Леонід Череватенко
Я з дитинства хотів бути кінематографістом. Коли мене вигнали з університету, я потрапив в кіножурнал і таким чином познайомився з усім кінематографічним світом України. Я носився зі своїми ідеями. Одна з них ще досі не реалізована. Це екранізація 20-х років, зокрема про Підмогильного. На превеликий жаль, підтримки я не маю, так само, як не мав за радянських часів. Трошки вільніше було в 90-ті роки. Але зараз теж особливо нічого не змінилося.
Я багато разів хотів екранізувати щось із Валер’яна Підмогильного, але нічого не вийшло. Так само не вийшло нічого з журналом «Місто», та оповіданням «Іван Босий». Це ж класика. До речі, якщо говорити про рівень європейської літератури, то це один із перших творів, не позначених ознаками екзистенціалізму. Це те оповідання, яке він переправив Винниченкові і Шаповалу за кордон, за яке його потім тягали, притягали до відповідальності. Якщо на те пішло, то єдиний твір, який був заарештований під час арешту 34-го року, то це «Іван Босий».
Прийдуть нові люди й таки знімуть «Івана Босого»
Коли постало питання про екранізацію, громада визначила, що оповідання «Іван Босий» неактуальне, незрозуміле і нікому на сьогоднішній день не потрібне. Але я переконаний – це випадок, який ввійде в історію літератури. Чому? Бо та «громадка» яка керує українським кінематографом відійде, а прийдуть нові люди і знімуть «Івана Босого».
І я спокійний за «Івана Босого». Рано чи пізно, він буде екранізований і, я думаю, матиме певний резонанс серед людей розумних та інтелектуальних. А поки з українським кінематографом нічого доброго не виходить.
Гроші виділяють, а що знімають?
Ви знаєте, скільки на український кінематограф нинішня влада виділила грошей? Називаю цифри – 270 мільйонів гривень. Тоді як на все книгодрукування – лише 40 мільйонів гривень. Але перепрошую, а де ж український кінематограф? Виявляється, його немає. Виявляється просто є такі схеми, які дозволяють грабувати весь бюджет.
А ті гроші, що витрачаються на фільми київського виробництва, нічого українського не мають. Це фільми про Росію. Там немає жодного українського автора, жодного українського актора. Якщо є, то покажіть мені. Можливо, я не настільки обізнаний в сучасному кінематографі, але ж їх насправді немає. Всі говорять, а тим часом гроші витрачаються і гроші великі. А потім з’ясовується ще одна обставина… Навіть тих грошей, що влада пообіцяла виділити, виплатили третину. А де ж решта? Потрібно, щоб була слідча комісія чи просто слідчий, який би дослідив. Та воно й досліджено і давно відомо. Просто речі треба називати своїми іменами.
Леонід Череватенко – лауреат премії Спілки кінематографістів СРСР, автор низки сценаріїв художніх та документальних фільмів
Думки, висловлені в розділі «Блоги», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
Я з дитинства хотів бути кінематографістом. Коли мене вигнали з університету, я потрапив в кіножурнал і таким чином познайомився з усім кінематографічним світом України. Я носився зі своїми ідеями. Одна з них ще досі не реалізована. Це екранізація 20-х років, зокрема про Підмогильного. На превеликий жаль, підтримки я не маю, так само, як не мав за радянських часів. Трошки вільніше було в 90-ті роки. Але зараз теж особливо нічого не змінилося.
Я багато разів хотів екранізувати щось із Валер’яна Підмогильного, але нічого не вийшло. Так само не вийшло нічого з журналом «Місто», та оповіданням «Іван Босий». Це ж класика. До речі, якщо говорити про рівень європейської літератури, то це один із перших творів, не позначених ознаками екзистенціалізму. Це те оповідання, яке він переправив Винниченкові і Шаповалу за кордон, за яке його потім тягали, притягали до відповідальності. Якщо на те пішло, то єдиний твір, який був заарештований під час арешту 34-го року, то це «Іван Босий».
Прийдуть нові люди й таки знімуть «Івана Босого»
Коли постало питання про екранізацію, громада визначила, що оповідання «Іван Босий» неактуальне, незрозуміле і нікому на сьогоднішній день не потрібне. Але я переконаний – це випадок, який ввійде в історію літератури. Чому? Бо та «громадка» яка керує українським кінематографом відійде, а прийдуть нові люди і знімуть «Івана Босого».
І я спокійний за «Івана Босого». Рано чи пізно, він буде екранізований і, я думаю, матиме певний резонанс серед людей розумних та інтелектуальних. А поки з українським кінематографом нічого доброго не виходить.
Гроші виділяють, а що знімають?
Ви знаєте, скільки на український кінематограф нинішня влада виділила грошей? Називаю цифри – 270 мільйонів гривень. Тоді як на все книгодрукування – лише 40 мільйонів гривень. Але перепрошую, а де ж український кінематограф? Виявляється, його немає. Виявляється просто є такі схеми, які дозволяють грабувати весь бюджет.
А ті гроші, що витрачаються на фільми київського виробництва, нічого українського не мають. Це фільми про Росію. Там немає жодного українського автора, жодного українського актора. Якщо є, то покажіть мені. Можливо, я не настільки обізнаний в сучасному кінематографі, але ж їх насправді немає. Всі говорять, а тим часом гроші витрачаються і гроші великі. А потім з’ясовується ще одна обставина… Навіть тих грошей, що влада пообіцяла виділити, виплатили третину. А де ж решта? Потрібно, щоб була слідча комісія чи просто слідчий, який би дослідив. Та воно й досліджено і давно відомо. Просто речі треба називати своїми іменами.
Леонід Череватенко – лауреат премії Спілки кінематографістів СРСР, автор низки сценаріїв художніх та документальних фільмів
Думки, висловлені в розділі «Блоги», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода