Доступність посилання

19 Листопад 2017, Київ 01:39

Убивство дітей на Луганщині – привід скасувати таємницю усиновлення?


Гості «Вашої Свободи»: Василина Дибайло, директор партнерства «Кожній дитині» в Україні; Лідія Литвиненко, директор соціального загальноосвітнього дитячого будинку «Малятко».

СЛУХАТИ / ДИВИТИСЬ

Ірина Штогрін: Нагадаю, що рівень цивілізованості суспільства визначається тим, наскільки захищеними є люди, які не можуть самі себе захистити, наскільки безпечно можуть почувати себе в країні, у суспільстві діти і люди похилого віку.

Приводом для такої тези є дуже сумна або, якщо прямо сказати, страшна історія, яка трапилася на Луганщині, пов’язана з тим, що багатодітна родина, у якій найменшій дитині – 1,5 року, ще усиновила трьох дітей.

Але, як виявилося, двоє з цих трьох усиновлених дітей були вбиті (це дві дівчинки чотирьох і шести років) 1,5 року тому. І ніхто про це не знав.

Виявилося це абсолютно випадково. Тому що ця родина, мабуть, знаючи, що має хтось прийти з соціальних працівників і подивитися на цих дітей, у містечку поряд викрала трирічну дівчинку для того, щоб замінити нею ту, яка була усиновлена.

Готуючись до ефіру, ми зв’язувалися весь час, журналіст Радіо Свобода Валентина Павленко весь час спілкувалася з керівником Управління забезпечення діяльності уповноваженого Президента України з прав дитини Людмилою Волинець. Наразі послухаймо ту інформацію, яка їй відома.
Людина, яка за функціями відповідала за здійснення нагляду за усиновленими дітьми, проти неї порушена кримінальна справа як за професійну недбалість

Людмила Волинець: Те, що приїжджала комісія з Києва, то це приїжджали представники Департаменту з усиновлення і захисту прав дитини. Вони відстежували моменти, наскільки об’єктивно відбувався процес усиновлення. З цієї точки зору, там немає порушень. Там і статус у дітей був, і все інше. Тобто, це якраз усе те, що накривається поняттям «таємниця усиновлення».

Там є служба у справах дітей держадміністрації чи міськвиконкому і веде усі питання, пов’язані з опікою, піклуванням і усиновленням. Людина, яка за функціями відповідала за здійснення нагляду за усиновленими дітьми, проти неї зараз порушена кримінальна справа як за професійну недбалість.

– У самій обласній державній адміністрації зараз відбувається брифінг, де чиновники розповідають журналістам про те, яка ситуація, як можна це контролювати.

Пані Дибайло, на що, на Вашу думку, вказує ця страшна історія?
Василина Дибайло
Василина Дибайло

Василина Дибайло: Історія, звичайно, жахлива. Дуже важко коментувати такі історії. Але це хороший урок для всіх нас, для всіх професіоналів. Тому що, найперше, ця історія вказує на те, що ми дуже часто не виконуємо правильно своїх професійних обов’язків, дуже часто ми не слідуємо тим приписам.

Найбільше тут також питання все-таки міжвідомчої взаємодії виникає відразу. І чому не повідомили про зникнення цих дітей інші служби?

За законом, служба у справах дітей повинна певний термін перевіряти. Виглядає, що вона цього не зробила. Раз.

По-друге, де були медики? Ці діти малого віку. Медики повинні їх відвідувати. Це два.

Якщо є певні сусіди, вони бачили дивну поведінку. Як це ми зараз читаємо у пресі. Вони також повинні про це повідомити.

– Дозвольте я скажу відразу, що пані Волинець повідомила Радіо Свобода ще у п’ятницю, що у травні ці діти, які вже в іншому світі, «пройшли щеплення» за документами. І вона каже: чи приводили інших дітей медикам показувати, чи як це відбулося, але за документами вони пройшли вакцинацію.

Василина Дибайло: На мою думку, це, звичайно, така халатність. Я думаю, що медики повинні особливо звернути на це увагу.

Тут ми не є слідством, і я не можу у цьому розбиратися. Але явно питання у тому, що інколи, коли ми віддаємо дітей під опіку держави в цілому, тому що усиновлення – це також форма сімейного виховання. І тут, наприклад, Людмила Семенівна згадувала таємницю усиновлення. Це є одна з проблем.

У нашій країні діє до сьогодні таємниця усиновлення. Україна не підписує Гаазьку конвенцію, за якою є жорсткіший контроль за усиновленням як національним, так і міжнародним. Відповідно, батьки дуже часто, всиновлюючи дітей, переїжджають в інші місто. Вони не хочуть, щоб хтось знав, що це усиновлені діти. Тобто, вони роблять деякі кроки, які ще ускладнюють нагляд за цими усиновленими дітьми. Це одне питання – таємниця усиновлення. І тому, я думаю, що потрібно надалі піднімати питання про зняття таємниці усиновлення.

Друге питання – це те, наскільки батьки були готові до чужих дітей? Наприклад, чи пройшли вони адекватне навчання? Чи була їм надана підтримка?

– Секундочку! Мова йде про багатодітну родину, в якій своїх 9 дітей. І ця мати, ця жінка має статус «матері-героїні».

Василина Дибайло: Це я знаю також. Але свої діти і діти усиновлені – це діти з певної сім’ї, які втратили батьків, або батьки їх залишили. Тобто, це діти, які потребують особливої допомоги у будь-якому випадку. Якщо їх залишили батьки, вони їх в принципі у такому віці пам’ятають. Для них потрібна певна психологічна підтримка, потрібна допомога, щоб вони могли адаптуватися у цій сім’ї. Якщо ця родина багатодітна, вона має 9 дітей, то чи було адекватне навчання цих дітей, щоб вони стали справжніми членами цієї сім’ї.

І питання у тому, що, напевне, супровід соціальний, який повинен був би здійснюватися, не був здійснений професійно.

– Пані Литвиненко, скажіть, будь ласка, з Вашого досвіду, взагалі щось таке траплялося за довгий вік роботи з такими дітьми?
Cуспільство втратило багато людських якостей. Не тільки нашої держави, а й у світі

Лідія Литвиненко: Сказати, що жахлива ця історія, то, мабуть, нічого не сказати.

Зараз ми маємо іншу інформацію. І, на превеликий жаль, суспільство втратило багато людських якостей. І я думаю, що це така глибинна трагедія нашого суспільства. Не тільки нашої держави, а й у світі ми бачимо, яке насилля, скільки вбивств, скільки страшної, нелюдської поведінки людини.
Моя думка, можливо, не буде приємною, я думаю, що закони виписані, начебто наша держава такі новітні всі методики переймає щодо допомоги дітям-сиротам і дітям, позбавлених батьківського піклування. Але моя особиста думка, я на неї маю право, тому що працюю дуже багато років з такими дітьми і маю право це сказати, – я думаю, що закони виписані, але ні один закон не є досконалим.

Якби ті закони, які навіть сьогодні є, ми їх, люди, виконували і виконували ще Божі закони людської поведінки, то і трагедії, мабуть, не могло б відбутися. Я думаю, що ця жахлива трагедія, яка відбулася, повинна змінити усіх причетних людей до проблеми сирітства і дітей, позбавлених батьківської опіки.

У чому я бачу тут біду? Я думаю, що це мода, яка семимильними кроками йде по державі: закриваються державні установи сирітські, повально йде реклама щодо передачі дітей під опіку, усиновлення й інші сімейні форми виховання….

Я переконана, що в цій ситуації, де велика родина, 9 дітей, не було зроблено основне, те, що прописане в законі, не були проведені дослідження, такі як у всіх європейських країнах, де це роблять, коли передають дітей: на сумісність. Якщо 9 дітей у цій родині різних характерів. Особливі, мабуть, батьки. Я думаю, що вони є дуже «особливими», тому що все те, що сталося, не підлягає якомусь аналізу.

От подивилися, що багатодітна сім’я – ніхто не зробив тестування, психологічні, прості, як кажуть, що за місяць, за два можна навчити. Мабуть, тих батьків не вчили, бо вони багатодітні. Мабуть, не відстежили і не обстежили батьків,їхній психічний їх стан, психологічну їхню поведінку.

– Пані Волинець уже на початку програми сказала, що комісія не встановила правил усиновлення, що там за документами все було.
Ніхто цих дітей не бачив, не чув. Поставили оту галочку і раділи – дали батькам квартири і все – ще зробили один крок до Європи у цьому питанні. Я переконана: були порушення! Служб дуже багато, і багато няньок у цих дітей безбатьківських, але…

Лідія Литвиненко: Я знаю пані Волинець. Вона великий теоретик. Але від теорії до життя дуже велика дорога. Я переконана, що не було і в суді зроблено все достеменно так, як треба було зробити. Я думаю, що якби перші кроки, коли ці діти прийшли у багатодітну родину, там виникають різні ситуації, але для трагедії, яка сталася, немає пояснення.

І ніхто цих дітей не бачив, не чув. Поставили оту галочку і раділи – дали батькам квартири і все – ще зробили один крок до Європи у цьому питанні. Я переконана: були порушення! І вже оці такі кримінальні порушення від тієї трагедії і далі – хто обстежував, як обстежував – це свідчення того, що служб дуже багато, і багато няньок у цих дітей безбатьківських, але ось цей страшний, жахливий, трагічний…

– Випадок вказав, що насправді проблема є і проблема глобальна.

Батько і старша донька сказали, що нібито це зробила мати. Але ми наголошуємо, що ми не можемо стверджувати, що хтось є злочинцем. Але вже є певні заяви від МВС, які підтверджують це все. Так от, двоє дівчаток були вбиті, а третій всиновлений хлопчик зараз перебуває в лікарні з численними побоями, обстежують його фізичний і моральний стан. Ситуація надзвичайно страшна! Вона вразила усіх!

Людмила Волинець каже, що вся громада Краснодона, де ця родина, як виявилося, на дуже хорошому рахунку, їх знають, вони – учасники багатьох фестивалів, вони мають свій дитячий оркестр, ансамбль, з яким виступають, вони пишуть дитячі книжки і видають їх самвидавом, але ось така ситуація трапилася.
Немає у світі жодної системи соціального захисту або соціального контролю, яка могла б сказати, що для нас ці ситуації неможливі

Контроль за перебуванням дітей у сім’ях усиновлювачів повинен здійснюватися раз на рік, перші три роки, потім раз у три роки
Ми переконуємо народних депутатів, що треба скасувати таємницю усиновлення, це норма, яка живе тільки на пострадянському просторі. Люди всиновлювали не з того мотиву, що дитина чекає захисту, а що я бездітний
Людмила Волинець: У даній ситуації, очевидно, що треба говорити про те, що громадське визнання сім’ї – це ще не є достатні умови для того, щоб залишити сім’ю у спокої і не контролювати, скажімо, перебування дітей.

Власне, ця ситуація свідчить про те, що як би позитивно не виглядала сім’я у навколосімейному оточенні, завжди мусимо мати застереження, ризики стосовно того, що інколи ця картинка не відповідає суті.

Для нас, для фахівців, повинно стати засторогою, що позитивний імідж сім’ї, який існує у суспільстві, не є достатнім для того, щоб приймати рішення про влаштування дитини-сироти, дитини, позбавленої батьківського піклування. Очевидно, що будь-яка сім’я повинна проходити дуже ретельний контроль, відбір.

Хоча немає у світі жодної системи соціального захисту або соціального контролю, яка могла б сказати, що для нас ці ситуації неможливі.

Очевидно, що варто сьогодні ще й розібратися з тим, чи немає там якихось певних захворювань у батьків, у матері, у батька, чи це все нормально там зі станом здоров’я? Хоча, з точки зору контексту усиновлення, ці люди всиновлювали так, як і інші люди, подавши безліч документів, у тому числі і довідку психіатра про стан психічного здоров’я і так далі.

З другого боку, ми повинні розуміти про те, що українське законодавство дуже чітко визначає, як повинен відбуватися нагляд за умовами проживання дитини, яка усиновлена.

За постановою Кабміну, контроль за перебуванням дітей у сім’ях усиновлювачів повинен здійснюватися в перший період раз на рік, перші три роки, потім раз у три роки. І, очевидно, що зараз люди скажуть: чому так мало?

Службовці, які спілкуються з цією сім’єю, які у громаді працюють, за таємницею усиновлення, нікому не мають права повідомляти про те, що ця дитина усиновлена. І коли ми переконуємо народних депутатів про те, що треба скасувати таємницю усиновлення, це взагалі норма, яка живе тільки на пострадянському просторі, йде вона з тих радянських часів, коли люди всиновлювали дітей, імітуючи вагітність, тобто всиновлювали не з того мотиву, що дитина чекає захисту, а з того мотиву, що я бездітний.

– Пані Василино, Ви вже сказали, що Ви теж так само вважаєте, що таємниця усиновлення мусить бути відмінена. А що ще треба змінити?

Василина Дибайло: Таємниця усиновлення – це раз. Це якщо ми почнемо цю ситуацію розглядати з кінця.

Друге – це відповідальне ставлення до своєї роботи усіх: вчителів, педагогів, медиків, працівників навіть соціального захисту, тому що ця сім’я обов’язково отримувала якісь виплати, якщо у них є своя маленька дитина, то до них приходив соціальний інспектор. Тобто, ці люди також повинні були бачити, і вони повинні були інформувати, якщо вони бачили якусь неадекватну поведінку.

Тобто, навчання усіх професіоналів, які тією чи іншою мірою мають стосунок до сім’ї з дитиною, як виявити насильство, як, наприклад, його розпізнати, як розпізнати проблеми у сім’ї на ранніх етапах. Оце навчання. У цьому, на жаль, у нас дуже велика прогалина є, цього спеціалістів не вчать.

Але є ще третій момент – чому троє дітей були усиновлені багатодітною сім’єю, в якій своїх 9 дітей?

– Там старші вже не живуть з батьками, але однак.

Людмила Волинець: У будь-якому випадку питання тут таке: чи було це в інтересах тих трьох дітей? У якому стані були ці діти? Питання оцінки потреб дітей до усиновлення є надзвичайно важливим.

І мені здається, що у цьому випадку, як уже зазначали колеги-співрозмовники, що, напевне, служба хотіла швидко всиновити, тому що трьох дітей не так багато сімей хочуть всиновлювати, і, можливо, були певні поспішні рішення прийняті. І питання також запровадження адекватної комплексної оцінки потреб дитини і кожної дитини – це надзвичайно важливо.

– Тут була теза про те, що немає у світі досконалої системи, яка могла б взагалі виключити такий страшний, дикий випадок.

Але от перша інформація, яка спливла на пам’яті, то це те, що українська родина пішла у супермаркет десь закордоном і залишила у машині свою дитину, закрила її, не знаю, на 15 хвилин. А далі події вже розвивалися у поліційному відділку. Поліцейські помітили це, відкрили машину, забрали дитину, а потім з батьками все з’ясовували, чому вони могли її залишити там.
У нас в Україні дуже часто діє принцип «моя хата скраю – я нічого не знаю». В Канаді дитина до 14 років повинна бути під наглядом одного з батьків, опікунів, але не одна. Якщо сусіди побачать вашу дитину на вулиці саму, яка йде у магазин, автоматично поінформують

Василина Дибайло: Це ще четвертий елемент – відповідальність суспільства за дітей. У нас в Україні дуже часто діє принцип «моя хата скраю – я нічого не знаю». Тобто, навіть коли люди щось помічають, вони не готові про це інформувати інших. Це величезна також проблема.

У Канаді дитина до 14 років повинна бути під наглядом одного з батьків, опікунів, бабусь, дідусів, кого хочете, але не одна. До 14 років! І якщо сусіди побачать вашу дитину на вулиці саму, яка йде у магазин, до 14 років, вони також автоматично поінформують.

У нашому ж випадку, навіть у цьому випадку, я думаю, багато хто помічав, можливо, якусь дивну поведінку, що щось не так з дітьми, що їх не видно і таке інше, але ніхто нікому про це не сказав.

– Пані Литвиненко, що Ви пропонуєте задля того, щоб таких випадків не було? Що Ви змінили б у нашій законодавчій системі?
Я хочу, щоб він (цей випадок – ред.) сколихнув серце і душу всіх нормальних людей, щоб говорили правду і те, що як віддали і забули, бо воно – не рідне! Це є правда!

Лідія Литвиненко: Мені дуже приємно, що пані Василина визначила так конкретно ті проблеми, які є.

А я бачу найбільшу проблему. Жахливо, що це сталося, але всі правозахисники і посадові особи, які причетні до передачі дітей в усиновлення, опіку, в державні сирітські установи, взагалі всі ті, хто опікується дітьми, можливо, цей випадок змінить оцей поспіх, оцю моду, де так швидко все зруйнували і так швидко ми хочемо зробити цифри!

Оцей випадок жахливий! Я хочу, щоб він (цей випадок – ред.) сколихнув серце і душу всіх нормальних людей, щоб говорили правду і те, що як віддали і забули, бо воно – не рідне! Це є правда!

Нехай ця велика трагедія і біда не дасть більше можливості бути байдужими, бути спокійними, що цифри написали – уже ми біжимо в Європу! Не біжимо ми в Європу. Ні! Треба, щоб кожна дитина, яка без батька, без матері, сьогодні була захищена!
Ми вводимо велику кількість фахівців з соціальної роботи – кошти на їхню оплату праці виділені, на навчання не виділені

Василина Дибайло: Я знаю пані Лідію також давно. І я думаю, що все-таки родина – найкраще середовище. Однак наші спеціалісти, професіонали повинні бути готові. Наприклад, це підтверджує також той факт, що от зараз ми вводимо таку велику кількість фахівців з соціальної роботи – кошти на їхню оплату праці виділені, кошти на навчання не виділені.

Тобто, як фахівець може йти? Він повинен працювати. Первинна ланка – от саме це його буде безпосередньо…

– Вже не кажемо, що рівень зарплати не відповідає взагалі потребам.

Василина Дибайло: Це вже інше питання.

– Але це базове.

Василина Дибайло: Але питання в тому, що вони вже почали робити 1 серпня усі, більшість з тих, кого набрали, а рівень підготовки надзвичайно швидкими темпами відбувається. Програми, які даються, можливо, не покривають усіх аспектів, які повинні знати ці фахівці. І таке інше.

Тобто держава на сьогодні дуже мало коштів виділяє на адекватне навчання. Оце також величезна проблема.

– Як Ви думаєте, як швидко можна очікувати, що до парламенту будуть подані документи про те, щоб скасувати таємницю усиновлення?

Василина Дибайло: Я не можу сказати. Вже останніх 10 років, я думаю, 6 чи 7 разів подавалися ці документи.

– А чому не розглядають?

Василина Дибайло: Розглядають, але парламент не підтримує.

Адекватне пояснення аргументів – я, на жаль, не можу Вам сказати, тому що я їх не розумію, чому саме не приймається ця конвенція, не приймаються інші необхідні документи про скасування таємниці усиновлення.

Для мене немає аргументів, які логічно пояснювали б, чому людина може бути проти?

– Чи запрошували Вас, Ваших колег з інших організацій, з громадських організацій на розмову хоч коли-небудь у парламент, на парламентські слухання?

Василина Дибайло: Так.

– Яка аргументація того, що таємницю усиновлення залишають в силі?

Василина Дибайло: Одна з аргументацій, що батьки, що більшість батьків, які всиновлюють чи потенційно хочуть стати усиновлювачами, вони проти, вони хочуть зберігти таємницю всиновлення. І це їхнє право. Це такий основний аргумент.

І так ми брали участь у дуже багатьох заходах з цього питання. Є конкретні рекомендації Комітету ООН з прав дитини уряду України щодо приєднання до цієї конвекції і прийняття Гаазької конвенції. Два рази ці рекомендації вже були надані. Зрушень немає у цьому плані.

– Сподіваємося, що ця ситуація примусить усіх, хто причетний до нагляду за усиновленими, взятими під опіку дітьми, зробити так, щоб таких випадків більше ніколи не було, і щоб дитина, яка не має батьків, могла жити і розвиватися у цій країні безпечно.

  • 16x9 Image

    Ірина Штогрін

    Редактор інформаційних програм Радіо Свобода з жовтня 2007 року. Редактор спецпроектів «Із архівів КДБ», «Сандармох», «Донецький аеропорт», «Українська Гельсінська група», «Голодомор», «Ті, хто знає» та інших. Ведуча та редактор телевізійного проекту «Ми разом». Автор ідеї та укладач документальної книги «АД 242». Атор ідеї, режисер та продюсер документального фільму «СІЧ». Працювала коментатором редакції культура Всесвітньої служби Радіо Україна Національної телерадіокомпанії, головним редактором служби новин радіостанції «Наше радіо», редактором проекту Міжнародної організації з міграції щодо протидії торгівлі людьми. Закінчила філософський факультет Ростовського університету. Пройшла бімедіальний курс з теле- та радіожурналістики Інтерньюз-Україна та кілька навчальних курсів «IREX ПроМедіа». 

Ваша думка

Показати коментарі

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG