Монтян: новий КПК зробить суди головними в «харчовому ланцюжку»

Поки в Україні не буде легалізована уся власність – правоохоронці катуватимуть й саджатимуть невинних. Ні енергійний новий омбудсмен, ні новий КПК не зможуть покращити ситуацію, вважає адвокат Тетяна Монтян.

– Пані Монтян, Ви не хочете застосувати свій досвід на посаді омбудсмена?

– Ні. Щоб бути омбудсменом, треба бути абсолютно безсторонньою людиною і захищати конкретну людину, права якої порушуються. А я стосовно багатьох людей вважаю, що вони отримують по заслузі. Який з мене омбудсмен?!

– А яким, на Вашу думку, мав би бути омбудсмен?

– На цій посаді має бути фанат, який, дійсно, «поведений» на правах людини і готовий захищати всіх людей, не зважаючи ні на що.

– Чи дають можливість це робити правові рамки, які має омбудсмен в Україні?

– Правове поле дає багато можливостей. Проте, як на мене, Ніна Карпачова використовувала ці можливості недостатньо. Вона «здіймала піар» тільки тоді, коли це було перспективно для неї. Її не хвилювали пересічні люди, на яких особливо не «попіаришся». Багато людей скаржилися на те, що користі від її втручання не було ніякої, вона взагалі нічого для них не робила. Але для когось вона, дійсно, робила багато. Деякі правозахисники її навіть хвалять за окремі речі. Не можна сказати, що вона не робила взагалі нічого, але значно менше ніж мала б робити і ніж мала для цього повноважень.

– Ви знаєте, як діє система із середини. Наприклад, якщо людина піддається катуванню чи уже піддалася, як мав би діяти омбудсмен?

– Єдине, що можна зробити – це привертати увагу громадськості, вимагати покарання винних у скоєнні таких дій. Тобто не дозволяти спустити справу «на гальмах». Адже співробітники міліції, співробітники пенітенціарних закладів продовжують (катувати) все це робити тільки тому, що знають – їм вдасться «відмазатися». Їм насправді нічого не буде. Вони відкупляться.

– Наскільки прокурорська і міліцейська система взагалі зважає на омбудсмена?

– Якщо знають, що буде розголос, будуть якісь наслідки щодо «їхньої бурхливої діяльності», тоді, звичайно, зважають. А якщо омбудсмен «беззубий», то хто на нього зважатиме?

– Кого із наявних, проявлених суспільством людей, або тих, кого знаєте особисто, Ви б могли уявити як ефективного омбудсмена?

– Хіба що Дмитра Гройсмана. Він був би реальним омбудсменом. Але, наскільки я чула, він не збирається висуватися.

– А якщо омбудсменом стане Геннадій Васильєв, то чого можна очікувати?

– Мені шкода бідолашних людей, які потребуватимуть допомоги такого омбудсмена.

– Євген Захаров озвучив тезу, що в Україні настільки все погано у царині прав людини, що треба переходити до «правонападу» , тобто «ініціювати публічні кампанії на попередження порушень». Українські правозахисники здатні на «правонапад» ?

– Немає сенсу боротися з наслідками й витрачати на це всі сили. Краще ліквідовувати причини. А правозахисники й омбудсмени – вони можуть тільки з наслідками боротися. Звичайно, для кожної конкретної людини, якщо їй допоможуть – це прекрасно.

Знаєте стару притчу про хлопчика, який ходив берегом під час відпливу, підбирав морські зірки й кидав їх у море. Його питали: навіщо ти це робиш? Подивися скільки зірок – ти всіх не врятуєш. Він сказав: зате цю врятую, цю, і цю…Так і правозахисники – вони рятують тільки тих, кого можуть врятувати. А чи багато вони можуть у такій системі, яка є зараз? Звичайно, небагато.

– Чи змінить репресивний характер системи новий Кримінальний процесуальний кодекс, ухвалений парламентом 9 лютого у першому читанні?

– Новий КПК просто перерозподілить «бабло». Розумієте, при старому Кримінально-процесуальному кодексі суди, фактично, були і є ще зараз останніми в «харчовому ланцюжку» на ринку замовних рішень. Тобто люди, які потрапляли у ці «лещата», зазвичай, відкуповувалися ще на стадії, коли їх тільки спіймала міліція. Кому не вдалося – відкуповувалися вже від прокуратури. А судам залишалися тільки «невдахи», яких замовили або в яких не вистачило ресурсів й удачі відкупитися раніше. І суди були дуже незадоволені такою системою, тому що вони зрештою легітимізують всі ці покарання своїми мантіями, а отримують останніми в черзі. От тепер трішки перерозподілиться ця система. Це і вся новела, яка є в новому кодексі.

– А який ефект буде від зрівняння прав обвинувачення і захисту?

– Нічого там не зрівняно. Це все популізм. Я думаю, що зміниться тільки те, що частина грошей буде все-таки потрапляти до суддів не в останню чергу, а в процесі. А людям так само доведеться платити, щоб вирватися.

– Що ж робити?

– Треба усунути причини порушення прав громадян. Це те, за що я воюю. Це дасть глобально більше користі й ліквідує причини, через які в омбудсменів і правозахисників так багато роботи.

Порушення будь-яких прав громадян базуються на недосконалості питань щодо майнових прав. Їх формалізації, їх захисту, відсутності механізмів ухвалення колективних рішень щодо спільного неподільного майна, тощо. Саме цим я і займаюсь, бо саме це усуває причини порушення прав людини. Катують же людей на етапі досудового слідства або у закладах пенітенціарної системи – не від садизму. Справжній садистів мало, а більшість займаються цим виключно через «бабло». Їм це просто економічно вигідно.

– Економічно вигідно зробити так, щоб невинна людина підписала зізнання у тому, чого вона не робила?

– Безумовно. Взагалі всі ці знущання пов’язані в основному з тим, що треба створювати атмосферу страху. Якщо люди не будуть бояться сидіти в пенітенціарних закладах, в СІЗО, в відділках міліції, то ніхто не буде відкупатися. Люди платять такі шалені гроші, щоб відкупитись, тому що знають, що їх реально можуть вбити за ґратами. І саме тому розплачуються. Тому що вважають, що здоров’я (і психічне, і фізичне) значно дорожче, ніж якісь гроші. Якщо наші, так звані, правоохоронці не будуть фактично вбивати людей в тих всіх закладах, то ніхто не платитиме. Ось вам чиста економіка.

– Чи означає це, що економічно забезпечений міліціонер буде сприяти реалізації прав людини у суспільстві?

– Не тільки забезпечений й реально контрольований. А зараз міліціонера немає кому контролювати. Хто буде контролювати людину, яка отримує «три копійки».

– Є думка, що українська пенітенціарна система перетворилася на своєрідний ГУЛАГ, де задарма використовують працю.

– В тому числі. Це теж економічний мотив. Тому що ніде не можна заробити стільки грошей, як у наших пенітенціарних закладах. Люди, які мають гроші, платять за те, щоб більш-менш комфортно сидіти й вийти живим й здоровим. А бідні працюють як раби на керівництво пенітенціарних закладів. Наприклад, Дмитро Гройсман може розповісти про каменоломні, тощо.

– Така система має сама заохочувати, щоб весь час постачали нових рабів?

– Безумовно. Навіщо вибивають зізнання? Якщо людина бідна, щоб були раби. А якщо людина багата, щоб вона платила за те, щоб вижити за ґратами.

– Який Ви бачите спосіб подолання цієї головної причини?

– Формалізація майнових прав. Я про це постійно кажу, а люди вважають, що я займаюсь ОСББ. Ні! Я займаюсь формалізацією майнових прав, пояснення людям, що це – першопричина. Необхідна інвентаризація всього ресурсу країни з чіткою вказівкою кому, що належить і на яких підставах. А далі люди мають спільно вирішити, як розпоряджатися всім цим майном.

Через що у нас таке коїться? Через те, що неможливо встановити кому, що належить. А те, що не належить нікому… Є грузинське прислів’я: річ без хазяїна належить дияволу.