Доступність посилання

ТОП новини
19 Квітень 2018, Київ 22:53
У містечку Бориспіль біля однойменного міжнародного аеропорту можна купити землю чи не найдешевше в околицях Києва: за 6 соток чорнозему, який можна забудовувати на свій смак, просять від 4 до 6 тисяч доларів. Спритні ріелтори не розповідають про те, що поруч – міські поля фільтрації, які за сприятливого вітру забивають подих фекальними випарами. Але навіть ті, хто після купівлі дізнався про ці особливості «земельки» – продавати її не кидаються: околиці стічних полів усе щільніше «заростають» різномастими котеджами, а вільні ділянки й далі дорожчають.

Але що найцікавіше – ніхто досі не подав до суду ані на продавців «чорнозему в мішку», ані на владу Борисполя – за невпорядковані та переповнені поля фільтрації. Українці терплять. Більше того, щоби перереєструвати куплену за останні гроші землю в екологічно небезпечній зоні, охочі «зачепитися біля Києва» відстоюють черги в районному управлінні земельних ресурсів.

Земельна реформа у виконанні української влади зробила ці багатогодинні черги багатоденними, і змусила новоспечених «латифундистів» удвічі більше платити за право власності. Українці, по суті, скидаються по сто-триста гривень на формування земельного кадастру, хоча цю реформу вже профінансував Світовий банк. Але терпляче стоять у черзі, щоб заплатити. І жодного резонансного позову проти авторів реформи, чи бодай її виконавців у районі.

Для тих, хто починає будуватися на своїй ділянці біля фекальних озер, черги подовжуються в рази, платежі «інстанціям» – у сотні разів. Але ж платять, із власної волі! До прикладу, щоби підвести до будинку електроенергію законним шляхом – треба 2-3 тисячі гривень, і близько року, кажуть забудовники «зі стажем». Щоб зробити це за хабарі або через посередника, кілька тисяч доларів і пару місяців. Більшість обирає другий варіант.

Знаєте, навіть якби урядовець був втіленням чеснот – навряд чи він зміг би встояти від спокуси, коли довкола – мільйони українців, готових за останні гроші купувати землю дорожче, аніж у Європі, і потім стояти в чергах за право жити біля стічної ями.

Але ж ми – великодушні. І білою вороною виглядає впертий чолов’яга, який ходить у суди проти кривдників, як на роботу. У розвинених країнах цей образ цілком звичний. Але ми терпимо.

Надивившись на черги у «земельних інстанціях» Борисполя, я раптом захотів відшукати у приміщенні Держкомзему вбиральню. Вона виявилася зачиненою на звичайний та на кодовий замки. У торговельно-офісному центрі навпроти - зупинила вивіска: «Туалет: стороннім вхід заборонено». Спроба довести охоронцеві, що я не сторонній – закінчилася тим, що я виписав назву та телефон власника приміщення, і вже вирушив у бік районної СЕС, продумуючи на ходу текст скарги.

Однак дорого трапилася платна вбиральня. А ще стало шкода нещасного охоронника в занедбаному одязі, який навряд чи отримує більше тисячин гривень, а після скарги та суду позбудеться і їх. Тоді, як ніколи відчув себе українцем – невиправно добрим, готовим платити і пробачати, заради власного спокою. Невже ми дійсно невиліковні?
  • 16x9 Image

    Євген Солонина

    На Радіо Свобода працюю журналістом з 2008 року.  Народився 1979 року в місті Мелітополь Запорізької області. Закінчив факультет журналістики Запорізького Національного університету. Як журналіст найбільше цікавлюся економічною, екологічною та соціальною тематикою. На дозвіллі захоплююся садівництвом та альпінізмом.

Ваша думка

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG