Доступність посилання

Чому політики не мали б їхати на олімпіаду в Сочі


Петра Прохазкова

Думаю, що Анґела Меркель не мала б їхати на зимові Олімпійські ігри до російського курорту Сочі. Не тому, що там європейському політикові небезпечно. Там невимовно неприємно.

Захоплююсь жінками у високій політиці. Їм у самовпевненому й пихатому політичному товаристві чоловіків тяжко. Про Юлію Тимошенко, колишнього українського прем’єра, а потім лідера української опозиції свого часу говорили, що вона єдиний чоловік в уряді. Мені імпонувала її краса і симбіоз ласкавості й жорсткості.

Її життєва історія – від молодого підприємця, що розпочинала із задрипаного прокату відеокасет ще за часів не зовсім сприятливих для підприємництва, і врешті стала однією з найбагатших людей у країні. По суті, я й зараз нею захоплююсь. І бажаю їй успіху. Адже Юлії Володимирівні Тимошенко загрожує не тільки багато років тюрми, а й те, що зникне в проваллях історії як несправедливо ув’язнена і все ж шахрайка.

Відновлені ГУЛАГи

Росіяни вислали свого в’язня Михайла Ходорковського до колонії за немов би то економічні злочини. Тимошенко дістала своїх сім років за те, що 2009 року уклала з російським прем’єром (нинішнім президентом) Володимиром Путіним договір про постачання Україні немов би то найдорожчого газу.

Тепер розпочався новий процес і,найімовірніше, за фінансові махінації й ухилення від податків тоді, коли ще очолювала приватну фірму «Єдині енергетичні системи України», Тимошенко накрутять дальші роки ув’язнення.

Не варто розбирати, чого вона допустилась чи не допустилась. Достатньо процитувати добре інформованого кореспондента прекрасної радіостанції «Эхо Москвы» Сакіна Аймурзаєва: «У жодному випадку вона не свята. Та в тюрмі вона за те, за що мала б сидіти половина політичної еліти України».

Іншими словами, те, що діялось у пострадянській економіці в 90-х роках, як тоді спритні люди збагачувались, вистачило б не на одну карну справу. Коли б мали бути засудженими так, як Тимошенко чи Ходорковський, всі за своє винахідливе ставлення до тодішніх заплутаних законів, було б потрібно,очевидно, відновити сталінські ГУЛАГи. Бараки між собою могли б поділити Янукович із Юлією, Ходорковський із Путіним. А це могло б недобре закінчитись.

Вони не з одного мішка

Та вони не схожі. Щонайменше, Ходорковський єдиний з цієї четвірки вже своє відсидів і, ймовірно, вже дещо відсидів авансом. Зате Путін із Януковичем продовжують прикривати своїх «дружбанів», які припускаються набагато гірших гріхів, ніж Ходорковський, але відкуповуються абсолютною слухняністю і лояльністю до царів. До того ж, обидва президенти під захистом своєї функції можуть порушувати закон у його найголовнішій основі – топтатись по правах людини, допускатись щонайменше політичної корупції чи підпорядкувати собі судочинну владу, що суперечить навіть закону найважливішому – Конституції. Дивлячись на хвору Тимошенко і роками ув’язненого Ходорковського, мали б задуматись над приказкою «всьому свій край» не тільки російські й українські політики.

Та все ж я не хочу кидати Тимошенко і Ходорковського до однієї купи. Вони не подібні характерами, інтелігентністю, ані мірою порядності, людяності чи чесністю.

Тимошенко – не Ходорковський у спідниці

Тимошенко не тільки уклала суперечливі договори з хитрющим Путіним, з яким нормальна людина не буде разом укладати навіть одяг до шафи. У новому процесі колишнього прем’єра звинувачують у злочинах, подібних до тих, за які посадили Ходорковського. Вони обоє в 90-х роках торгували енергетичною сировиною. Обоє скористались з нагоди, плутанини в законах і блискавично, казково збагатіли. Але те, що було легальним тоді, не є легальним сьогодні.

Перша помітна різниця між Тимошенко і Ходорковським полягає в тому, що Юлія Володимирівна вже тоді співпрацювала зі владою, яку представляв прем’єр Лазаренко, скористалась своїми жіночими й фаховими принадами, намагалась стати складовою апарату, додавши таким чином своєму збагачуванню ще більшого імпульсу, і, врешті, добилась успіху. Ходорковський займався підприємництвом незалежно від влади, був її конкурентом, а пізніше і принципово її критикував.

Ще одна різниця полягає в тому, що товариш і партнер Тимошенко пан Лазаренко вже роки сидить в американській тюрмі за фінансові махінації, а партнери Ходорковського або ж сидять у російській в’язниці чи є мертвими, або ж втекли на Захід, щоб уникнути ґрат. Ні, цих двоє – Ходорковський і Тимошенко – не з того самого тіста.

Дружина Ходорковського, його діти, врешті й батьки вибрали винятково привабливе ставлення до несправедливості, яка їх спіткала. Достойно, спокійно, послідовно й дуже культурно вони наполягають на своєму. Чесно ходять до колонії й до суду і статечно називають речі їхніми справжніми іменами, включно з іменем Путіна. Ризикують багато чим, однак країни, де відбуває покарання Михайло Борисович, вони не покидають. Не тримаю зла на пана Тимошенка за те, що він у нас попросив притулку, так само і до нашої влади за те, що він її отримав. Шкода тільки, що наші бюрократи не є такі ж охочі й так само співчутливі до людей, яким загрожує більша небезпека, ніж йому.

Президенти з однаковим кредитом

І, навпаки, те, що обидва випадки об’єднує, це запродане державній владі судочинство, перелякані судді, керовані політиками прокурори. Головним суддею в наших випадках стають Янукович і Путін. Визнаю це без мук. Пан президент Янукович мені справді мало симпатичний. У його здібностях, моральному кредиті й чесності я серйозно сумніваюсь. А що стосується бездоганного минулого, то я навіть переконана: своє він також відсидів. Пан президент Путін поки що ще не сидів, але з минулим, сучасністю і бездоганністю він також на ножах.

Іншими словами, Тимошенко і Ходорковський таких президентів собі не заслужили. Але що собі заслужили, так це незалежний суд і якісне лікування. У випадку Тимошенко – це справа актуальна. Однак так само, як доброго лікаря заслуговує вона, так його заслуговують і всі її тюремні товаришки з Качанівської колонії в Харкові. Так що в майбутньому німецькі професори мали б взяти собі довшу відпустку і оглянути всіх українських жінок у смугастому одязі. Після цього мали б вони заїхати за ув’язненим спільником Ходорковського, паном Платоном Лебедєвим, до російського табору, тому що той справді дуже хворий. Щось не пам’ятаю, щоб колись говорилось про його лікування за кордоном. Але йому, мабуть, і в голову не прийшло про щось таке просити.

І знову газ

Так само, як західні володарі вибирають собі свої жертви і підкидають їх суду залежно від того, як їм хтось перешкоджає, наступає на п’яти і конкурує, так і Європа вибирає тих, за права яких буде битись і заради яких виголошуватиме бойкот. Боюся, що рішення європейських політиків керуються не принципом рівності перед Хартією прав людини, а, як і у випадку російських та українських судів, – цільовою вибірковістю.

Росія просто є потугою великою, небезпечною. Путін є надто твердий і непіддатливий, а російський газ дуже важливий для європейських виборців і олігархів. Тимошенко пощастило, що Україна нафти і газу не має. Інакше до неї ніколи б німецький лікар не дістався, а на трибунах на чемпіонаті Європи з футболу миролюбно вболівали б Янукович із Меркель в оточенні Європейського парламенту.

Якщо Європа у своєму справедливому гніві хоче бойкотувати вже близьке Євро з футболу в Україні, то мала б показати, що «політика подвійного метру» для неї неприпустима. І що Україна і Росія стосовно покарання за недотримання прав людини є однаковими. Тому сподіваюсь, що мої політики дозволять собі пропустити і російську зимову олімпіаду.

Петра Прохазкова (Petra Procházková) – чеський журналіст, публіцист, гуманітарний працівник, відома своїми репортажами із зон воєнних конфліктів, зокрема, з Абхазії, Нагірного Карабаху, Афганістану.

(Оригінал статті опублікований на сайті інтернет-видання Lidovky.cz. Переклад українською публікується з відома автора.)

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода

ВИБІР ЧИТАЧІВ

XS
SM
MD
LG