Київ – Понад п’ять тисяч свідчень жертв радянського тоталітаризму міститься у міжнародному дослідженні «Депортовані у СРСР». Презентація проекту, який здійснили французькі, російські та українські історики, відбулась у Києві.
«Депортовані у СРСР», або ж «європейський ГУЛАГ» – це звуковий та візуальний музей пам’яті жертв сталінських репресій; меморіал сотень тисяч українців, білорусів, поляків, угорців, румунів, які були вивезені до ГУЛАГу після приєднання до Радянського Союзу західних областей України та Білорусі, а по тому – Естонії, Латвії та Литви. Дослідження і збір матеріалів здійснили науковці Центру досліджень Росії, Кавказу та Центральної Європи (Франція) за підтримки українських і російських колег.
«Свідки злочинів сталінізму – представники європейських народів, депортовані у ГУЛАГ напередодні, під час та по закінченні Другої світової війни», – зазначив у розмові з Радіо Свобода координатор проекту, французький історик Ален Блум.
За його словами, найбільше науковців здивувало те, наскільки різними були людські долі. «Хоча й існує колективний досвід депортації, після депортації долі її жертв склались абсолютно по-різному. Хтось повернувся на батьківщину, а дехто – ні. Фактори, які визначають різницю, носять не національний, а віковий характер. Більшість наших респондентів були дітьми, коли їхні родини депортували. Серед наших героїв багато українців, поляків, латишів і литовців», – наголосив професор Блум.
Професора також зазначає, що звуковий формат проекту – «Звукові архіви ГУЛАГу» – здійснили з ініціативи Міжнародної редакції «Радіо Франції».
Європейська колективна пам’ять: погляд з Києва
Київський історик Юрій Шаповал у розмові з Радіо Свобода наголосив: завдяки «Депортованим у СРСР» історія народів України вписана в історію народів Європи.
«Цей проект є над кордонами, над бар’єрами і підтверджує належність України, її історії до колективної європейської історичної пам’яті. Наші французькі колеги намагались побачити універсальні риси і зрозуміти, що об’єднувало депортованих людей, які були ключові спільні риси в їхніх відчуттях та у діях тих, хто з ними так обійшовся», – зазначає Юрій Шаповал.
Дослідник історії Другої світової війни Владислав Гриневич вважає, що проект «Депортовані у СРСР» – об’єктивний, людяний, зрозумілий. «Знання про «європейський ГУЛАГ» потрібне українцям», – переконаний науковець.
Москва заважає дослідникам
Науковці відзначають про появу серйозної проблеми, котра може зупинити, якщо взагалі не припинити дослідження сталінської доби: більшість документів, які стосуються депортацій у часи сталінізму, зберігаються в архівах спецслужб Росії. Від 2005 року росіяни почали закривати фонди та архіви, що ускладнило роботу дослідникам, каже учасниця проекту «Депортовані у СРСР» Марта Кавері.
На це ж нарікають і українські дослідники: як пояснила Радіо Свобода Тетяна Хорунжа – координатор програми «Злочини комунізму проти людства за національною ознакою» Конгресу національних громад України – проблемою повернення історичної пам’яті серед учених-представників національних спільнот займаються одиниці.
«Ми у газеті «Форум націй» намагаємось публікувати ці дослідження, і, чесно кажучи, не маємо великої бази, – зауважує вона. – Адже у Росії закривають фонди та архіви, і там був суд над російськими дослідниками польського та німецького походження, котрі брали документи в архівах – їх звинуватили потім у державній зраді. У нас цими проблемами займається невелика кількість людей: проблема ця, можливо, відступає у часі, можливо, втрачає якусь актуальність».
Тим часом, у країнах ЄС проблемою історичною пам’яті та злочинів тоталітаризму цікавиться дедалі більше науковців: за даними Вишеградського фонду, щороку зростає кількість студентів і молодих істориків із Центрально-Східної Європи, котрих цікавить період формування та функціонування тоталітарної системи та «соціалістичного табору».
«Депортовані у СРСР», або ж «європейський ГУЛАГ» – це звуковий та візуальний музей пам’яті жертв сталінських репресій; меморіал сотень тисяч українців, білорусів, поляків, угорців, румунів, які були вивезені до ГУЛАГу після приєднання до Радянського Союзу західних областей України та Білорусі, а по тому – Естонії, Латвії та Литви. Дослідження і збір матеріалів здійснили науковці Центру досліджень Росії, Кавказу та Центральної Європи (Франція) за підтримки українських і російських колег.
«Свідки злочинів сталінізму – представники європейських народів, депортовані у ГУЛАГ напередодні, під час та по закінченні Другої світової війни», – зазначив у розмові з Радіо Свобода координатор проекту, французький історик Ален Блум.
Хоча й існує колективний досвід депортації, після депортації долі її жертв склались абсолютно по-різномуАлен Блум
За його словами, найбільше науковців здивувало те, наскільки різними були людські долі. «Хоча й існує колективний досвід депортації, після депортації долі її жертв склались абсолютно по-різному. Хтось повернувся на батьківщину, а дехто – ні. Фактори, які визначають різницю, носять не національний, а віковий характер. Більшість наших респондентів були дітьми, коли їхні родини депортували. Серед наших героїв багато українців, поляків, латишів і литовців», – наголосив професор Блум.
Професора також зазначає, що звуковий формат проекту – «Звукові архіви ГУЛАГу» – здійснили з ініціативи Міжнародної редакції «Радіо Франції».
Європейська колективна пам’ять: погляд з Києва
Київський історик Юрій Шаповал у розмові з Радіо Свобода наголосив: завдяки «Депортованим у СРСР» історія народів України вписана в історію народів Європи.
Цей проект підтверджує приналежність України, її історії до колективної європейської історичної пам’ятіЮрій Шаповал
«Цей проект є над кордонами, над бар’єрами і підтверджує належність України, її історії до колективної європейської історичної пам’яті. Наші французькі колеги намагались побачити універсальні риси і зрозуміти, що об’єднувало депортованих людей, які були ключові спільні риси в їхніх відчуттях та у діях тих, хто з ними так обійшовся», – зазначає Юрій Шаповал.
Знання про «європейський ГУЛАГ» потрібне українцямВладислав Гриневич
Москва заважає дослідникам
Науковці відзначають про появу серйозної проблеми, котра може зупинити, якщо взагалі не припинити дослідження сталінської доби: більшість документів, які стосуються депортацій у часи сталінізму, зберігаються в архівах спецслужб Росії. Від 2005 року росіяни почали закривати фонди та архіви, що ускладнило роботу дослідникам, каже учасниця проекту «Депортовані у СРСР» Марта Кавері.
На це ж нарікають і українські дослідники: як пояснила Радіо Свобода Тетяна Хорунжа – координатор програми «Злочини комунізму проти людства за національною ознакою» Конгресу національних громад України – проблемою повернення історичної пам’яті серед учених-представників національних спільнот займаються одиниці.
У Росії закривають фонди та архіви, був суд над російськими дослідниками польського та німецького походження – їх звинуватили у державній зрадіТетяна Хорунжа
«Ми у газеті «Форум націй» намагаємось публікувати ці дослідження, і, чесно кажучи, не маємо великої бази, – зауважує вона. – Адже у Росії закривають фонди та архіви, і там був суд над російськими дослідниками польського та німецького походження, котрі брали документи в архівах – їх звинуватили потім у державній зраді. У нас цими проблемами займається невелика кількість людей: проблема ця, можливо, відступає у часі, можливо, втрачає якусь актуальність».
Тим часом, у країнах ЄС проблемою історичною пам’яті та злочинів тоталітаризму цікавиться дедалі більше науковців: за даними Вишеградського фонду, щороку зростає кількість студентів і молодих істориків із Центрально-Східної Європи, котрих цікавить період формування та функціонування тоталітарної системи та «соціалістичного табору».
