Скільки існує російське кіно, стільки знімають фільми про кавказців. Сильні, горді, гостинні, наївні чи злобні та недовірливі, позитивні чи негативні, ці фільми завжди були сповнені стереотипів про народи, які сильно відрізнялися своїм характером від росіян і завжди залишалися для них нерозгаданою загадкою.
Одним із перших фільмів радянського кіно була стрічка про виселення чеченців із Кавказу за часів його завоювання царським режимом. Любов, підступність, трагедія цілого народу – все було в «Елісо», тоді ще німому фільмі кінця 1920-х років. Кавказці у ньому – чесні і горді, а прислужники режиму, як і мало бути, підступні типи, що визискують із пригнобленого народу.
Коли кіно заговорило, то заговорило воно з кавказьким акцентом у фільмі «Свинарка і пастух», що вийшов у 1941 році. Дагестанський пастух закохується у біляву свинарку на сільськогосподарській виставці. А послання глядачам: ніщо не може роз’єднати дружбу радянських народів напередодні великих випробувань.
У 60-ті кавказці вже перестали бути грізними дітьми гір. Вони перетворилися на любителів повеселитися за не одним келихом вина у компанії жінок, персонажів комедії Леоніда Гайдая «Кавказька полонянка».
Дещо серйозніше, але все одно через призму екзотики, радянське кіно трактувало Кавказ у фільмі «Бела» за повістю Михайла Лермонтова «Герой нашого часу».
Проте наприкінці 70-х перемагає комедійний стереотип про наївних кавказців, які за будь-яку ціну хочуть справити враження на російських жінок. Цей образ розквітнув у комедії «Міміно».
Кавказець уже не смішний, а страшний
У пострадянський час з’явилося нове замовлення на кавказця в образі ворога. Новий погляд на дві чеченські війни мав виправдати жорстокість російських військ. У 2002 році на екран виходить фільм Олексія Балабанова «Війна», де чеченці – фанатичні бойовики, чия мета – витиснути Росію з Кавказу за будь-яку ціну.
Ще одна віна на Кавказі, вже з Грузією в 2008 році породила відразу дві пропагандистські картини, «Олімпіус інферно» та «Серпень восьмого» стали апогеєм у представленні кавказців як жорстоких агресорів.
Нині, коли ксенофобні прояви проти кавказців помітила навіть влада, Кремль заявив, що потрібно боротися зі стереотипами. Самі кавказці говорять, що поворот у політиці занадто крутий, і що потрібні будуть роки для того, щоб росіяни перестали бачити у своїх сусідах холоднокровних убивць чи карикатурних персонажів.
Одним із перших фільмів радянського кіно була стрічка про виселення чеченців із Кавказу за часів його завоювання царським режимом. Любов, підступність, трагедія цілого народу – все було в «Елісо», тоді ще німому фільмі кінця 1920-х років. Кавказці у ньому – чесні і горді, а прислужники режиму, як і мало бути, підступні типи, що визискують із пригнобленого народу.
Коли кіно заговорило, то заговорило воно з кавказьким акцентом у фільмі «Свинарка і пастух», що вийшов у 1941 році. Дагестанський пастух закохується у біляву свинарку на сільськогосподарській виставці. А послання глядачам: ніщо не може роз’єднати дружбу радянських народів напередодні великих випробувань.
У 60-ті кавказці вже перестали бути грізними дітьми гір. Вони перетворилися на любителів повеселитися за не одним келихом вина у компанії жінок, персонажів комедії Леоніда Гайдая «Кавказька полонянка».
Дещо серйозніше, але все одно через призму екзотики, радянське кіно трактувало Кавказ у фільмі «Бела» за повістю Михайла Лермонтова «Герой нашого часу».
Проте наприкінці 70-х перемагає комедійний стереотип про наївних кавказців, які за будь-яку ціну хочуть справити враження на російських жінок. Цей образ розквітнув у комедії «Міміно».
Кавказець уже не смішний, а страшний
У пострадянський час з’явилося нове замовлення на кавказця в образі ворога. Новий погляд на дві чеченські війни мав виправдати жорстокість російських військ. У 2002 році на екран виходить фільм Олексія Балабанова «Війна», де чеченці – фанатичні бойовики, чия мета – витиснути Росію з Кавказу за будь-яку ціну.
Ще одна віна на Кавказі, вже з Грузією в 2008 році породила відразу дві пропагандистські картини, «Олімпіус інферно» та «Серпень восьмого» стали апогеєм у представленні кавказців як жорстоких агресорів.
Нині, коли ксенофобні прояви проти кавказців помітила навіть влада, Кремль заявив, що потрібно боротися зі стереотипами. Самі кавказці говорять, що поворот у політиці занадто крутий, і що потрібні будуть роки для того, щоб росіяни перестали бачити у своїх сусідах холоднокровних убивць чи карикатурних персонажів.
