Доступність посилання

17 Грудень 2017, Київ 11:01

Вирок Вікторові Буту: кінець кар’єри «торговця смертю»


Віктор Бут (архівна фотографія)
У Нью-Йорку в Окружному федеральному суді врешті оголосили вирок Вікторові Буту, Федеральний суддя Шіра Шиндлін оприлюднила рішення: 25 років тюремного ув’язнення і 15 мільйонів доларів штрафу. Так закінчилася кар’єра Віктора Анатолійовича Бута – 45-річного українця, громадянина Російської Федерації. Він народився у Таджикистані в Душанбе, армійську службу проходив на Закарпатті, навчався у Московському інституті військових перекладачів, став офіцером розвідки, за одними даними – ГРУ, за іншими – КГБ. Володіє англійською, португальською, іспанською, деякими азійськими мовами, есперанто. Музичні уподобання – Чайковський, Бетховен, Бах. Професія – торговець зброєю (злі язики кажуть – «торговець смертю»)

Бут здобув справді легендарну – щоправда, досить погану – славу своїми міжнародними пригодами. Він постачав російську зброю до зон міжусобних конфліктів і громадянських війн, всупереч санкціям та ембарго з боку ООН.

Свідок рівня світової популярності Віктора Бута – пошуковий сервер Google. Набравши там його прізвище, отримуємо майже півтора мільйона статей.

Журі присяжних засідателів у листопаді минулого року одностайно визнало російського продавця зброї винним у низці злочинів міжнародного масштабу, включно з такими, як змова з метою вбивства американських громадян, змова з метою вбивства американських військовослужбовців, змова з метою продажу портативних зенітних ракет колумбійським терористам і змова з метою постачання зброї злочинним угрупованням.

У голлівудському фільмі Lord of War, що українською звучить як «Господар (або Бог) війни», де роль російського купця (там він – Юрій Орлов) виконує Ніколас Кейдж, герой зауважує, що у світі циркулює понад 550 мільйонів одиниць вогнепальної зброї, тобто по одній на кожного дванадцятого. Моє завдання, каже Орлов-Бут, озброїти решту із одинадцять.

Фільм, зауважимо, створено 2005 року. Відтоді цифри, зрозуміла річ, змінилися у бік збільшення.

Адвокати Бута намагалися домогтися скасування вердикту присяжних, стверджуючи, що один із членів журі проголосував тенденційно під впливом саме цієї кінокартини. Але апеляцію було відкинуто.

Вузькі рамки обвинувачень

Треба сказати, що рамки обвинувачень у Нью-Йорку були вельми вузькими. Вони вмістили лише останній, американський епізод кар’єри Бута. Між тим, ця кар’єра набула найширшого світового розмаху. Російську зброю він доставляв на російських транспортних «Антонах» у «гарячі точки» громадянських воєн, повстань, заколотів, інших збройних конфліктів на кількох континентах.

За даними журналу Time, Бут був неофіційним представником «Рособоронекспорту» і російського Міністерства оборони. Він продавав автомати Калашникова і РПГ, зенітні ракети «Игла» й гранатомети, ручні кулемети Дегтярьова тощо.

Бут фактично розпалював вогнища конфліктів, продаючи зброю всім учасникам, обом сторонам громадянських війн.

Російська зброя для всіх, хто воює й платить

В Анголу, наприклад, Бут постачав озброєння з одного боку – урядові, а з другого – повстанській армії UNITA під командуванням Джонаса Савімбі. У тій громадянській війні було півтора мільйона жертв.

Ось, скажімо, опублікована ООН «Доповідь про Анголу» від грудня 2000 року. Там читаємо: «Саджати транспортні літаки з нелегальним вантажем за умов війни, порушуючи міжнародне ембарго на постачання зброї так, як це було в Анголі, вимагає чогось більшого, ніж індивідуальні зусилля. Тут потрібна міжнародна організована мережа, добре фінансована, з корисними зв’язками, що дає можливість перевозити нелегальний вантаж по всьому світі, не викликаючи підозри з боку закону, зі здатністю долати перешкоди. Одна з таких організацій очолювана і контрольована східноєвропейцем Віктором Бутом».

Власне кажучи, торгувати зброєю не забороняється. Торік, наприклад, США експортували зброї на 46 мільярдів доларів. Але тут ідеться про законний продаж законним урядам. Кожна партія зброї повинна супроводжуватися сертифікатом про кінцевий законний пункт призначення – для гарантії від зловживань.

Компанія Бута обходила цю вимогу двома шляхами: виготовляючи фальшиві сертифікати або вказуючи у справжньому документі фальшиву законну адресу. Літак справді сідав у легальному, тобто дозволеному, пункті, але потім прямував далі, вже до нелегального покупця.

Авіакомпанія Бута Air Cess зі штатом у 300 працівників мала десь 30 російських військово-транспортних літаків. 1997 року вона відкрила офіс у Свазіленді. А у березні 1999-го спостерігач ООН доповідав, що «Антонов» тієї компанії, пілотований британцем, регулярно літає до Судану, порушуючи ембарго на постачання зброї.

Судан, як стверджував спостерігач ООН, «користується послугами колишнього майора КГБ Віктора Бута, чий флот літаків Антонова упродовж багатьох років постачає зброю в райони воєн в Африці».

2001 року ООН наклала санкції на Бута і його збройний бізнес.

Бут продавав російську зброю спочатку урядові Афганістану, а згодом – повстанському рухові «Талібан». Так само було з конфліктами в Уганді, Конго, Руанді, Сьєрра-Леоне, на Філіппінах.

Прокуратура стверджувала, що «хоча Бут вважає себе... звичайним бізнесменом, насправді він був бізнесменом найнебезпечнішого ґатунку. Транснаціональні злочинці, такі як Бут, озброюють терористів і перетворюють своїх покупців із нетерпимих ідеологів на смертельно небезпечних злочинців, які становлять загрозу для цивілізованих суспільств. Бут становить загрозу Сполученим Штатам і міжнародній спільноті, оскільки він озброює найнебезпечніших і дестабілізуючих диктаторів і режими».

На збройному бізнесі Бут, за підрахунками журналу Time, заробив сотні мільйонів доларів. Самі лише таліби в Афганістані заплатили йому 50 мільйонів доларів за російську зброю.

Моква закидає Америці несправедливість юридичної системи

На захист впливового, заможного, до того ж корисного співвітчизника піднялося російське Міністерство закордонних справ.

Оскільки торговельна діяльність Бута була предметом розслідування і санкцій ООН, бізнесмен відчував небезпеку. Інтерпол мав ордер на його арешт. 2003 року в інтерв’ю журналові The New York Times Magazine ділок напівжартома сказав, що на американському списку розшукуваних злочинців його, Бута, прізвище напевно стоїть на другому місці після Усами бін Ладена.

Були непідтверджені повідомлення, що літаки Бута вивозили золото бін Ладена з Афганістану після повалення режиму талібів і що Бут озброїв «Союз ісламських судів» у Сомалі. 26 квітня 2005 року Міністерство фінансів США впровадило санкції проти Віктора Бута і 30 його компаній. Було заморожено всі його активи в американських банках.

Бут перебрався до Москви, влаштувавши для своїх літаків аеродром з базою неподалік столиці. Його покривав і переховував російський уряд.

Радіостанція «Ехо Москви» передала наприкінці лютого 2006 року таку заяву: «Російське бюро Інтерполу повідомляє, що упродовж чотирьох років розшукує Віктора Бута, якого підозрюють у постачанні зброї терористичній організації «Аль-Каїда». Представник Інтерполу Ігор Цирюльников стверджує: «Сьогодні ми можемо сказати з цілковитою певністю, що Віктора Бута нема на російській території».

Але вже на початку березня того ж 2006-го російська Федеральна служба безпеки опублікувала коротку поправку: «Нема підстав вважати, що цей російський громадянин вчинив якісь незаконні дії». Мовляв – можливо, що цей чоловік справді в нас, але ми його не віддамо на поталу міжнародному кримінальному трибуналові.

Після того, як федеральний суд у Нью-Йорку відкинув апеляцію адвокатів Бута – вони вимагали скасувати рішення журі присяжних засідателів, – представник російського МЗС Олександр Лукашевич заявив: «Російське міністерство закордонних справ боротиметься за повернення Віктора Бута до Росії, використовуючи всі можливі юридичні та політичні механізми».

Ба більше, Лукашевич додав, що «рішення Федерального суду в Нью-Йорку відкинути апеляцію адвокатів Віктора Бута... викликає серйозні сумніви щодо незалежності й неупередженості американської юридичної системи».

Тут коментарі взагалі зайві, бо всім відоме російське «телефонне право», не кажучи вже про те, що міжнародна спільнота пам’ятає численні так звані Басманні судові процеси, як також вбивство у слідчій тюрмі правника Сергія Магницького, який мав нахабство викривати злодіїв – поліцейських начальників, що поцупили сотні мільйонів доларів.

Складна гра з колумбійськими козирями

Бута з Москви вдалося виманити американським слідчим. Ніколас Смідл у журналі The New Yorker докладно розповідає про цю гру, розпочату вашингтонським Департаментом боротьби з наркотиками.

Двоє оперативників, які видавали себе за представників терористів «Революційних збройних сил Колумбії», у листопаді 2007 року через посередників вийшли на зв’язок з Бутом. Вони нібито бажали придбати партію російських портативних зенітних ракет «Игла», здатних збивати американські гелікоптери в Колумбії.

На острові Кюрасао вони зустрілися з помічником Бута Андрієм (Andrew) Смульяном, який сказав, що Бут може продати ракети «Игла», бо щиро ненавидить «грінго» (образливе прізвисько американців у Латинській Америці).

Бут зацікавився замовленням.. Сотня ракет «Игла» знайшлася в Україні. Планувалося скидати їх у джунглі на парашутах. Бут запевняв, що його хлопці здатні скидати вантаж із точністю до п’ятачка.

Маючи згоду Бута, Смульян зустрівся з американськими оперативниками у Копенгагені і назвав суму за продаж і доставку замовленої зброї – 20 мільйонів доларів. Один із оперативників, Карлос, запропонував познайомити Смульяна з командуванням колумбійських революціонерів, «якби ви бажали поїхати у джунглі». Смульян відмовився.

Агенти почали домовлятися про особисту зустріч з Бутом. Вони пропонували Бухарест, а Бут – Вірменію, Молдову або Чорногорію. Нарешті, зупинилися на столиці Таїланду. П’ятого березня 2008 року Бут у супроводі охоронця нічним 553-м рейсом Аерофлоту вилетів до Бангкоку.

Там Бут зустрівся з американськими агентами в готелі, заздалегідь оточеному поліцією на прохання Вашингтона. Бут запитав – що іще, крім зенітних ракет, хотіли б купити колумбійські повстанці? Йому дали список: 100 ракет «Игла», 5 тисяч автоматів АК-47, мільйон набоїв до них, 250 снайперських гвинтівок Драгунова з оптичним прицілом, 20 тисяч гранат, 740 мінометів з мінами.

«Колумбійці» поцікавилися також надзвичайно потужною пластиковою вибухівкою С-4. «Скільки тонн потребуєте? – запитав Бут – У мене є 5 тонн». «Колумбійці» вирішили, що однієї тони вистачить. Бут повідомив, що на майбутнє він міг би запропонувати безпілотники і надлегкі літаки, опоряджені гранатометами, здатними збивати американські гелікоптери типу «Apachi».

«О, як гарно, – зраділи «колумбійці», – відтак ці кляті грінго не зможуть вбивати нас сонними». «Грінго – вороги, – погодився Бут. – Для мене це не бізнес. Це моя боротьба». Він стверджував, що останніх 10-15 років воює зі Сполученими Штатами, і що ця війна є його «особистим рухом опору». Співрозмовники засміялися. Коли вони потиснули руки, до номера увірвалася таїландська поліція.

За 10 хвилин до кімнати зайшов Том Паскарелло, представник вашингтонського Департаменту боротьби з наркотиками. Бут спокійно сидів за столом. Паскарелло запитав, чи він свідомий того, що відбулося. «Гру закінчено», – відповів Бут. Усю торговельну розмову оперативники записали на диктофон, що стало важливим доказом на суді.

Два роки тривала процедура екстрадиції, тобто передачі Бута до рук американської юстиції. Ця юстиція Бутові явно не до вподоби.

У слідчій тюрмі в Нью-Йорку, даючи інтерв’ю журналістові The New Yorker, Бут, зокрема, сказав про рандеву у Бангкоку: «То була пастка і я до неї потрапив. Але що такого я скоїв? Хіба я заявляв, що ладен летіти до бісової (тут нецензурна лайка) Колумбії? Хіба я брав пістолета, щоб вбивати американців? Я просто хотів би, щоб великі країни, як ото Китай або Росія, зробили це з американцями. І ви називаєте це юстицією? Це не юстиція. Це мінне поле».

Кінець кар’єри

Навряд чи Вікторові Буту вдасться продавати зброю найближчим часом. Можливо, що йому не доведеться відсиджувати увесь чвертьсторічний термін. Як пояснив мені Джим Райли, помічник судді Шиндлін, Бут зможе вийти на волю на 3 з половиною роки раніше за умов зразкової поведінки у тюрмі.

На думку нью-йоркського правника Езри Клайна, у Бута може появитися шанс вийти на волю відсидівши іще менше – якщо він погодиться співпрацювати з американським урядом. В унісон цій думці прозвучала порада бутової дружини Алли – вона винайняла помешкання у Нью-Йорку на час процесу. У розмові з репортером газети «Коммерсант» Алла сказала: «Оскільки Віктор виявився ціннішим для американців, ніж для власної країни, нехай тепер він робить усе, що американці пропонують, заради того, щоб вижити».

Так то воно так, але чи так уже багато нового може розповісти Бут?

Важко визначити – ким насправді був Віктор Бут: бізнесменом за покликанням, міжнародним злодієм, ідейним ненависником Америки, «торговцем смертю», що нажив десятки мільйонів доларів на крові жертв громадянських війн, слухняним знаряддям російських генералів чи енергійним виконавцем політичних замовлень Міністерства закордонних справ Росії.

Можливо, він був єдиним у багатьох обличчях, справжнім демоном війни – освіченим, культурним, любителем класичної музики, поліглотом. Але при всьому тому – все ж таки ніким іншим, як демоном війни, внаслідок чого став в’язнем американської тюрми для особливо небезпечних кримінальних злочинців.

Юрій Дулерайн – журналіст Радіо Свобода

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода

Ваша думка

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG