Доступність посилання

23 Листопад 2017, Київ 19:03
Три роки я писав книжку оповідань «Кілер», ось, нарешті, вона вийшла, і я вирушив у презентаційний тур Україною. Почавши Львовом, я продовжив Чернівцями, Івано-Франківськом, Тернополем, Вінницею й нарешті закінчив цю подорож презентацією в Києві.

Такий тур дає можливість не тільки поспілкуватися з читачами, а й роззирнутися довкола: побачити, що ж насправді діється з країною і її населенням, як на ділі відбувається «покращення» і, зрештою, як безапеляційно весна починає панувати всюди. Якби я вів щоденник, то мав би змогу занотувати купу цікавих спостережень, а оскільки його не веду, то обмежуся колонкою, подорожніми нотатками одразу на сайті Радіо Свобода.

Спершу – про загальне й спільне. У будь-якій подорожі важливі не так міста, ці перевалочні пункти, як відстані й дорога між ними. А ще більше – люди, котрих зустрічаєш у всіх цих літаках, потягах, автобусах і маршрутках. Люди, свідком чиїх розмов випадково стаєш.

Отож, побачені мною українці безтямно занурилися в журбу: я не почув жодної веселої розповіді, тільки нарікання й безпомічне квиління. Мовляв, ані заробити немає змоги, ані навіть подумати, що ситуація якось випогодиться. Воістину: заберіть у народу можливість заробити бодай на шматок хліба, і він вже не буде думати про долю Тимошенко чи про утиски свободи слова.

У потязі зі Львова до Києва жінка розповідала подрузі, що залізла в непосильні для неї борги, щоб змогти нарядити доньку на шкільний випускний. В університет ця дівчина вступати цього року не буде, бо грошей на це вже не залишилося.

У той же час інший пасажир не міг у телефонній розмові нахвалитися купівлею нового «мерседесу». Пізніше виявилося, що працює він начальником БТІ одного з райцентрів. Як там співає «Океан Ельзи»: «Кому тут тюрма, кому – dolce vita»?!

Водій автобусу, яким їхав з Чернівців до Коломиї, на наступних виборах планує проголосувати за Партію регіонів тільки тому, «що негарно буде, якщо вони лише прийшли до влади, а ми їх одразу звідти й вигнали». «Уявіть, як вони будуть почуватися, як їм буде неприємно, якщо народ їх пожене геть», – дуже щиро апелював до мене він.

Людина з таким великим серцем мала б стати Папою Римським, але наразі керує розвалюхою, завішаною іконами й шторками. До речі, половину автобуса водієві довелося нещодавно продати компаньйону, щоб змогти гідно поховати батька.

Україна – «поле чудес»

Чернівці – це одна з колишніх столиць європейської культури, люди зараз живуть в соборній Україні, що простягається аж до Донецька, і це неможливо не помітити. Письменник Сашко Бойченко розповідає про свого брата, якому довелося непорушно пролежати суботу й неділю з тромбом в нозі, бо в лікарів були «вихідні». Зайве казати, що тромб у будь-яку мить міг дістатися серця чи мозку – і людина померла б.

Саме у Чернівцях 9 травня за дві години ми зустріли кілька десятків людей із георгіївськими стрічками та орденоносців-«ветеранів», які часто виглядають настільки молодо, немов воювали не в 40-х роках, а як мінімум позавчора. Чесно кажучи, саме ці «освободітєлі» й звільнили Чернівці від європейської культури.

В Івано-Франківську дівчата почули заклик «гаранта» й таки почали роздягатися. Увечері вихідного дня цілі юрби їх висипали на центральну вулицю. Для цієї нагоди вони святково вбралися: найкоротші сукенки, прозорі блузи, височезні підбори, обличчя густо намакіяжені.

В якийсь момент я було подумав, що знову потрапив у квартал «червоних ліхтарів» Амстердама, але сумнів розвіяли хлопці, що йшли поруч «красунь» – в костюмах «abibas», з поголеними головами, з пивом і сигаретою в руці. Гарні пари, нічого не скажеш.

У Вінниці досі є парк Дружби народів. На запитання, чи справді там дружать народи, моя тамтешня гід відповіла, що парк відомий частими вбивствами й зґвалтуваннями. Як бачимо, «дружба народів», в якій ми всі жили, дала свої конкретні плоди. Кілька молодих вінничан започаткували акцію «Вінниця – місто чудес», в перебігу якої збирають найбезглуздіші факти з життя обласного центру.

Як відомо, Вінниця намагається набути статусу «міста фонтанів», їх там з добрий десяток. Ось і перед міськрадою відкрили фонтан, одразу ж оголосивши площу рекреаційною зоною й наглухо заборонивши проводити там протестні мітинги. Покращення не тільки сьогодні, а й щогодини, як бачимо.

Для чого я про все це розповідаю? Щоб визнати: часом корисно вийти з книгарень із інтелігентною публікою й побачити свій народ. Корисно, але страшно.

Андрій Любка – письменник

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
  • 16x9 Image

    Андрій Любка

    Український поет, прозаїк, есеїст. Автор восьми книжок, лауреат літературних премій «Дебют» та «Київські лаври». Твори перекладені на понад десять мов, окремими книжками виходили в Австрії та Польщі. Живе в Ужгороді.

Ваша думка

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG