Доступність посилання

18 Грудень 2017, Київ 21:01

«Мистецький Арсенал» ламає стереотипи щодо України – гендиректор (ФОТО)


Гість «Вашої Свободи»: Наталія Заболотна, генеральний директор комплексу «Мистецький арсенал».

СЛУХАТИ / ДИВИТИСЬ

Інна Кузнецова: 100 зірок світової арт-сцени, 30 країн світу, 250 найактуальніших творів сучасного мистецтва, 24 тисячі квадратних метрів експозиційної площі, 25 українських та 13 польських художників у спеціальному проекті «Подвійна гра», 45 проектів паралельної програми, а також колекції прадавньої скульптури з 10 музеїв України – це все київське бієнале. Воно завершується.

Пані Наталю, підбиваючи підсумки, втомилися?

Ніколи країна не бачила у таких обсягах, у такій кількості, в таких квадратних метрах і в такому зірковому статусі такої кількості зірок, і це надихає!
– Дуже надихає велика кількість відвідувачі. І вже на такій фінішній прямій ми розуміємо, що проект відбувся. І це дуже приємно. Він, мабуть, наймасштабніший в історії України. Ніколи країна не бачила у таких обсягах, у такій кількості, в таких квадратних метрах і в такому зірковому статусі такої кількості зірок, і це надихає! Оскільки ми зробили проект не просто для України, ми зробили проект, який зайняв гідне місце серед мистецьких проектів, серед бієнале світу.

Ми увійшли в календар світових подій. І київське бієнале стало для світу вагомою подією. Сподіваюся, що вона якось пом’якшить імідж нашої країни. І вже зараз дуже багато закордонної преси пише про те, що це неймовірне явище, що у такій досить таки молодій країні відбувся такий проект, який не поступається за своїм художнім рівнем навіть венеційській 120-річній бієнале.

– Ви були на багатьох бієнале. Зараз бієнале дійсно модно у багатьох країнах. Там у Сінгапурі, ще десь. Чим київське бієнале відрізняється від інших? От самобутністю якоюсь? Тому що куратори сучасного мистецтва, їх там десятка супервідомих, і в Києві був один з найвідоміших Девід Еліот. Але що є такого самобутнього у київській бієнале?
Київське бієнале розвінчало міф, що Україна – країна небезпечна

Девід Еліот, який багато чого бачив у своєму житті, визнав, це («Мистецький Арсенал» – ред.) найкрасивіший культурно-виставковий майданчик взагалі у світі
Наталія Заболотна
Наталія Заболотна
– Найвизначніше і найзнаковіше – це дух місця. Це відзначили усі, усі, хто приїздив до Києва. У нас було лише на відкритті 1,5 тисячі іноземних гостей. Це знакові особистості, які впливають на погоду на міжнародній арт-сцені, засвічують зірки або навіть їх пригашують трошки, коли настає до того час. Але всі, коли приходять, приїздять у Київ…

До речі, є якесь передчуття небезпеки – вони нажахані нашою розкішною, красивою країною з хорошими людьми. Якби не такий серйозний інформаційний, культурний привід, то 95 відсотків із них, можливо, ніколи в житті не приїхали б у Київ. Але перше київське бієнале саме зараз в оці останні два місяці розвінчало цей міф, що Україна – це країна небезпечна.

І коли вони приїздять, вони ступають ногою на нашу землю, вони бачать навколо себе красиву природу, хороших людей, абсолютно спокійну ситуацію на вулицях. А коли вони заходять у «Мистецький Арсенал», у них просто перехоплює подих.

Навіть Девід Еліот, який багато чого бачив у своєму житті, визнав, що це («Мистецький Арсенал» – ред.) найкрасивіший культурно-виставковий майданчик взагалі у світі. Тобто дух місця.

– Велика вам подяка, що ви змогли «Мистецький Арсенал» довести до пуття. А у планах експозиційні площі розширити, значить, буде ще проводитися ще багато ремонтних робіт. Але дух місця залишається.

Тобто, якщо проблема чи радість лише в місці, то фактично неважливо, що там буде в середині тоді?
«Мистецький Арсенал» за останні 250 років таких черг не бачив. Черги за мистецтвом ламають стереотипи, що Україні не властиво сприйняття сучасного мистецтва

Протягом останніх 2 років ми провели близько 12 проектів. Кожен з них був затребуваний
– Та ні. Люди можуть один раз подивитися те, що є в середин, і більше не прийти, якщо річ йде тільки про інтер’єри.

Звісно, «Мистецький Арсенал» розкішний, але він був завжди, і за останні 250 років таких черг він не бачив. Черги за мистецтвом взагалі ламають стереотипи про те, що Україні взагалі не властиво сприйняття сучасного мистецтва, і люди більш переймаються якимись більш побутовими справами. Тобто це остаточно ставить крапку про те, що ми не є культурною сучасною нацією. Я таких черг в своєму житті не бачила.

І ніч бієнале, яка зібрала 12 тисяч людей, свідчить сама про себе. Адже у людей є потреба, є потреба бути освіченими, є потреба поринатися, перейматися культурою і мистецтвом.

І, звісно, потрібно створювати події. Протягом останніх 2 років ми провели близько 12 проектів. На кожен з них стояли черги. Кожен з них був затребуваний. І ми бачили, що люди приходять постійно і ті самі. Тобто наша «гвардія користувачів» і шанувальників «Мистецького Арсеналу» переконує у тому, що ми на вірному шляху. Адже на початку у нас були сумніви.

– Ви говорили про ніч бієнале, яка вже відбулася. Набрала 12 тисяч відвідувачів. Очевидно, наступна ніч, яку ви вирішили провести в день закриття, збере не менше відвідувачів. І, власне, ті, хто ще не встиг потрапити, можуть прийти і подивитися.

Там є якісь привиди? Що особливого в ночі бієнале?

– Ніч бієнале – це просто відкриті двері «Мистецького Арсеналу», експозиції вночі. У цьому є певний шарм.

– Але моторошно.

– Ні, абсолютно не моторошно. Дехто, може, йде назустріч привидам, але єдиний привід там – мистецтво. Привід і привид. Тобто приводом є мистецтво.

– Я спілкувалася про бієнале з багатьма моїми колегами, знайомими. Мушу сказати, що іноземці сприймають набагато позитивніше, аніж українці. Можливо, в силу своєї підготовленості до сучасного мистецтва.

Одна приятелька сказала, що для людей емоційно вразливих, якби там, коло робіт братів Чепменів, постояв години зо дві, то можна було б себе довести до самогубства. От її таке враження.
Сучасне мистецтво – це не просто фарба, папір, пензель і художник у капелюшку. Це складова більш філософська

– Так багато не потрібно стояти, тому що черга буде підпирати. Але це жарт. Бо брати Чепмени зробили цю інсталяцію з такими фашистами, у яких є свастика «смайликів» на рукавах. Лише це така проекція на дегенеративне мистецтво, яким було б мистецтво, якби переміг фашизм у світі.

І сучасне мистецтво – це не просто фарба, папір, пензель і художник у такому своєрідному капелюшку. А зараз сучасне мистецтво – це складова більш філософська. Всі художники живуть, і вони зображують так, як вони відчувають оточуючий світ, вони відчувають якийсь соціальний мейнстрим.

Потрібно прийти і побачити. Це і красиво, це і вражаюче, це і великі інсталяції. Чого варта лише одна кімната Кусами з ліхтарями, коли ти потрапляєш у стан якоїсь невагомої безкінечності.

– Але страшно, якщо ногу поставиш не там, то впадеш і можеш втопитися. Ну, не втопитися, але мокрим станеш.

– Інколи страшно на вулицю виходити – треба вдома сидіти.

Перше київське бієнале (я не перестаю зомбувати) – це подія, яку не можна пропустити. Це подія історичної ваги. Сюди їдуть люди з усього світу, щоб побачити, тому що цей проект вартий того, він унікальний, він ніколи не повториться. Він, дійсно, зібрав 100 зірок, майже 300 творів сучасного мистецтва. І ті твори, які є в нас, деякі з них вже взяті у музеях, і ті художники, які представляють свої твори, ці 100 зірок світової арт-сцени, їх твори є у багатьох музеях світу.

Потрібно прийти і переконатися, що вночі мистецтво не спить, а…

– Ви вже порекламували.

Ми маємо запитання радіослухача.

Слухачка: Я телефоную з луганська.

На жаль, у жителів регіонів, особливо у віддалених, не завжди є можливість приїхати до Києва і відвідати, скажімо, ту чи іншу виставку, ознайомитися з культурними новинками. Чи не думала пані Наталя про організацію виїзних виставок? Це могли би бути, скажімо, якісь тематичні виставки або авторські виставки. Хоча би кілька робіт нам привозили на периферію. Бо, погодьтеся, людям, які живуть за сотні кілометрів від Києва, не хочеться бути обділеними можливістю стежити за новими напрямками, зокрема і в мистецтві.

– Я думаю, що це важливо, представляти і в регіонах ті проекти або якісь похідні від них, але це досить складно. Той проект, який зараз відбувається у «Мистецькому Арсеналі», перше київське бієнале – це світові вимоги, створення відповідних кліматичних умов, умови зберігання, транспортування.

Деякі експонати, які знаходяться в «Мистецькому Арсеналі», робилися тут і зараз. Наприклад, у нас є фреска Фаітакіса. Це один з найвідоміших сучасних грецьких митців, він створював її впродовж 2 місяців з 3 своїми асистентами. І наші співробітники жартували, що це нагадує, як раніше, з Візантії приїздили розписувати київський собор.

– А яка доля буде далі цієї фрески? От Фаітакіс зробив її, вона так гарно вписується у ваші стіни і розмірами абсолютно. Ну, міг би подарувати…

– Це дуже важко зараз з подарунками. І, за умовами контракту, ми маємо усі твори повернути, навіть ті, які були створені тут зараз.

– Але чи впишеться фреска у стіни іншого музею?

– Вже цим ми не будемо перейматися, але це дійсно музейний експонат. Вона створена, вона жива, вона дає емоцію.

Так само, як і багато інсталяцій. Та ж Філліда Барлоу, яка має восьмиметрову інсталяцію… Я думаю, можливо, в Луганську і не знайдеться якогось приміщення. І по 10 днів митці збирали тут деякі свої роботи.

До нас взагалі прийшло майже тисяча великих коробок з експонатами. З Китаю, Кореї, Японії летіли вони. І відтворити, принаймні навіть фрагмент цієї експозиції, дуже важко.

Але зараз світ живе і у віртуальному форматі. У нас чудові сайти. Заходьте на них і дивіться. Але ми обов’язково подумаємо. Ми активно співпрацюємо з регіонами.

До речі, у нас 12 вересня відкривається великий скульптурний салон, де буде представлено багато скульпторів, близько 30 з різних регіонів. І до нас приїздить така зірка британського мистецтва, як художник Бен-Давид Задок, який створює дивацькі інсталяції з надзвичайно тонкого металу. Наприклад, у нас буде величезна ковдра з 17 тисяч квіточок. І також ще також буде одна велика інсталяція…

– І воно потім пропаде?

– Ні. Це ми привозимо з Лондона, ці дві експозиції. Первісний лад дуже цікава експозиція. «Еволюція людства» називається. І якраз у нас є пропозиція саме скульптуро, тобто це такі роботи, що їх важко назвати скульптурою, провести по декількох регіонах України. То я думаю, що у вас попереду.

– Ще запитання радіослухача.

Слухачка: Я Вам дуже вдячна за дуже цікаві експозиції, які є у вашому музеї!

Я дуже люблю мистецтво. Щойно вийшла на пенсію. Чи немає у вас, часом, вакансії, доглядача чи…? У мене є досвід роботи в сфері завідуючої бібліотекою, громадських організаціях?
«Мистецький Арсенал» ламає стереотипи, що музей – це нудно, нецікаво, що туди потрібно приходити обов’язково з освітою

– Ми така інституція, яка розвивається. У нас все попереду.

Я в минулому році, рівно рік тому, була в Америці. Впродовж 10 днів відвідала близько 40 музеїв. І мене взагалі тішить ситуація в Америці з поняттям до запрошення на роботу у якості волонтерів, а потім, коли проявлять, саме людей пенсійного віку.

Наприклад, у музеї «Метрополітен» у нас була величезна екскурсія, і ми були в оточенні, мабуть, 20 жінок похилого віку. Ця ситуація спочатку лякає. Але говорять, що там у них навіть величезна черга, і це велика честь бути волонтером у музеї «Метрополітен». Потім, коли вони проявлять себе впродовж року, декого з них можуть взяти на роботу.

Мені дуже приємно, що на роботу до «Мистецького Арсеналу» зараз багато проситься і приходить молодих людей, які закінчили вузи. І, мабуть, «Мистецький Арсенал» ламає стереотипи. Це його, мабуть, призначення. Він ламає стереотипи про те, що музей – це скучно, це нудно, це нецікаво для всіх, що туди потрібно приходити обов’язково з освітою.

А найголовніше, що він вселяє надію в молодих людей, які завжди декілька сотень щороку закінчують профільні вузи в Україні, і вони не знають, куди дітися. Вони йдуть працювати дизайнерами, перекваліфіковуються на інші роботи. І «Мистецький Арсенал» дуже потребує професіоналів, особливо згодом, колив він стане великим музейним комплексом, і потрібні будуть сучасні підходи.

– Кажуть, що краса врятує світ. Але ми вже трошки почали говорити… Я розумію тему, яку обрав Девід Еліот, як куратор, – це приближення апокаліпсису...

– І відродження.

– Так. А от відродження – що особисто для Вас є там з позитиву?

– Ви процитували частину фрази, що краса врятує світ. А є ще продовження: а хто врятує красу?

Ця виставка покликана, щоб люди якось змінили своє враження про мистецтво, щоб вони зрозуміли, що мистецтво – це те, що нас оточує, що в усьому є мистецтво: мистецтво в нашому житті, мистецтво в нашому подиху. І ці робити треба відчувати.

– Тобто критерії сучасного мистецтва – це що?

– Я Вам скажу, пані Інно, що дуже видно, коли художник хоче здаватися сучасним художником, чи він насправді є художником. Тобто завжди відрізняється, тому що в ньому присутня емоція, в кожному з експонатів присутня емоція. Емоція може бути не лише позитивна, вона може бути негативна, але вона має бути. Це сила. І коли є апокаліпсис, після нього приходить це відродження, катарсис, очищення.

Знаєте, раніше говорили, всі думали: чому так на Заході? Тобто була така хвиля, що створювалося багато фільмів жахів. Тому що у них було таке солоденьке життя, що їм хотілося відчути цю емоцію, виплеснути те, що накопичується.

Сучасне мистецтво – це те, що не дає відповіді, це те, що ставить запитання. Коли людина приходить, і вона може, навіть не читаючи анотації, відчути. Вам нецікава книжка, коли ви знаєте, чим вона закінчиться. Хочеться відчути, хочеться тримати інтригу. Кожна зустріч з кожним експонатом – це є інтрига. Це дуже сильна виставка. Потрібно її побачити.

– Девід Еліот обирав роботи… Ви, звичайно, ставили йому завдання показати не лише світ Україні, але й показати Україну світові.

Наскільки іноземці, які приїздили, і преса світова, яка приїздила, змогли побачити саме українське мистецтво? І чи ви пропонували йому, роботи яких українських майстрів відбирати, чи він робив це сам?
Девід Еліот був шокований, наскільки ця країна, яка фактично живе за «залізною завісою», має актуальних митців, які не поступаються світовому рівню

– Звісно, головна задача була відкрити Україну світу. І з цією задачею перша київська бієнале справилася блискуче. В проекті приймає участь 21 художник. Але Ви вже назвали, що у нас діє паралельна програма в 45 локаціях міста Києва та в декількох містах України. Ми видали каталог, який є документом. І найголовніше, що Україну помітили.

Перша київська бієнале вже поставила той величезний жирний прапор на мистецькій карті світу. Ми є! Ми існуємо! Ми про себе заявили! І сучасні художники, яких Девід Еліот відібрав для експозиції, не поступаються рівню світових зірок. А для них це важливо, що вони на одному рівні зі світовими зірками.

Девід Еліот – це була, звісно, його прерогатива, відбір митців до експозиції, формування, власне, експозиції. Але нашою задачею було – це представити максимально палітру українського мистецтва. Він багато їздив, він відвідав декілька регіонів. І він для себе відкрив… Він був шокований, наскільки ця країна, яка фактично живе за «залізною завісою», має тих актуальних митців, які не поступаються світовому рівню.

– Але, з іншого боку, Анатолій Криволап. Я його робіт там не побачила. Він один з найзатребуваніших художників на Заході. І на Сотбісі його роботи продавалися найдорожче.

– Для мене є такі особисті болісні втрати – ті митці, які не потрапили. Там же і Криволап, і Чічкан, і…

– А чому?

– Це не означає, що вони не були оцінені куратором, але ми побачили трошки інший погляд.

І тут з’явилося декілька митців, яких взагалі не було. Той же Сагайдаковський, який живе у Львові, якому вже за 40 років. Він з’явився у цій експозиції. Його не знають. Його вважають геніальним художником.

Тобто потрібно побачити. Ми порпалися декілька десятків років саме у своєму. Якісь у нас з’явилися власні національні штампи, власні національні герої.

– Але це не власний національний штамп, якщо роботи людини продаються найдорожче у світі?

– Значить він трошки не підійшов по формату, по темі.

– Очевидно, коли Ви вже підбиваєте підсумки цього бієнале, то Ви вже не підсумки підбиваєте, Ви вже думаєте про наступне. Думаю, що воно саме так є.

Що Ви хочете зробити на наступному бієнале? Чи це знову буде Еліот, чи буде хтось інший? Можливо, буде молодий український куратор, який потрясе світ?

– Звісно, дуже хочеться, щоб у нас підтягнулася така школа українських кураторів. Це не буде Девід Еліот. Це буде інший куратор. Ми вже про це починаємо думати. Можливо, це буде таке сузір’я кураторів і закордонних, і вітчизняних.

Для нас головна задача, щоб ми вчасно повернули всі експонати, щоб люди встигли ще за той тиждень відвідати першу київську бієнале, яка працює до 31 липня.

Далі буде краще. Далі буде.

– Я на початку програми сказала, що ви освоїли 24 тисячі квадратних метрів. Якщо мені не зраджує пам'ять, площа «Мистецького Арсеналу» – 63 тисячі. До наступної бієнале ще 20 освоїте?

– Я дуже мрію, щоб у нас до наступної бієнале, до 2015 року, з’явився найпотужніший, принаймні у Східній Європі, музей, музейний комплекс, який став би візитівкою України, і який став би «Меккою», до якої тягнулися б люди, шанувальники мистецтва з усього віту.

Я дуже мрію, щоб «Мистецький Арсенал» ми побудували, щоб він остаточно забув свій статус «будівництва століття».

І я переконана, що нам трошки не пощастило з такими великими форматними музеями, як то «Метрополітен», «Ермітаж», але люди цього хочуть. Вони хочуть пишатися своєю країною і не тільки стадіонами, але й культурними майданчиками. І головний культурний майданчик країни… Зараз остаточно цей статус за собою закріпив «Мистецький Арсенал».

– Так, щоб «Мистецький Арсенал» був головним культурним майданчиком України, все-таки українців хотілося, аби було більше. Можливо, тоді українці, які живуть в багатьох регіонах країни і не бачать цього сучасного мистецтва…
Є сталий формат бієнале: місцевих художників не має бути більше 10-15 відсотків

– Між бієнале 2 роки. І за цей час ми проводимо дуже багато проектів. Є сталий формат бієнале: місцевих художників не має бути більше 10-15 відсотків.

– Ми не говорили зовсім про гроші цього раз. Я знаю, що їх було втрачено багато чи витрачено багато. Очевидно, це буде тема іншої програми.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG