Доступність посилання

19 Листопад 2017, Київ 23:59
Російські керівники не приховують свого задоволення з приводу поразки партії грузинського президента Міхеїла Саакашвілі на парламентських виборах. Політик, із яким відмовилися зустрічатися президент Володимир Путін і голова уряду Дмитро Медвєдєв, якого російські ЗМІ оголошували військовим злочинцем, а пропагандисти виставляли неврівноваженим блазнем із краваткою в зубах, поступився симпатіями грузинів мільярдеру Бідзіні Іванішвілі, відомому тісними контактами з російським бізнесом. Чи даремно ж, навіть не очікуючи остаточних результатів парламентських виборів, голова верхньої палати російського парламенту Валентина Матвієнко висловила сподівання на плідний діалог із новим керівництвом Грузії?

Проте чи вперше висловлюються такі сподівання? Варто згадати, що після повалення першого президента незалежної Грузії Звіада Гамсахурдії в Кремлі сподівалися на Едуарда Шеварднадзе. Колишній перший секретар ЦК Компартії Грузії дійсно здійснив цілу низку кроків із покращення відносин із Росією, погодився зі вступом країни до СНД. Однак Шеварднадзе сподівався на вирішення територіального питання, а в результаті Тбілісі зазнав поразки в Абхазії – поразки не стільки від місцевих ополченців, скільки від російських найманців на чолі з Шамілем Басаєвим. Згодом Кремль заплатить за свою участь у абхазькій авантюрі роками чеченської війни, тисячами життів й фактичним відокремленням Чечні в епоху Путіна. Однак відносин із Грузією це не змінить.

Лідери грузинської опозиції, які були впевнені у необхідності зміни влади, також не забували дорогу в Москву. В Тбілісі не люблять згадувати, як під час заворушень, пізніше названих «революцією троянд», до грузинської столиці прибув постійний співрозмовник опозиціонерів – тодішній міністр закордонних справ Росії Ігор Іванов. Саме після його переговорів з опозиційними лідерами, а потім і з Шеварднадзе, грузинський президент погодився на передачу влади.

Однак порозуміння з новим керівництвом Грузії зіштовхнулося з очевидним небажанням Москви погодитись хоча б на самостійний діалог Тбілісі з Сухумі і Цхінвалі. Саакашвілі робить з цього простий висновок: треба ще жорсткіше ставити питання, однозначно орієнтуватися на Захід, а не на Схід. Результат – повна втрата контролю над всією територією бунтівних автономій й визнання Росією їхньої незалежності.

Тепер – новий час сподівань. Відомий абхазький журналіст, головний редактор газети «Чегемская правда» Інал Хашиг відверто говорить, що для Абхазії вигіднішою була б перемога Саакашвілі, якого в Москві сприймають як ворога, ніж Іванішвілі – «незрозумілого фрукта», який може про щось домовлятися з Росією за спиною абхазів.

Нехай колега не переймається. Іванішвілі – так само, як до того Шеварднадзе чи Саакашвілі, – переконається у неможливості вирішення територіального питання, та ба більше – неможливості цивілізованого діалогу з втраченими територіями без нагляду Москви. І російсько-грузинські відносини залишаться у глухому куті – навіть якщо на полицях російських супермаркетів з’являться пляшки з «Боржомі» чи «Хванчкарою».

Віталій Портников – журналіст Радіо Свобода

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
  • 16x9 Image

    Віталій Портников

    Співпрацює з Радіо Свобода з 1991 року. Народився в 1967 році в Києві. Закінчив факультет журналістики МДУ. Працював парламентським кореспондентом «Молоді України», колумністом низки українських, російських, білоруських, польських, ізраїльських, латвійських газет та інтернет-видань. Також є засновником і ведучим телевізійної дискусійної програми «Політклуб», що виходить зараз в ефірі телеканалу «Еспресо». У російській редакції Радіо Свобода веде програму «Дороги до свободи», присвячену Україні після Майдану і пострадянському простору.

Ваша думка

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG