Доступність посилання

19 Грудень 2017, Київ 00:36

«Україна стає новою Білоруссю, Янукович не просто дублює кроки Лукашенка» – Вячорка


Журналіст білоруської редакції Радіо Свобода Франак Вячорка
Молоді політичні активісти Білорусі, які чинять спротив режиму Олександра Лукашенка, проходять загартування у тюрмах і колоніях. Що утримує їх на цьому шляху, адже легше пристосовуватися, чи емігрувати? Про це Радіо Свобода розпитувало в одного із засновників молодіжного крила партії «Білоруський народний фронт» Франака Вячорки, який має власний досвід арештів, побиття, примусової служби в армії. Нині Франак працює в Білоруській редакції Радіо Свобода і продовжує навчання у Польщі. Але все це для того, щоб повернутися до Білорусі і продовжити боротьбу.

– Пане Вячорка, розкажіть кілька слів про себе, що Вас привело в політику.

– Все починалося з моєї родини. У мене і батько, і мати починали у 80-ті роки антирадянські підпільні культурні гуртки. Це були перші групи, і вони ризикували потрапити до тюрми не на 15 діб, а на 15 років. Перший раз, коли я прийшов на вуличну акцію протесту, мені було 6 років. Міліціонери почали пускати слізогінний газ, батько додому не повернувся. Я зустрічав День народження 26 березня без тата. Тато ховався від міліції. Все життя пройшло під прапором такого невпинного змагання, І моя мати, і мій тато, і мої сестри постійно жили політикою, жили у політиці. Коли мені виповнилося 13 років, я так само долучився до «Молодого фронту», і скажу, що не шкодую ні про що. Тому що моє життя було наповнено пригодами, змаганнями, романтичними ситуаціями, а часом і не дуже...

– Ви народилися за кілька років до розвалу Радянського Союзу, 18 років з Вашого життя на посаді президента перебуває Олександр Лукашенко, тобто все Ваше свідоме життя. Звідки Ви берете уявлення про те, якою має бути демократична країна?

– Це правда. Усе моє свідоме життя я прожив за Лукашенка, а найстрашніше, що не я один, а все покоління білоруської молоді не уявляє, що таке Білорусь без цієї людини. Вони просто народилися при ньому, при ньому виховалися, при ньому отримали освіту. І один зі способів розбити цей стереотип – це показувати їм інші країни. Тому тепер для білоруської молоді так важливо подорожувати, так важливо мати можливість отримати безкоштовні, бодай пільгові візи. Навіть побувавши бодай один раз в тій же Литві чи Польщі, ти вже ніколи не вернешся тією ж самою людиною.

Для моїх колег по службі в армії, де я провів півтора року, поїздка у Варшаву – теж саме, що і поїздка до Ріо-де-Жанейро. Це далекий, невідомий світ. Багато з них ніколи не були навіть в Мінську. Вони живуть у своїх селах, містечках і нічого не бачать. Ось у тому моя мрія і моя мета – розбити ці кордони, щоб білоруси змогли вільно їздити, щоб стали частиною європейської родини.

– Ви були одним із лідерів «Білоруського народного фронту», у чому полягає робота Вашої організації?
Дуже часто журналісти мають більшу роль, ніж політики – у громадських і політичних процесах

– Тепер я працюю на Радіо Свобода, тимчасово припинив політичну діяльність, але я скажу, що в Білорусі і журналістика і політична активність тісно пов’язані. Дуже часто журналісти мають більшу роль, ніж політики – у громадських і політичних процесах. В чому полягала моя діяльність у Білоруському народному фронті? Це – мобілізація молоді, регіональних активістів і, найважливіше, відродження культури і білоруської мови. На мій погляд, неможливо будувати незалежну державу без фундаменту у вигляді мови. Мови тієї, яку Лукашенко душить щодня, щомісяця протягом 18 років.

– Те, що протягом цих 18 років йому вдалося зробити, очевидно, набагато складнішою робить Вашу роботу, тому що за статистикою менше ніж 10 відсотків білорусів говорить білоруською мовою...

– Це жахливий факт, що білоруси забувають свою рідну мову, і ці плоди буде пожинати навіть не моє покоління, а покоління моїх дітей. Але з іншого боку, для повертання білоруської мови у сферу життя достатньо, коли б увесь цикл освіти і в середній школі, і в університеті був білоруською мовою. Коли це станеться, тоді ми отримаємо нове покоління молодих білорусів, які зможуть і будуть користуватися цією мовою щодня.

Статистика у Білорусі – це справа дуже не показова і, скажімо так, фальшива. Вірити в неї не доводиться, це теж саме, що вірити у статистику «Скільки людей підтримує Лукашенка». Так, нібито 40 відсотків за Лукашенка, але тільки тому, що вони не знають іншого політика...

– Наш мінський кореспондент Валерій Калиновський розповів про те, як в умовах постійних арештів та залякувань ведуть боротьбу активісти «Молодого фронту», у Вас є власний досвід арештів, але результатів Вашої боротьби ще не видно. Чи Ви колись запитували, чи вона має сенс? Що Вас надихає на боротьбу, чому Ви її продовжуєте, незважаючи на арешти, з одного боку, і на можливість мати нормальне життя в Європі, з іншого?
Хочу, щоб білоруси жили вільними європейцями у вільній країні, і це мене надихає

– Ой, яке складне питання. Були такі моменти, коли сили покидали, покидали тіло, покидали серце і хотілося просто розплакатися, здатися, опустити руки. Я думаю, що саме це відчувають і політичні в’язні, і Микола Статкевич, і Дмитро Дашкевич у тюрмі. Коли їх щодня пробують ламати, нищити як особистості, коли з них збиткуються, коли з них знущаються.

Мене надихала віра, віра в те, що колись буде інакше, віра в те, що принаймні моїм дітям не доведеться пережити це ж саме. Я 4 рази був у в’язниці, півтора року провів у армії, двічі мене виганяли з університету з політичних мотивів, багато разів потрапляв під міліцейські дубці. Я просто не хочу, щоб мої нащадки, в першу чергу мої діти це все пережили. Я хочу, щоб білоруси жили вільними європейцями у вільній країні, і це мене надихає.

– Рано чи пізно настане кінець і нинішньому білоруському режимові, як Ви до цього готуєтесь? Чи у Вас є план на той час, коли Білорусь стане вільною державою?

– Я сподіваюся, що зміни відбуваються уже в цей момент. Вдома є затишок, але це затишок, звичайно, перед бурею. Ця буря тихо наздоганяє режим Лукашенка у вигляді фінансової кризи, політичної, він перетасовує чиновників, але йому це не допоможе.

Перше, що буде, це скасування всіх незаконних антибілоруських рішень, які були ухвалені Лукашенком, що стосується приватизації державних підприємств, що стосується заборони національної символіки. Лукашенко практично заборонив національний біло-червоно-білий прапор і герб «Погоню», все, що стосується білоруської мови, сфери освіти. І, безумовно, найголовніше – налагоджування зіпсованих відносин з іншими країнами.

Просто, коли ми хочемо будувати майбутню нову Білорусь, нашим завданням буде товаришувати зі всіма. Найперше – з Україною, а в другу чергу, потрібно буде шукати баланс, компроміс із Росією та Заходом. Наша місія – знайти своє місце в цьому вічному протистоянні.

– До речі, чи Ви маєте співрозмовників у Росії? Чи є люди, які Вас там підтримують?
Є люди в російській опозиції, які прихильно ставляться до нас, є і частина таких шовіністичних поглядів політиків, які, незважаючи на все, не визнають Білорусь як незалежну державу

– Я особисто знайомий з Іллею Яшиним, із Петром Верзіловим, дружина якого тепер була засуджена разом з іншими учасницями Pussy Riot, знайомий із Олегом Козловським, молодим активістом, із Нємцовим. Є, є люди в російській опозиції, які прихильно ставляться до нас, є і частина таких шовіністичних поглядів політиків, які, незважаючи на все, не визнають Білорусь як незалежну державу.

Але, якщо чесно, в Росії не так багато друзів, як в тій же Україні чи в Польщі та Литві. Не знаю, як це пояснити. Може, росіяни мають якісь стереотипи історичні чи етнічні, вважають нас за менших братів, але хочеться вірити, що ситуація зміниться, що в Росії будуть друзі не тільки у Лукашенка, але й у демократичних сил Білорусі.

– Друг передачі «Європа на зв’язку» Myron Tovstyuk хоче знати, що відчувають білоруси, бачачи, що українці повторюють їхній шлях.
Україна стає новою Білоруссю. Янукович не просто дублює рішення чи кроки Лукашенка, а він навіть дублює його жести. Це дуже небезпечно

– Дуже добре запитання. В мене обливається серце кров’ю, коли я бачу, як швидко Януковичу вдається знищувати те мале, що було досягнуто в часи так званого «помаранчевого керування». Більш за все мене захопила така проста ініціатива – показувати фільми у кінотеатрах із українським дубляжем, або з українськими субтитрами. Здається, проста ініціатива, але наскільки вона важлива, наскільки вона стратегічно необхідна для збереження української мови. Але зараз ми бачимо просто відкчування назад, повертання на 5-10-100 кроків назад, просто до ситуації у Білорусі. Україна стає новою Білоруссю. Янукович не просто дублює рішення чи кроки Лукашенка, а він навіть дублює його жести. Це дуже небезпечно.

– Ви, очевидно, маєте друзів в Україні, знаєте ситуацію. Що Ви можете їм порадити з власного досвіду, адже зараз аналітики говорять про те, що українська влада посилено набирається білоруського досвіду.
Потрібна потужна громадська солідарність, якої і білорусам, і українцям часто бракує

– Найбільша помилка, яку зробили білоруси у 1990 році, коли здобули Незалежність (велика кількість їх якоюсь мірою засновники «Білоруського народного фронту»), – вони розбіглися, розійшлися. Хто у бізнес, хто в культуру, літературу, мистецтво. Ну і повилазили люди з пострадянської номенклатури як Лукашенко і захопили владу, витіснивши усіх тих, хто приводив Білорусь до Незалежності.

Так ось, найважливіше – доводити справу до кінця. Ким би ти не був – культурним, громадським, політичним діячем, чи, навіть, колишнім прем’єр-міністром у відставці, найважливіше – доводити справу до кінця. Навіть коли важко, коли ситуація безвихідна, все одно битися до смерті, битися до перемоги.

Щоб політики займалися політикою, щоб культурні діячі займалися культурою, і щоб вони доводили справу до кінця. Коли вони займаються українізацією, відродженням мови і культури у Білорусі чи в Україні, не має значення, вони повинні йти до кінця.

Вони не повинні зраджувати своїм принципам, як це часто буває, не ламатися самим і не давати ламатися іншим. Для цього потрібна потужна громадська солідарність, якої, погодьтеся, і білорусам, і українцям часто бракує.
  • 16x9 Image

    Марія Щур

    В ефірі Радіо Свобода, як Марія Щур, із 1995 року. Кореспондент, ведуча, автор програми «Європа на зв’язку». Випускниця КДУ за фахом іноземна філологія та Центрально-Європейського університету в Празі, економіст. Стажувалася в Reuters і Financial Times у Лондоні, Франкфурті та Брюсселі. Вела тренінги для регіональних журналістів.

Ваша думка

Показати коментарі

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG