Доступність посилання

21 Листопад 2017, Київ 12:40

Лист до 90 відсотків запоріжців


Акція проти законопроекту про засади державної мовної політики Запоріжжя, 5 червня 2012 року
Наприкінці 80-х я працювала на Запорізькому радіо, тож доводилося бувати і в міських школах. Єдиною школою з українською мовою викладання тоді була 101-а середня школа. У 88-му я побувала на одному з традиційних у радянські часи першовересневому «уроці миру» – саме в цій школі. Вийшла звідти в повному шоці: адже той перший урок в єдиній україномовній школі відбувався… російською.

Коли у 90-му разом зі своїми друзями з усіх регіонів тоді ще радянської України ми йшли півмільйонною вишиванковою ходою через Хортицю і «вічний» проспект Леніна, нагадуючи запоріжцям їхню «дореволюційну», півтисячолітню козацьку історію, з тротуарів до нас линули і вітання, і лайка. 18 серпня 1991 року на центральному стадіоні міста під час закриття «Червоної рути» запоріжець Анатолій Сердюк дзвінким тенором затягнув «Вставай, Україно!». Повірилося, що Запоріжжя відроджується, і нарешті його мешканці не соромитимуться рідної мови. Тоді Анатолій отримав у подарунок від В’ячеслава Чорновола годинника – як символ нового часу для України.

Наступного ж ранку чимало хто з мешканців тодішнього Союзу з острахом поновлював у пам’яті репресивні сталінські роки. Газети й радіо один поперед одного виголошували й видруковували звернення ГКЧП. Запорізькому радіо пощастило. Через те, що тоді ще не існувало «ефемок», потреба повторювати те, що говорить Москва і дублює українською Київ, відпала. Моя «молодіжка» розповідала про пісенний фестиваль «Червона рута». Пісні – відповідні. Був там і волинський «Еней» із його болючим «Україно – Катерино, як повія, ходиш по руках»… А вже за кілька днів ми раділи не лише з того, що маємо вистраждану державу, а й – як радіожурналісти – через те, що нарешті наші співрозмовники не будуть соромитися рідної української.

Вже у вересні 1991-го в новозбудованій українській школі на нашому мікрорайоні «Південний» перший клас виявився переповненим – люди, які довгий час соромилися рідної мови, кинулися віддавати туди своїх дітей. Згодом я вже з Волині спостерігала за відродженням історичної Хортиці. Упродовж певного часу здавалося, що Запоріжжя відроджує славу козацького краю.

Коли сьогодні запоріжці і луганці ухвалюють рішення про запровадження другої регіональної мови, вони посилаються на 10-відсотковий склад російського населення. Приблизно таким він був і в радянські часи. Але ж у містах, а особливо в чиновницьких кабінетах, панувала російська! Цьому сприяла мовна політика тодішньої держави. Віднедавна цьому сприяє мовна політика держави з назвою Україна, і антинародні «обранці», котрим важкувато освоїти хоча б дві мови. Доцільніше витратити час на перерозподіл запорізьких багатств…

Мої любі запоріжці! У який клас і до якої школи ви віддали цього року своїх дітей?

Думки, висловлені в розділі «Блоги», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.
  • 16x9 Image

    Валентина Одарченко

    Співпрацює  з  Радіо Свобода з 2000 року, власний кореспондент у Рівненській і Волинській області. Народилася 1965 року в місті Дубно. Закінчила факультет журналістики Київського державного університету ім.Т.Г.Шевченка, юридичний факультет Національного університету «Острозька академія». З 1995 по 1999 рік очолювала першу на Рівненщині ФМ-радіостанцію «Нова хвиля».  Журналіст  Рівненської філії НТКУ. 

Ваша думка

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG