Доступність посилання

13 Грудень 2017, Київ 05:51
Київ – Чи знаєте ви, який річний бюджет має Кембріджський університет, який є не тільки всесвітньо відомим освітнім, а й науково-дослідницьким центром? Понад мільярд фунтів стерлінгів (з них половина – кошти держави, решта – гранти та замовлення бізнесу і приватні пожертви). А яким є річний бюджет Товариства Макса Планка (Німеччина), в якому зосереджені фундаментальні дослідження (21 тисяча співробітників, із них – 5 тисяч учених)? Півтора мільярди євро від держави (зі зростанням на 5% щорічно, ще кілька сотень мільйонів – і з інших джерел). 17 науковців, які там працювали і працюють нині, одержали Нобелівські премії.

Ну, а про Сполучені Штати і говорити нічого. Навіть зараз, коли на всьому доводиться економити, Конгрес США затвердив фінансування досліджень у галузі медицини і здоров’я на наступний рік у розмірі $ 30,7 мільярдів; розробки ж, пов’язані з енергоефективністю та пошуками нових джерел енергії будуть профінансовані державою в обсязі $ 8,4 млрд. Традиційно не менше, мабуть, буде витрачено на ці цілі недержавними фондами і безпосередньо бізнесом.

Натомість в Україні спостерігається зовсім інша картина.

Рекорд безгрошів’я

Нагадаю: під час розгляду проекту Держбюджету на 2012 рік у першому читанні було передбачено фінансування фундаментальної науки у розмірі майже 2,5 мільярди гривень. Парламентський комітет з науки і освіти просив збільшити фінансування Національної академії наук України, де зосереджені практично всі фундаментальні дослідження, на півмільярда – до трьох мільярдів гривень. Профспілка науковців провела пікетування Ради та Кабміну, вимагаючи не збільшення своїх зарплат, а елементарної поваги до закону – адже за Законом про науку і науково-технологічну діяльність, в Україні передбачене державне фінансування науки (фундаментальної та прикладної сумарно) в обсязі 1.7% ВВП; це мусило б становити 20 мільярдів гривень; натомість обидві ці галузі мали отримати лише біля 7 мільярдів гривень. Сьогоднішній сумарний науковий бюджет України (не будемо порівнювати його зі США) у 120 разів менший, ніж у Китаї, у 30 разів – ніж у Росії, у 5 разів – ніж у Польщі.

Кабмін, очолюваний член-кореспондентом НАНУ Азаровим, схоже, почув науковців; уряд оперативно до другого читання бюджету зменшив кошти на фундаментальну науку на 58 мільярдів гривень. Очевидно, щоб іншого разу професори (з одним «ф») та різні там кандидати не вилазили на мітинги...

Між тим ще у 1990-х держави Євросоюзу згідно з так званою Лісабонською стратегією взяли на себе зобов’язання виділяти на науку не менше, ніж 2% ВВП, довівши згодом цю цифру до 3% ВВП. Попри кризу, зобов’язання – за винятком хіба що Греції – загалом виконується, а поняття «науково-технічний прогрес», «наукоємність продукції», «високі технології», "наукова підтримка продукції" фігурують не тільки у спеціальних текстах, а і у політичних актах урядів та президентів більшості держав світу. В Україні ж видатки держбюджету на наукові дослідження і розробки з 2,3% ВВП (ще радянський 1990 рік) впали до 0,34% ВВП (кризовий 1998 рік), потім дещо зросли і сягали майже 0,5% ВВП – а тепер скотилися до 0,31%. Отже, маємо ще один своєрідний «рекорд» за двадцятиліття незалежності.

Зменшується і число науковців. 1990 року в наукових організаціях України працювали 494 тисячі осіб. На початок 2000-х їхнє число впало до 180 тисяч. Сьогодні залишилося близько 150 тисяч. Найсуттєвіше знизилося число дослідників у галузі природничо-технічних наук – у 3,5 разів. На думку самих учених, скорочення за двадцятиліття кількості наукових працівників майже втричі вже поставило на грань загибелі низку дослідницьких шкіл. Може, то були негодящі працівники? Ні. Тільки за часів президентства Кучми Україну полишили понад чотири тисячі докторів наук. Ефект від праці цих учених на Заході наразі перевищив $ 5 мільярдів. Процес триває. Тим більше, коли йдеться про молодих дослідників. Число кандидатів наук та аспірантів, які полишили Україну, вже давно рахується на десятки тисяч осіб. Що ж стосується тих, що залишилися, то середній вік докторів наук у НАНУ перевищує 60 років, вік кандидатів наук – 50 років. Молоді ж науковці, лише захистивши дисертації, науку залишають і йдуть у бізнес чи їдуть за кордон, щоб продовжувати там дослідження. І не тільки у зарплаті справа; головне, що майже відсутнє нове обладнання для досліджень, не вистачає коштів на оплату електроенергії та опалення в дослідницьких інститутах.

Наука робиться не тільки в НАНУ, а і у вишах. Тут цифри також вражають. Уже говорилося про бюджет Кембріджського університету. В Україні ж сумарний «науковий» бюджет понад 100 університетів, підпорядкованих Міністерству освіти і науки (за кодами «підтримка фундаментальних і прикладних досліджень у ВНЗ) становить менше, ніж 300 мільярдів гривень на рік. За таких умов розмови про входження університетів України до світових TOP 500 (де в основу оцінювання кладуть наукові здобутки) безпідставні.

Нація без науки перетворюється на бидло

Справа, власне, не лише у впровадженні науково-технологічних досягнень у виробництво, а і в загальній ролі науки в сучасному світі – ролі, яку нерідко дуже важко виміряти у доларах чи гривнях, але яка наочно втілюється у плин історичних подій. У цьому контексті не зайве нагадати, що Національна академія наук України фактично є ровесником нової української державності, ця академія, говорячи філософською мовою, виступає одним із інваріантів цієї державності (в яких би формах, навіть радянських, та не існувала) з 1918 року. Відтак історичне формування української національної спільноти впродовж усього цього періоду тривало за участі Академії наук, і в певному сенсі модерна українська нація (з усіма своїми вадами і проблемами, але ж реальна сила історії та підґрунтя державної легітимності) є результатом дій кількох поколінь українських учених як модераторів громадської думки.

Можливо, держава просто не має грошей? Але ж загалом у порівнянні з 2011 роком видатки на утримання Генпрокуратури становлять 156%, на внутрішні війська – 137%. Ба більше: від першого до другого читання бюджету одночасно зі скороченням видатків на науку на 23 мільйони зросли кошти на утримання секретаріату Кабміну, а на забезпечення діяльності президента додали ще 7,5 мільйони гривень. Помітно зросли між читаннями й кошти, виділені на потреби Міністерства внутрішніх справ...

У сучасному світі рівень розвитку науки не в останню чергу характеризує міру цивілізованості нації і держави. Крім того, розвинена наука є одним із стратегічних елементів безпеки кожної національної держави. Без серйозної науки та відповідних їй високих технологій (у тому числі соціальних) такій значній державі як Україна годі сподівати на перспективу членства в Євросоюзі. Це якщо говорити про «високі матерії». Простіше ж кажучи, ті, хто позбавляє націю науки (в українському випадку – це 250 депутатів, які проголосували за Держбюджет, очолювані академіком Литвином плюс уряд у повному складі, і, звичайно, доктор економічних наук, проФФесор Віктор Янукович), спрямовують її на прямий шлях до перетворення на бидло.

Сергій Грабовський – кандидат філософських наук, член Асоціації українських письменників

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.
  • 16x9 Image

    Сергій Грабовський

    Сергій Грабовський – публіцист, політолог, історик, член Координаційної Ради Асоціації українських письменників, автор понад 10 наукових, науково-популярних та публіцистичних книг, кандидат філософських наук, старший науковий співробітник Інституту філософії імені Григорія Сковороди Національної академії наук України.

Ваша думка

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG