, 1 листопада вийшла вказівка невідомо звідки (я ставив це запитання і віце-прем’єр-міністру Тігіпку): хто дав вказівку Пенсійному фонду не виконувати навіть рішення судів? Тобто, те, що не виконуються закони, це одне, а те, що не виконуються рішення судів, я думаю, що це вже переходить усі межі.
Люди і не виходили б, коли б вони не бачили, як будуються вертолітні майданчики

І сьогодні саме ці люди, які хочуть, щоб у країні просто існувало правосуддя, виконання тих законів, сьогодні знову сотні з них підійшли до стін Кабінету Міністрів вимагати одного: виконання судових рішень!

Якщо говорити про те, мабуть, питання, про яке влада завжди говорить, що «дєнєг нєт» (я хочу сказати майже мовою оригіналу), то я хочу сказати, що, мабуть, як би це справді було так, то, мабуть, люди і не виходили б, коли б вони не бачили, як будуються вертолітні майданчики кожного дня вартістю у сотні мільйонів гривень, коли б вони не бачили, як держава закуповує за завищеними у декілька разів цінами…
Щоб заплатити ліквідаторам усі пенсії, потрібно 6 мільярдів гривень. Один кілометр дороги в Донецьку коштує 100 мільйонів! За такі кошти можна будувати дороги в Антарктиді з підігрівом

Я наведу лише один приклад, де взяти гроші. Сьогодні для того, щоб заплатити ліквідаторам усі пенсії, потрібно в рамках 6 мільярдів гривень.

Це велика сума чи мала? На перший погляд, велика. Але я назву лише одну цифру, де взяти ці гроші. Україна упродовж останніх місяців купила дві бурові установки вартістю 400 мільйонів доларів. За даними експертів, у тому числі міжнародних, вартість кожної з них завищена на 150 мільйонів доларів. Дві вишки – це 300 мільйонів доларів. Якщо це перевести в гривні, це майже 2,5 мільярди гривень. Ось де кошти!

Я ще одну річ нещодавно прочитав, просто вражаючу! Знаєте, дивлюся офіційні документи, зокрема «Вісник державної закупівлі» – постанова Кабінету Міністрів про виділення коштів на будівництво доріг у Донецькій області. Добре? Добре! Але потім дивлюся – в очах зарясніло від того, скільки там нулів! Виявляється, один кілометр дороги, які сьогодні будуються в Донецьку, коштує 100 мільйонів гривень! Я думаю, що за такі кошти можна будувати дороги в Антарктиді з підігрівом. Ось де кошти.

І повірте, це не лише один кілометр дороги. Це лише я навів два приклади, де взяти кошти. Повірте, таких прикладів (за браком часу я не можу назвати) справді є десятки, а, можливо, й сотні.

– Але скажемо правду, тому що цей день цього вимагає.

Правда, зокрема, була озвучена колишнім віце-прем’єром України, міністром економіки Віктором Пинзеником. Він сказав, що від 1995 року заборгованість держави перед пільговиками становить понад 170 мільярдів гривень. Так чи інакше кожен уряд завжди не доплачував і «чорнобильцям», і ліквідаторам.

Пане Гриценко, Ви користалися своїми правами, які закладені у законодавстві чорнобильському?
Микола Гриценко
Микола Гриценко

Микола Гриценко: Ці права танули і тануть з кожним роком. Те, що зараз намагаються зробити, це, як кажуть, поставити хрест.

Але якщо ми згадаємо ті перші роки, які були права, то так, дійсно, законом були забезпечені права «чорнобильців», були путівки, були дійсно. Ну, не всім категоріям. У мене друга категорія. Перша і друга категорія – це ліквідатори, інваліди, то це була категорія, кому, особливо тим, хто був у 1986 році на ліквідації (скажімо, я в червні-липні 1986 року два місяці був), були путівки безкоштовні, були такі пайки на харчування, було право отримувати ліки, якщо лікар виписав саме по хворобі, пов’язані з цим, також можна було безкоштовно.
Залишилися мінімальні пільги, які стосуються оплати за комунальні послуги, безкоштовний проїзд у транспорті. І все

Зараз фактично всього цього немає. Зараз залишилися мінімальні пільги, які стосуються оплати за комунальні послуги при оплаті квартири, безкоштовний проїзд у транспорті, який постійно намагаються ліквідувати. Я думаю, що вони й доможуться цього – ця пільга буде знищена. І, власне, все. Більше ніяких пільг. І видають смішну…

Знаєте, зараз так модно говорити, що давайте ми персоніфікуємо цю матеріальну допомогу, у гроші переведемо. Так от, перевели оці гроші, які колись у вигляді пайків були чи на ліки, то зараз близько 100 гривень у місяць персоніфікували цими грошима і платять смішну цю суму. Оце і є компенсація на харчування і лікування.

– У нас є слухач.

Слухач: Я щойно слухав у новинах: Азаров сказав, що він удвічі підвищив пенсії «чорнобильцям». Скажіть йому: хай він не бреше! Грубо сказано, але це так. Бо я «чорнобилець» другої категорії. За два роки мені добавили, мабуть, кожен рік десь по 3-4%. І все! Навіщо оце людей обманювати?

– Микола Азаров заявляв ще й перед цим, що у наступному році будуть збільшені пенсії. Але питання у тому, наскільки збільшені, а також хто їх отримуватимете?

Пане Олійник, може, Ви поясните оцю ситуацію? Про що говорить Прем’єр-міністр України?

Віктор Олійник: Я хотів би підтримати слухача, тому що він говорить про те, що відбувається насправді. Тому що ми чуємо з екранів телебачення, з вуст Азарова, та й сьогодні ми чули про те, що пенсії «чорнобильцям» зростуть у рази, що будуть по 5-6 тисяч гривень.

– П’ять перша категорія отримуватиме. Азаров казав.
Пенсія для інваліда першої категорії – 2 280 гривень. Якщо говорити про другу і третю – 2000-1800. Ліквідаторів в Україні 66 тисяч. А потерпілих 2,2 мільйони

Віктор Олійник: Так, це інваліди першої категорії.

Я маю перед собою офіційну постанову від 23 листопада №1210. Так от, я хочу сказати, що, навіть згідно з тими офіційними документами, інваліди першої групи будуть отримувати 285% мінімального прожиткового мінімуму – для осіб, які втратили працездатність. Сьогодні це 800 гривень, а з 1 січня він зростає на 22 гривні.

І таким чином виходить, що пенсія для інваліда першої категорії – 2 280 гривень. Таку пенсію, можливо (!), будуть отримувати тільки інваліди першої категорії. Якщо говорити про другу і третю, то у них буде приблизно 2000-1800. І це мова йде лише про інвалідів. Я наголошую, про інвалідів-ліквідаторів! Таких сьогодні в Україні нараховується 66 тисяч. А потерпілих сьогодні 2,2 мільйони. Ще майже 60 тисяч – це потерпілі інваліди. Що буде з ними? А вони будуть отримувати таку саму мінімальну пенсію, яка є на сьогоднішній день:1000-1100 гривень. Ось це 4-5 тисяч гривень! Це реальні цифри.

– Пане Олійник, Ви є народним депутатом, це Ваш профільний комітет. Скажіть, будь ласка, як Ви бачите, якби можна було по-чесному, нормально, по-людськи влаштувати життя і функціонування економіки, то Україна здатна віддати належне тим людям, які врятували не тільки це мільйонне місто…

Віктор Олійник: І Януковича, і Азарова так само вони врятували. І Олійника. Всіх тут присутніх. Ви праві.

– У країни Україна є ресурси насправді, щоб цих людей забезпечити тим, що належало б їм мати?

Віктор Олійник: Я відповім дуже коротко. Україна зобов’язана це зробити. І в України є ресурси. Я вам навів лише один приклад, де можна не просто зекономити, а просто за рахунок того, що була переплата, мабуть, – відкат у 2,5 мільярди гривень... Повірте, таких прикладів можна назвати сьогодні десятки!

– Послухаймо ще одне свідчення. Олександр Пучков, інвалід-«чорнобилець» третьої групи з Донецька.
На 275 ліквідаторів, які стоять на обліку в лікарні на місяць виділяється 700 гривень, виходить трохи більше двох гривень на людину

Олександр Пучков: 6 грудня 1987 року мене забрали на військові збори на ліквідацію наслідків аварії на ЧАЕС. До березня я займався дезактивацією Чорнобильської станції.

З листопада 1990 року отримав групу інвалідності. За третьою групою інвалідності мені від 2007 року, за рішенням суду, почали виплачувати пенсію 5 300. Це 6 мінімальних пенсій за віком, друга група – 8, перша група – 10 мінімальних пенсій.

І ось від листопада цього року нам виплатили тільки трохи більше тисячі гривень, тобто ту пенсію, яку я отримував ще до 2007 року. Навіть на ліки не вистачить. Бо у нас, хоч у законі написано, що мають бути для нас безкоштовні ліки, а реально на 275 ліквідаторів, які стоять на обліку в лікарні №9 Пролетарського району Донецька, на місяць виділяється 700 гривень, це виходить трохи більше двох гривень на людину. Ось так от.

«Чорнобильці» – захисники, кажуть, Вітчизни. Ось так турбуються про захисників Вітчизни!

– Пане Гриценко, наскільки дієвими є організації чорнобильські, на Вашу думку? Ви є членом якоїсь організації? Наскільки самі «чорнобильці» здатні собі допомагати?

Микола Гриценко: Я є якби не є в класичному плані «чорнобильцем», у тому плані, коли, скажімо, приїжджали групами хлопці, вони один одного знають, підтримують контакти.

Я служив два роки офіцером у Білій Церкві.Якби «поштучно» міняли офіцерів, людину на людину, офіцера на офіцера. І профіль моєї роботи – журналістика. Ну, дуже мало. От я спілкуюся з колегами, які були в Чорнобилі, виконували функцію журналіста. А я, власне, будучи журналістом, виконував функцію ліквідатора: керівник колони «КАМАЗів» – і вперед зі щебенем та з цими контейнерами. І так далі. Так було.

Тому коло моїх знайомих, з якими б я тісно спілкувався, невелике. І звідси моя, можливо, не зовсім така…

– А взагалі Ви вважаєте це дієво, коли «чорнобильці» самі захищають свої інтереси?
Має місце розпорошеність, а якщо сюди додати певне залякування, підкуп, і ми не маємо консолідованого, великого руху

Микола Гриценко: Я вважаю, що будь-яка громадська діяльність – це дієво.

Єдине, що проблеми «чорнобильців» різні. І коли я бачу, коли «чорнобильці» діляться за проблемами, то це вже є розпорошеність, коли виходять ті, хто має проблеми з пенсіями, а не виходять їх підтримати, скажімо, ті, хто цих проблем поки що не має, але буде мати. От оця розпорошеність є, на превеликий жаль.

Скажімо, є думка керівника із «Союзу Чорнобиль» Андрєєва одна, яка не збігається з думкою тих, хто відстоює свої пенсії. І так далі. Я думаю, що має місце розпорошеність, а якщо сюди додати певне залякування, підкуп і так далі, і ми не маємо консолідованого, великого руху.

Ми давали можливість представникам різних чорнобильських організацій висловлюватися у нашому ефірі…

Пане Олійник, «чорнобильці» намагаються себе захищати. Більше того, вони намагаються трошки відійти від політиків або відмежуватися, бо вони бояться, що це буде сприйматися владою, як політичний проект.

Яка тут, з точки зору суспільства, є небезпека у тому, що політики підтримують людей, які борються за власні права? Чи її немає?
Закон про гарантії держави щодо виконання рішень судів. Якщо буде ухвалено, Азаров скаже «дєнєг нєт» – взагалі ніхто ніякої соціальної допомоги може не отримувати

Віктор Олійник: Що б ми не говорили, але, на жаль, політика сьогодні присутня у всіх сферах нашого життя. Ті ж самі закони приймають політики. Той же самий уряд призначає Верховна Рада, де сидять політики. І як би хотілося чи не хотілося, але всі ці явища: невиплата пенсій, невиконання рішень судів – всі вони тісно пов’язані з політикою.

І тому я хочу сказати, що і наш комітет, ми робимо все можливе для того, щоб зробити так, щоб все ж таки виконувалися рішення ці, які є в законах України, виконувалися рішення судів. І тому, на моє глибоке переконання, все ж таки громадські організації, як би вони не хотіли, але зв'язок з політикою просто неминучий.

Неминучий саме тому… Сьогодні я, як депутат, як представник політичної сили фракції БЮТ-«Батьківщина», так само постійно спілкуюся з «чорнобильцями».

Я хочу сказати більше: ми робимо все можливе сьогодні на рівні Верховної Ради, блокуючи Верховну Раду для того, щоб не був ухвалений ще один ганебний закон. Це про гарантії держави щодо виконання рішень судів. Це взагалі закон, який перекреслює всю систему соціального захисту, яка є в Україні, яка стосується і «чорнобильців», і «афганців», і інвалідів, і ветеранів, і вчителів, і лікарів, і медиків.

Якщо такий закон буде ухвалено, то, повірте, Азаров скаже «дєнєг нєт» – взагалі ніхто ніякої соціальної допомоги може не отримувати. І тому сьогодні політика з тими рішеннями, які приймаються сьогодні, тісно пов’язана.

У нас є слухач.

Слухачка: Мій брат має першу категорію і другу групу інвалідності. З першого дня працював на ліквідації аварії. Яка у нього буде пенсія?

– Заступник міністра соціальної політики Василь Надрага був у нашій студії і розповідав про те, наскільки сутужно державі у тій економічній ситуації, в якій вона зараз є, реалізовувати всі ці соціальні виплати. І він наголошує на тому, що за основу буде братися зарплата на той момент, яку людина мала, коли вона була у Чорнобилі. І, наприклад, якщо людина була солдатом строкової служби, то виходить взагалі величезна проблема.

Віктор Олійник: Нічого не виходить.

Якщо ліквідатор другої групи інвалідності, згідно з законом, має бути 6,5 тисяч. А згідно з цією постановою, може буде лише в рамках двох тисяч гривень.

– Ми послухаємо ще свідчення. Це зі Львова Анатолій Сенчишин, ліквідатор, який брав участь в акації протесту у Львові. Мабуть, і сьогодні там перебуває.
Анатолій Сенчишин
Анатолій Сенчишин

Анатолій Сенчишин: У 1987 році я був у Чорнобилі. Маю на станцію 18 виходів. Від основного реактора ми забрали залізну дорогу. Той щебінь звідти ми забирали і возили у могильники. Відтоді через два роки у мене почали і зуби випадати, і волосся… От полисів.

У мене пенсія 880 гривень. Немає ніякого оздоровлення – я ні разу не був, бо не давали мені. Я був у «Союзі Чорнобиль», мені казали, що немає путівок.

– І ще одне свідчення. Анатолій Бугай, ліквідатор, інвалід-«чорнобилець», співорганізатор акції протесту у Львові.
Держава має де знайти гроші для людей, які рятували Україну і світ!

Анатолій Бугай: Коли мені було 27 років, я брав участь у ліквідації аварії на ЧАЕС. До того я сім років працював на будівництві й експлуатації Чорнобильської станції. Під час аварії я був у Прип’яті. Після ліквідації три місяці лікувався в реанімації однієї з київських клінік.

Мою сім’ю евакуювали до Львова. Дружина моя була вагітна тоді. Зараз наша донька у свої 25 років має інвалідність, пов’язану з наслідками Чорнобильської катастрофи.

Ми протестуємо проти паплюження Закону України «Про статус та соціальний захист постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи». Остання редакція цього закону була ухвалена у 1993 році.

На сьогодні цей закон зараз виконується лише частково. Відбувається значне зменшення соціальних виплат і пенсій. І раніше цей закон не виконувався повністю. Ми чекали й сподівалися, але ми хворіємо і вмираємо. І ми почали шукати правди у судах.

Ми протестуємо. Ми впевнені, що гроші держава має де знайти. Вона зобов’язана знайти ці гроші для людей, які рятували Україну і світ!

– «Сумно, аж за край». Співається в одній пісні. Але…

Хотілося б, щоб на завершення ми знайшли все-таки якісь приводи для оптимізму.

Скажімо, Швеція є сильною соціальною державою. Вона забезпечує соціальні гарантії всім прошаркам свого населення. Вона, на щастя, не має такої тяжкої історії, яка в нас пов’язана з аварією на атомній станції.

Я нагадаю, що Україна з 1996 року ще ратифікувала Віденську конвенцію, за якою вона несе відповідальність за те, що атомні станції на її території. Тому вона людей, які цим займаються, має забезпечувати відповідно.

Пане Гриценко, Ви у столиці живете, долучені активно до життя, яке відбувається в нашій країні. Ви вважаєте, що ми могли б подолати цю проблему, забезпечити людей?
Все рівно знайдуться якісь голоси, все рівно обдурять цих людей. Або буде закон – якісь підзаконні акти приймуть

Микола Гриценко: Я, чесно кажучи, сумніваюся, що ця проблема може бути вирішена окремо від загальної проблеми справедливого розподілу народних благ у цій державі. Тому що все рівно знайдуться якісь голоси, все рівно щось буде проведено, все рівно обдурять цих людей, мене в тому числі. Я вже бачу по всіх цих… Або буде закон – якісь підзаконні акти приймуть. І таке інше.

Поки в державі не буде нормального бюджету, поки він не буде чесно розподілятися, доти і ці проблеми, і проблеми інших пільговиків будуть існувати.

У німців є така практика, що люди, які живуть конкретною громадою у конкретному місці, можуть зайти і побачити на сайті, куди їхні податки йдуть.

От я була б щаслива, коли б я бачила, що я не тільки утримую своїх батьків-пенсіонерів, але й те, що у мене беруть податки, то вони йдуть на те, щоб виплачувалися гроші цим людям.

Віктор Олійник: Я з Вами погоджуюся, що сьогодні саме головне, чого хочуть люди, – це справедливості. І, на жаль, саме цієї справедливості не вистачає у тих рішеннях, навіть у тому бюджеті, який сьогодні готується до прийняття. Це бюджет 2012 року.

Повірте, це буде бюджет не розвитку, це буде просто бюджет виживання людей, які сьогодні потребують коштів для того, щоб вижити.

Адже ці «чорнобильці» не хочуть коштів для ікри, для масла, їм потрібні кошти для того, щоб купити ліки і вижити. І сьогодні держава їх просто цих коштів лишає. А виділяє кошти на закупівлю автозаків, на будівництво вертолітних майданчиків…

– А оптимізм у чому?

Микола Гриценко: У нас самих. Якщо будуть консолідуватися, це буде оптимізм.

Віктор Олійник: Якщо ми не будемо жити за принципом «моя хата скраю».

Я сподіваюся, що українці таки зрозуміють, що наше життя залежить від нас самих.
  • 16x9 Image

    Ірина Штогрін

    Редактор інформаційних програм Радіо Свобода з жовтня 2007 року. Редактор спецпроектів «Із архівів КДБ», «Сандармох», «Донецький аеропорт», «Українська Гельсінська група», «Голодомор», «Ті, хто знає» та інших. Ведуча та редактор телевізійного проекту «Ми разом». Автор ідеї та укладач документальної книги «АД 242». Атор ідеї, режисер та продюсер документального фільму «СІЧ». Працювала коментатором редакції культура Всесвітньої служби Радіо Україна Національної телерадіокомпанії, головним редактором служби новин радіостанції «Наше радіо», редактором проекту Міжнародної організації з міграції щодо протидії торгівлі людьми. Закінчила філософський факультет Ростовського університету. Пройшла бімедіальний курс з теле- та радіожурналістики Інтерньюз-Україна та кілька навчальних курсів «IREX ПроМедіа». 

Ваша думка

Показати коментарі

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG