Доступність посилання

12 Грудень 2017, Київ 11:22

Роман Лубківський

Київ – Звістка про відхід Вацлава Гавела застала мене вдома, у Львові, в роздумах про завершення року, про новорічні й Різдвяні свята. І навіть мені подумалося про те, що варто було б звернутися до Вацлава Гавела з листом, тому що сталося так, що його 75-річчя минуло в такому, сказав би, локальному просторі. Безумовно, Покійний отримав дуже багато привітань, та в мене було якесь таке відчуття, що Україна лишилась осторонь цього ювілею.

Зараз, звичайно, за цією рисою, яка підведена останніми хвилинами, за рисою, яка наступає після прощання з Президентом, відкривається інший простір. Відкривається новий простір буття цієї великої людини. Цей простір очевидно буде розширюватися і далі. Я маю на увазі не лише часовий вимір. Маю на увазі наближення до розуміння сутності цієї постаті, цієї особи – для багатьох звичного політика, а для мене – до кінця не з’ясованої таємниці.

Чому, звідки, яким чином формуються люди такого масштабу, які навіть відбувши свої повинності – політичні, президентські, інші – залишаються людьми, про яких приємно згадується. Залишаються для свого народу, для своєї країни тими орієнтирами, на яких виховуються наступні покоління. Для мене завжди, принаймні довго, буде загадкою те, як міг сформуватися із людини шістдесятницького покоління (бо це покоління Івана Драча, Миколи Вінграновського, інших українських письменників і діячів), як міг виникнути такий феномен. Очевидно, вже є пояснення, яке стосується, власне кажучи, природи, історії, культури, чеської ментальності. Але для мене все-таки загадка існує.

Загадка Гавела

Я намагався зрозуміти це, зовнішньо не завжди сприймаючи Гавела. Наприклад, коли стало відомо, що він після роз’єднання Чехословаччини на дві держави буде кандидувати до влади вже чисто своєї - чеської. Що це означає? Чи людина хотіла себе реалізувати саме в ситуації, де були інші виклики – хто прийде?А в нього був уже президентський досвід. Чи це просто було бажання втриматись – і такі єретичні думки виникали. Але в країні єретицтво і єретики, про що пише Шевченко, це звична річ. Мені здається, що тут більше працювало мисленне начало, яке вимагало від Вацлава Гавела не просто триматися за місце, а вимагало від нього віддати всі свої сили країні, державі, народу і зробити це так делікатно, так плавно, що не було в нікого сумнівів, що така особа, така постать повинна залишатись у свідомості як фігура морально чиста, не заплямлена, фігура, до якої не може бути претензій навіть із побутового боку.

Вацлав Гавел був перейнятий тією справою, в яку входили складові не лише громадянські, а й політичні, журналістські, публіцистичні й драматургічні. Він як драматург, мені здається, творив свою політику. Правда, там його драматичність мала такий, я сказав би, ліберальний, а точніше, гуманістичний характер.

Ці нюанси, ці паралелі можна перенести й у ставленні до України, яку він на початку майже не знав. Коли я мав першу зустріч з Гавелом у 1992 році, вручаючи Вірчі грамоти як Надзвичайний і Повноважний Посол України, Президент Чехословацької Федеративної Республіки тоді чисто умовно говорив про Україну. Так, він сказав: «Ми вітаємо незалежну Україну». Але десь закралось підозріння, що він не уявляє того сенсу, того змісту, який жив у цьому понятті, що це віковічна наша боротьба, що це віковічна туга, що це віковічні страждання, що це віковічне скочування до того рівня, звідки Сізіф має знову двигати свій камінь нагору.

Скептик, симпатик і знову скептик

Коли я натякнув йому про Гердера, – німецького філософа, який бачив Україну як Елладу, він мимоволі усміхнувся. Але коли я сказав про Томаша Ґарріка Масарика, обличчя його змінилося, з’явився живий інтерес: як, Масарик і Україна? Може, я в чомусь перебільшую, але безумовно, цієї ситуації, яка була відома Масарикові, Вацлав Гавел не знав. Він поступово входив у роль пізнавача України. З цієї ролі він перейшов у іншу роль, роль людини, яка глибоко симпатизує Україні. А в третьому, якомусь іншому історичному акті, він перейшов у ще інше перевтілення. Він став симпатиком і захисником України. А в останній період він перейшов у роль, можливо, скептика, але цей скептицизм стосувався не народу, не суспільства в цілому, а тих вад, тих прикрощів, які були прищеплені цьому народові. І я не сумніваюся, що він відійшов із думкою про Україну, про її перспективу.

Багато можна говорити і про творчі здобутки. Не говоритиму про його п’єси , про публіцістику. Остання п’єса, яку він написав, «Відхід» – уже стала фільмом, та на жаль, в Україні, може, й через мою таку пасивність ця річ не поставлена досі. Я хочу сказати про поета – Гавела. Поезія Гавела кореспондує зі значними явищами нашої елітарної інтелектуальної поезії 60-их – початку 70-их років. Я не знаю, чи навіть усі його ровесники знайомі з його поезією. Але там є такі нюанси, такі ноти, такий нерв, котрий притаманний кращим творам наших інтелектуалів, які висловлювали національну тривогу. І ці національні нотки у Гавела дуже чітко прочитуються. У них є біль, різкий спротив режимній ідеології, йде її висміювання, все це ми знаходимо також у поезії наших шістдесятників.

Гадаю, що є ще одна цікава сторінка, до якої може я менше причетний, – це спілкування Вацлава Гавела з такими людьми, як В’ячеслав Чорновіл чи Віктор Ющенко. Дуже неподібні лідери і разом з тим лідери трагічні тому, що не вдалося ні одному, ні другому створити те, що своєю послідовною, якоюсь такою, я б сказав, муравлиною працею творив Вацлав Гавел. Творив, незважаючи ні на що, ні на те, що мав противників дуже високого рівня, що мав скептиків навколо себе. Він був особистістю, яка мала мужність поводитися так, що навіть не лякалася загроз, які могли викликати його заяви. Наприклад, коли він висловив свою думку про те, що премія, яка присуджується одному з лідерів Російської Федерації, що ця премія не годиться, тому що вона йому не відповідає.

Були й інші моменти. Я мав щастя супроводжувати Вацлава Гавела у Львові, спілкуватися з ним. Від нього почув про європейський характер міста Львова, від нього я почув, що він хоче покласти квіти до пам’ятника Шевченкові. Я від нього почув, що Зборів – це дивовижний край, де поєднується українська козацька слава із славою чехословацьких легіонерів. Дивне поєднання, але це була його думка. Я був щасливий, коли спілкувався з ним неформально, коли Вацлав Гавел відкрився переді мною як добрий господар, коли виникали думки про різні, наприклад, літературні проекти, коли вибачався, що на фотографії буде без краватки… Згадую його також в інтер’єрі його празького дуже малесенького будиночка, заставленого книжками…

Це був такий чоловік, такий характер, та найголовніше – це була людина, яка випереджувала свій час своїми реакціями на події, адекватністю мислення, яка могла бути зичливою й до людей, які з ним сперечалися. Це не був міфотворець для себе, це не був міфотворець для міфу. Це була глибоко реалістична фігура, в якій мало можна було бачити метафоричного, поетичного. Але це було якесь дивовижне, пронизливе відчуття ситуації й часу, здатність усе знати і пам’ятати і разом з тим феноменальна здатність вести щоденники, відповідати на листи, проводити знамениті «Форуми 2000», які збирали різних людей, політиків з усього світу.

Я ставлю його в той ряд, у якому стоять його великі попередники різних часів. Гавел дуже природно вписується у цей ряд, перед ним великі люди, починаючи, можливо, Святим Вацлавом, Яном Гусом, а в безпосередній близькості від нього Ян Палах. А вже після нього повинні стояти найчистіші, найморальніші, найгуманніші люди. Сподіваюся, що нова об’єднана Європа буде мати таких людей. Незалежно, з якої країни, з якого краю вони походять, вони будуть мати відблиск характеру Вацлава Гавела.

А Україна буде пам’ятати, що в числі її найбільших друзів і прихильників у найгостріші, може, в якісь такі несподівані часи, коли терези хиталися то так, то інакше, дуже стійко, дуже чітко і дуже твердо заявив про підтримку України Вацлав Гавел – письменник, політик, публіцист, президент і просто людина – Людина з великої літери.

Роман Лубківський Надзвичайний і Повноважний Посол України

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода

Ваша думка

Показати коментарі

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG