Прага – Упродовж багатьох десятиріч навчання у школах рукописному письму зі зв’язаним написанням літер було стандартним, хоча й не завжди улюбленим, заняттям для школярів у всьому світі. Але з наростанням комп’ютеризації у багатьох країнах все більше проявляється тенденція до ігнорування рукописного письма у навчальних планах шкіл. Новітні педагоги все частіше кажуть, що майбутні покоління можуть жити й без нього – тепер у школах вчаться писати друкованими літерами. Що ж кажуть про повільну загибель письмового слова експерти?
Тайлер Медер, 13-річний школяр, що виростав неподалік Чикаго, є типовим восьмикласником: він рано прокидається, вперто долає нові знання і є одним із найкращих учнів у школі. Він не забуває й тепер, як ще у третьому класі його вчили рукописному письму. «Я любив це, бо я полюбляю писати швидко. А рукописне письмо так добре пасувало до швидкого письма», – зауважує школяр.
Проблема у тому, що уроки ці тривали лише півроку. Тайлер більше ніколи не повертався до вправляння в рукописному письмі. Через деякий час він перейшов до письма просто друкованими літерами, і без постійної практики у краснописі його почерк змінився у гірший бік.
Мама Тайлера розповіла навіть, як він не зміг одного разу прочитати вдома її записку, написану гарним рукописним почерком, і вирішив про всяк випадок зателефонувати їй, щоб з’ясувати зміст цього рукописного послання.
У США більшість шкіл відмовилась від рукописного письма
Дилема сучасних поколінь школярів перед вибором між клавіатурою і папером та ручкою стає все більш частою у світі. У США понад 80 відсотків шкіл відмовилися від використання зв’язного рукопису, збільшуючи таким чином час для інших, важливіших, на їхню думку, умінь сьогодення, як-то друкування на клавіатурі.
Такий розвиток ситуації непокоїть багатьох захисників рукописного письма. Так, американка Барбара Ґетті, співавтор книги «Пиши тепер», яка є своєрідним довідником каліграфії, вважає, що діти набувають величезного позитивного досвіду від повільного, але послідовного процесу навчання рукописному письму. Вона констатує, що, незважаючи на любов дітей до писання, все ж відчувається все більше ігнорування навиків каліграфії.
«Увага до навчання гарному почеркові, за винятком небагатьох зацікавлених у чіткому рукописові дітей, значно зменшилася. Такими чином, мені дуже шкода, що вміння писати у державних школах США перестали вважати важливим», – каже Барбара Ґетті.
Така тенденція очевидна у багатьох країнах Заходу. У Росії ж каліграфія і далі залишається в центрі уваги шкіл упродовж трьох-чотирьох років навчання дітей. А в Афганістані й сьогодні ще вважають, що «гарний почерк – половина знання».
Хоча чимало університетських фахівців США не схильні драматизувати ситуацію з рукописним письмом. Так, Стів Ґрем, професор з проблем освіти з Університету Аризони, визнає, що і в нього самого «жахливий почерк», каже, що рукописне письмо більш важливе для людей, котрі бажають бути ефективними авторами, творцями вартих уваги текстів.
Та все ж Барбара Ґетті попереджає, спираючись на свій майже піввіковий досвід уроків краснопису для студентів, поліцейських, адвокатів та лікарів, що невміння акуратно писати призводить до страждань сотень людей як на роботі, так і в навчанні через нездатність писати чітко та акуратно. Вона вважає, що почерк є невід’ємною та суттєвою складовою особистості.
Краще вчитись на комп’ютері змалку – український дитячий психолог
Дитячий психолог із Києва Наталія Лесенко дотримується іншої думки про дітей, які змалку користуються комп’ютером.
У коментарі для Радіо Свобода вона наголосила: «Вони якось по-іншому орієнтуються. Ті, що пишуть рукою, вони застосовують цю дрібну моторику, вони концентруються на цьому письмі, безпосередньо на зошиті. Вони виводять цю каліграфію, щоб добре було видно. А коли дітки в молодшій школі з клавіатурою починають набирати ці тексти, у них концентрація уваги трохи на клавіатуру, трошки на екран, бо вони мають рукою працювати на клавіатурі, а очима дивитись на екран, у них увага і нервова система починає, як би, «ширше працювати», ширше вона охоплює нервові центри».
Наталія Лесенко налаштована оптимістично щодо ранніх комп’ютерних навиків дітей.
«Якщо це поєднується з профілактикою і здоров’ям, то небезпеки я зовсім у цьому не бачу. Це може піти і на користь, на розвиток індивідуальності. Бо світ зараз швидко розвивається, ну куди ж ти підеш без цього? Ці банкомати, ці рухи всі, воно вимагає від людини цього вміння! Якщо зараз вже в нашій країні пенсіонерів почали вчити працювати на мобільному телефоні, на комп’ютері, то що казати про маленьких дітей, які будуть жити, працювати і забезпечувати країну? Вони мають це потрошку застосовувати, бо я дивлюся, що покоління дітей, які ростуть зараз, вони вже змалечку, у колясці воно сидить, воно ще не гукає, але вже грається маминим телефоном, у них починає працювати ця дрібна моторика і очки – наче народилося з телефоном у колясці. Це зовсім по-іншому! Це якесь, якщо не нове покоління, то нове сприйняття світу цим поколінням», – вважає дитячий психолог, член київської асоціації Української спілки психотерапевтів Наталія Лесенко.
Матеріал підготували: Василь Зілгалов, Daisy Sindelar, Людмила Ваннек
Тайлер Медер, 13-річний школяр, що виростав неподалік Чикаго, є типовим восьмикласником: він рано прокидається, вперто долає нові знання і є одним із найкращих учнів у школі. Він не забуває й тепер, як ще у третьому класі його вчили рукописному письму. «Я любив це, бо я полюбляю писати швидко. А рукописне письмо так добре пасувало до швидкого письма», – зауважує школяр.
Проблема у тому, що уроки ці тривали лише півроку. Тайлер більше ніколи не повертався до вправляння в рукописному письмі. Через деякий час він перейшов до письма просто друкованими літерами, і без постійної практики у краснописі його почерк змінився у гірший бік.
Мама Тайлера розповіла навіть, як він не зміг одного разу прочитати вдома її записку, написану гарним рукописним почерком, і вирішив про всяк випадок зателефонувати їй, щоб з’ясувати зміст цього рукописного послання.
У США більшість шкіл відмовилась від рукописного письма
Дилема сучасних поколінь школярів перед вибором між клавіатурою і папером та ручкою стає все більш частою у світі. У США понад 80 відсотків шкіл відмовилися від використання зв’язного рукопису, збільшуючи таким чином час для інших, важливіших, на їхню думку, умінь сьогодення, як-то друкування на клавіатурі.
Такий розвиток ситуації непокоїть багатьох захисників рукописного письма. Так, американка Барбара Ґетті, співавтор книги «Пиши тепер», яка є своєрідним довідником каліграфії, вважає, що діти набувають величезного позитивного досвіду від повільного, але послідовного процесу навчання рукописному письму. Вона констатує, що, незважаючи на любов дітей до писання, все ж відчувається все більше ігнорування навиків каліграфії.
«Увага до навчання гарному почеркові, за винятком небагатьох зацікавлених у чіткому рукописові дітей, значно зменшилася. Такими чином, мені дуже шкода, що вміння писати у державних школах США перестали вважати важливим», – каже Барбара Ґетті.
Така тенденція очевидна у багатьох країнах Заходу. У Росії ж каліграфія і далі залишається в центрі уваги шкіл упродовж трьох-чотирьох років навчання дітей. А в Афганістані й сьогодні ще вважають, що «гарний почерк – половина знання».
Хоча чимало університетських фахівців США не схильні драматизувати ситуацію з рукописним письмом. Так, Стів Ґрем, професор з проблем освіти з Університету Аризони, визнає, що і в нього самого «жахливий почерк», каже, що рукописне письмо більш важливе для людей, котрі бажають бути ефективними авторами, творцями вартих уваги текстів.
Та все ж Барбара Ґетті попереджає, спираючись на свій майже піввіковий досвід уроків краснопису для студентів, поліцейських, адвокатів та лікарів, що невміння акуратно писати призводить до страждань сотень людей як на роботі, так і в навчанні через нездатність писати чітко та акуратно. Вона вважає, що почерк є невід’ємною та суттєвою складовою особистості.
Краще вчитись на комп’ютері змалку – український дитячий психолог
Дитячий психолог із Києва Наталія Лесенко дотримується іншої думки про дітей, які змалку користуються комп’ютером.
У коментарі для Радіо Свобода вона наголосила: «Вони якось по-іншому орієнтуються. Ті, що пишуть рукою, вони застосовують цю дрібну моторику, вони концентруються на цьому письмі, безпосередньо на зошиті. Вони виводять цю каліграфію, щоб добре було видно. А коли дітки в молодшій школі з клавіатурою починають набирати ці тексти, у них концентрація уваги трохи на клавіатуру, трошки на екран, бо вони мають рукою працювати на клавіатурі, а очима дивитись на екран, у них увага і нервова система починає, як би, «ширше працювати», ширше вона охоплює нервові центри».
Наталія Лесенко налаштована оптимістично щодо ранніх комп’ютерних навиків дітей.
«Якщо це поєднується з профілактикою і здоров’ям, то небезпеки я зовсім у цьому не бачу. Це може піти і на користь, на розвиток індивідуальності. Бо світ зараз швидко розвивається, ну куди ж ти підеш без цього? Ці банкомати, ці рухи всі, воно вимагає від людини цього вміння! Якщо зараз вже в нашій країні пенсіонерів почали вчити працювати на мобільному телефоні, на комп’ютері, то що казати про маленьких дітей, які будуть жити, працювати і забезпечувати країну? Вони мають це потрошку застосовувати, бо я дивлюся, що покоління дітей, які ростуть зараз, вони вже змалечку, у колясці воно сидить, воно ще не гукає, але вже грається маминим телефоном, у них починає працювати ця дрібна моторика і очки – наче народилося з телефоном у колясці. Це зовсім по-іншому! Це якесь, якщо не нове покоління, то нове сприйняття світу цим поколінням», – вважає дитячий психолог, член київської асоціації Української спілки психотерапевтів Наталія Лесенко.
Матеріал підготували: Василь Зілгалов, Daisy Sindelar, Людмила Ваннек
