Доступність посилання

21 Листопад 2017, Київ 23:37

Рішення у справі Луценко проти України: по кому дзвонить дзвін?


Третього липня Європейський суд з прав людини виніс рішення за заявою від 21 січня 2011 року колишнього міністра внутрішніх справ України Юрія Луценка про незаконність затримання та взяття під варту. Він був затриманий 26 грудня Службою безпеки за нібито незаконне продовження оперативно-розшукової справи водія екс-заступника голови СБУ Володимира Сацюка у зв’язку з розслідуванням справи про отруєння Віктора Ющенка. Однак на наступний день Печерський суд змінив запобіжний захід підписку про невиїзд на утримання під вартою в рамках вже розслідуваної кримінальної справи про зловживання службовим становищем.

Заява Луценка до Страсбурзького суду стосувалася тільки обставин його затримання та позбавлення волі. Проте, Європейський суд з прав людини не міг не відреагувати на кричущі порушення прав людини з боку прокуратури, Печерського і Апеляційного судів, які позбавили Луценка волі й двічі подовжили утримання його під вартою без яких би то не було законних підстав.

Порушення права на свободу і особисту недоторканність

Європейський суд з прав людини зафіксував шість різних порушень права на свободу і особисту недоторканність, яке захищається статтею 5 Європейської конвенції. Суд визнав два порушення §1 статті 5. По-перше, законність затримання Луценка не досліджувалась українськими судами, і воно було визнано Судом свавільним. По-друге, названі державою причини утримання під вартою – повільне ознайомлення з матеріалами справи, невизнання своєї вини та надання інтерв’ю ЗМІ – порушують такі аспекти права на справедливий суд, як право не свідчити проти себе та презумпцію невинуватості, а можливість скористатися правом на свободу слова не становило жодного правопорушення.

Суд дійшов висновку, що Луценко не був повідомлений про причини свого затримання, та що не було забезпечено належний судовий розгляд законності утримання його під вартою (відповідно, порушення §2 та §4 статті 5). На думку Суду, органи влади вочевидь не мали жодних намірів забезпечити Луценку можливість автоматичного судового контролю його утримання під вартою, що становить порушення §3 статті 5. Ще одне порушення §3 полягало в тому, що український суд не розглянув можливість використання інших запобіжних заходів, окрім позбавлення волі, і не надав належний час для ознайомлення з матеріалами обвинувачення і підготовки до захисту.

Порушення статті 5 є системними для України і вже багато разів фіксувалися рішеннями Європейського суду.

Політичне переслідування

Європейський суд з прав людини визнав арешт Луценка політичним переслідуванням. Саме це означає визнання Судом порушення державою статті 18 Конвенції у сукупності зі статтею 5: застосування норм КПК про позбавлення волі з іншими, не передбаченими КПК, цілями при ухваленні рішення про взяття під варту і подальшому утриманні під вартою. Таке порушення в Україні визнано Судом вперше. Суд не назвав цілі політичними, але це прямо випливає з аргументації Суду. Цікаво, що в заяві Луценка до Страсбурзького суду відсутнє твердження про порушення статті 18. Але Суд сам на стадії комунікації поставив питання сторонам, чи мало воно місце.

Обґрунтовуючи порушення статті 18, Суд зазначив, що, оскільки заявник був одним з лідерів опозиції, було очевидно, що його справа викличе велику увагу. Будучи звинуваченим у перевищенні службових повноважень, він мав право відповісти на них через засоби масової інформації. Європейський суд дійшов висновку, що арешт і взяття під варту було неправомірним покаранням за те, що Луценко публічно спростовував пред’явлені йому звинувачення і наполягав на своїй невинуватості. У практиці Європейського суду рішення про вину держави в зловживанні законодавством для досягнення неправомірних цілей надзвичайно рідкісні. Такі порушення прав людини неприпустимі в країнах-членах Ради Європи.

Що далі?

Рішення Європейського суду з прав людини набуде чинності через три місяці, якщо тільки держава не звернеться з клопотанням про розгляд справи Великою Палатою Європейського суду. Вона складається з 17 суддів і розглядає справи, подані за клопотанням однією зі сторін протягом трьох місяців після ухвалення рішення Палатою, якщо справа порушує серйозне питання щодо тлумачення або застосування Конвенції чи протоколів до неї або важливе питання загального значення. Жодна українська справа ще Великою палатою не розглядалася. Міністерство юстиції вже заявило, що таке клопотання готується. Ризикну припустити, що, якщо воно буде подане, то його відхилять – зазначені підстави для розгляду Великою Палатою в цій справі, на мій погляд, не проглядаються.

Після набуття чинності держава мусить виплатити Юрію Луценку компенсацію моральної шкоди в розмірі 15 тисяч євро.

Захист Юрія Луценка отримав додаткові аргументи для касаційної скарги до Вищого спеціалізованого суду у кримінальних та цивільних справах. Цей суд міг би виконати рішення Європейського суду і звільнити Луценко з-по-варти, якби скасував рішення судів перших двох інстанцій, для чого, як на мене, є всі підстави.

Із визнанням кримінальної справи Луценка політичною постає питання про санкції щодо тих посадовців, які припустилися вказаних брутальних порушень прав людини. Сам Юрій Луценко моментально, того ж 3 липня, звернувся із заявою про відсторонення від займаних посад та притягнення до кримінальної відповідальності усіх прокурорів і суддів, причетних до його незаконного утримання під вартою.

На міжнародному рівні можливий розгляд питання про відмову у в’їзді до США та ЄС та інші санкції щодо порушників прав людини, як це сталося з 200 чиновниками на чолі з Президентом Лукашенком в Білорусі, та тих росіян, хто включений до «списку Магнітського». Про це серйозно міркують у США, де до Сенату вже було подано два проекти резолюцій (в травні і липні) із пропозицією таких заходів проти України, як заборона в’їзду до США Президенту України та іншим високопосадовцям, відкликання посла США з України, звернення до ОБСЄ з проханням не визнавати головування України у 2013 році в цій організації. Аналогічну жорстку резолюцію ухвалив нещодавно Європейський парламент.

Українські високопосадовці мусять, нарешті, зрозуміти: політичні переслідування – найтяжчі порушення прав людини, які демократичний світ не пробачить ні за яких умов. Час кардинально змінювати внутрішню політику.

Євген Захаров – голова Харківської правозахисної групи

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода

Ваша думка

Показати коментарі

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG