Доступність посилання

11 Грудень 2017, Київ 23:50
Моїй мамі тоді було 13-ть. Бабуні, її мамі – 33. З ними у нашій хаті ще було троє дітлахів, моїх дядьків. А у ямі, замаскованій під коров’ячими яслами у нашій старій хаті в Рахнівці, мої мама і бабуня понад 8 місяці ховали у 1942-43 роках єврейську родину – чоловіка, жінку і хлопчика.

Мама тепер пам’ятає лише, що чоловіка звали Ілля і він був дуже гарний, так само, як і його жінка, здається, Оля…Мама також каже, що Ілля після війни став прокурором у Вінниці та допомагав їм з побаченнями з моїм батьком, коли його судили, вже вдруге після 12-ти років Колими, де він був з моїм дядьком Петром.

Я пам’ятаю побачення з батьком десь у 1954 році, коли Ілля допоміг бабуні та мені малому потрапити до камери побачень у в’язниці, розділеної навпіл стіною із чорних ґрат. Тато й сьогодні перед моїми очима, як у тумані, але холод заліза, за яке я тримався рукою, й тепер пече мені у самому серці, бо більше я тата мого вже не побачив.

Я й тепер розпитую маму про те, як вони наважилися ховати єврейську родину, адже німці чи не щотижня проводили обшуки і розстріли в Рахнівці та околицях…Колодязі в селі були забиті розстріляними, групу молоді села гестапівці спалили у скирді соломи в полі, поблизу нашої хати… Та мама моя все звалює на бабуню, на свою маму…Каже, що, мовляв, мама її твердила тоді постійно, що Бог велів рятувати живі душі, як можна і де можна, хто б вони не були… Бо колись, у 30-і, діда мого, нашу родину, рятували чеченці в Грозному, казахи під Кустанаєм.

Мама також розповідала про епізод, коли німецький офіцер у чорному плащі і група солдатів у рогатих шоломах прийшли у двір зненацька, Ілля з жінкою та сином ледве встигли сховатися під коров’ячі ясла… Офіцер вже дав команду обшукати все, але побачив в хаті на столі паляницю та пляшку самогону, що їх принесли зі свята від діда з Мар’янівки… Забрав це і дав команду не обшукувати двір…

Мама моя згадує тепер, що бабуня, її мама, була тоді вся біла від страху і після цього у неї з’явилося сиве волосся… За вісім місяців цих переховувань гітлерівці розстріляли у сусідів трьох людей, фактично нізащо… Смерть тоді ходила довкола й нашої хати. Хоча моя мама згадує про ці епізоди сьогодні з надзвичайним спокоєм та зі словами, мовляв, всякого було у житті…
  • 16x9 Image

    Василь Зілгалов

    Із Радіо Свобода співпрацюю з 1989 року. Переїхав з Мюнхена до Праги у березні 1995 року. Народився в сталінській Україні. Троє з родини загинули від голоду у 1932-33 роках. Мати ледве уціліла в 1933-му. Батько пройшов Колиму але система все ж знищила його. Окрім батька, тоталітаризм згубив чотирьох моїх дядьків. Закінчив історичний факультет. Викладав методологію історії. Підготував дві дисертації. Чимало написав. Журналістом став з 1969 року, після вторгнення радянських військ до Праги. Опублікував роботи з історії політичної публіцистики, книги з історії українських міст, дослідження про Василя Пачовського, з історії української еміграції.

Ваша думка

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG