Доступність посилання

ТОП новини

Свої «фанати»


Те, що відбувається в останні роки в Росії навколо фанатів російських футбольних клубів, на перший погляд, може викликати серйозне здивування. В авторитарній країні, влада якої ще недавно боялася навіть групи інтелігентів, які приходили на «акцію 31», посилюється організований рух, представники якого явно мають своє уявлення і про порядок та справедливість, а не тільки про футбол. Те, що сталося нещодавно в Москві, коли після матчу дагестанської футбольної команди на стадіоні «Локомотив» вболівальники столичних російських клубів били своїх кавказьких співвітчизників, команда яких грала з голландцями, а не з москвичами, тільки підтверджує цей висновок.

Але дивуватися фанатському посиленню не доводиться. По-перше, російські спецслужби завжди були впевнені, що контролюють будь-який праворадикальний рух у країні – і цим своїм підходом вони відрізняються від КДБ. Втім, ще КДБ почав експериментувати із «засланими козачками» – прикладом тому може послужити історія антисемітського товариства «Пам'ять», яке моментально позбулося сили і впливу, коли влада втратила до нього інтерес. Із фанатами і того простіше – багато представників влади розділяють їхні політичні погляди, а деякі навіть у цьому відверто зізнаються.

Зрештою, поява Володимира Путіна на могилі вбитого кавказцями вболівальника Єгора Свиридова, який брав участь у фанатському русі правого спрямування – чи не найкраще тому підтвердження. Чи багато ви знаєте могил, на які покладає квіти Путін? І чи тільки смерть фаната послужила причиною його діалогу з іншими радикалами від футболу? А ось недавня зустріч російського президента вже не з фанатами, а байкерами в Криму – людьми, що не приховують своїх шовіністичних поглядів – і все це за рахунок переговорів із українським Президентом – це що?

Це – демонстрація справжніх путінських поглядів. Оточення знає про ці погляди і намагається не «пресувати» тих, хто користується особливою прихильністю глави російської держави. Інша справа, що такі фокуси з фанатами можуть здаватися невинною розвагою в авторитарній країні тільки в тому випадку, якщо вона не багатонаціональна і не багатоконфесійна. А Росія – країна багатьох народів і релігій. І фанатська молодь збивається у зграї якраз за національною ознакою – не треба бути великим фахівцем з етнографії, щоб побачити це на будь-якому футбольному матчі.

Коли мова йде про взаємини вболівальників команд із Центральної Росії і кавказців, можна подумати, що чеченська війна триває і поширюється на нові республіки кавказького регіону – з такою нетерпимістю ставляться «фанати» один до одного і чужих команд. Чужих настільки, що навіть голландці рідніші!

Коли праворадикалам потурають, футбол, покликаний стати громовідводом справжніх пристрастей, цілком може стати їхнім каталізатором. Те, що відбувалося в Москві після матчу дагестанців і голландців – це вже був не футбол. Одного чудового дня, за будь-якої кризи виявиться, що влада фанатів більше не контролює. І тоді відкриється головна таємниця фанатів – влада співчувала їм, але вони ніколи не співчували владi.

Віталій Портников – журналіст Радіо Свобода

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
  • Зображення 16x9

    Віталій Портников

    Співпрацює з Радіо Свобода з 1990 року. Народився в 1967 році в Києві. Закінчив факультет журналістики МДУ. Працював парламентським кореспондентом «Молоді України», колумністом низки українських, російських, білоруських, польських, ізраїльських, латвійських газет та інтернет-видань. Також є засновником і ведучим телевізійної дискусійної програми «Політклуб», що виходить зараз в ефірі телеканалу «Еспресо». У російській редакції Радіо Свобода веде програму «Дороги до свободи», присвячену Україні після Майдану і пострадянському простору.

XS
SM
MD
LG