Учасниця російського жіночого феміністського панк-гурту Pussy Riot Катерина Самуцевич дала інтерв’ю Радіо Свобода невдовзі після того, як московський суд цього тижня звільнив її з-під варти. Самуцевич та ще двох учасниць гурту засудили за лютневий виступ з критикою російського лідера Володимира Путіна у храмі Христа-Спасителя в Москві. Двоє інших учасниць гурту далі ув’язнені.
– Як настрій?
– Гарний настрій. Я вийшла, нарешті!
– Чия реакція на справу Pussy Riot вас більше всіх втішила і чия розчарувала?
– До нас в СІЗО, на жаль, доходило далеко не все. Але частково я бачила те, що по телевізору було: в основному це реакція перших осіб нашої держави. І ось її складно коментувати, вона, по-моєму, не дуже адекватна. Була окрема реакція Кураєва. Він висував такі дивні теорії змови проти РПЦ. Це звучало дуже дивно і непереконливо. Я для себе поділила всі типи реакцій на ідеологічну підтримку і на другий тип, коли ідеологічно нас не підтримували, але підтримували чисто по-людськи. Тобто, люди говорили: ми проти вашої акції, але ми вас підтримуємо, тому що ви дівчата, ви гарні, у вас діти… Така реакція, чесно кажучи, теж не дуже тішила. Звичайно, приємно, коли тебе по-людськи підтримують, але це досить дивно, що підтримують тільки тому, що зовнішність подобається, діти є, от матері, ми їх жаліємо… Це бентежило.
– У вашому випадку шкодували, що у вас батько, у нього єдина дочка…
– Так-так, те ж саме. Це теж, чесно кажучи, бентежило. Тому що ми дорослі люди, і у нас свої політичні погляди, саме за ці погляди ми сіли. Діти, літній батько – це, звичайно, теж дуже важливо, але це не стосується наших політичних поглядів, через які нас посадили. На жаль, ідеологічної підтримки в Росії було не дуже багато, навіть від арт-середовища. Ми очікували більшої підтримки, але не знаю чому, чи то це якась залежність від державних інституцій… Чесно кажучи, я була здивована пасивної реакцією арт-середовища на наш арешт. Ми не приховуємо, що ми – політичні художники, ми пов’язані з мистецтвом, і ця акція – це робота сучасного мистецтва, політичний жест. Ми вважаємо, що мистецтво повинне бути політичним, воно повинне говорити про проблеми країни, про проблеми суспільства. І наша робота була про це.
– Чи могло вам наснитися, що такий резонанс матиме ваш виступ?
– Ні, звичайно.
– Поки вас не було, ми з вашим батьком спілкувалися досить багато, і він говорив, що у вас ідеологічні суперечки, що з приводу злиття держави і церкви він вас підтримує, а з приводу фемінізму він вважав, що проблеми немає.
– Мій тато дотримується консервативних поглядів, він виріс у радянські часи. У Радянському Союзі пропагувалися ці консервативні погляди на сімейні цінності. Сім’я може бути різною, не обов’язково повинна бути саме така, яка зараз пропагується в нашій державі, тобто чоловік, жінка, одна або дві дитини. Є шведська сім’я, є одностатеві шлюби… Так, мій тато це не дуже розуміє, він просто не стикався з цим, і в цьому плані ми не збігаємося. Але в цьому немає нічого страшного, він має право на такі погляди, ми не конфліктуємо з цього приводу. Сперечаємося – так, але конфліктів немає.
– Я вас бачила в 2011 році на гей-параді, ви там з Надею кидалися на цих хоругвоносців – «давайте їх зацілуємо». Я запитувала Петра Верзилова, він мені говорив, що це просто філософія. Тобто ви виступаєте за ЛГБТ тільки тому, що їхні права порушують?
– Так, звичайно, ЛГБТ – одна з найбільш дискримінованих соціальних груп. Природно, ми підтримуємо їх і обурені тим, що в Росії заборонені гей-прайди. Це ознака гомофобної політики нашої держави. І знову-таки, постійно нав’язуються негативні стереотипи з приводу людей нестандартної сексуальної орієнтації. Природно, ми вважаємо, що люди мають право на вільний вибір сексуальної та гендерної ідентичності. Це політичне питання. Це не просто каприз якийсь – людина хоче жити з людиною своєї статі, це саме політика. Тому що це питання права на соціальний статус, на те, як до людини будуть ставитися і як буде вибудовуватися її життя в суспільстві. Бо якщо людина відкрито зізнається, що він гей чи транс, у нього буде дуже багато проблем. Тому ми, природно, підтримуємо ЛГБТ, підтримуємо гей-прайд і шкодуємо про те, що влада не хоче дозволити гей-прайд у Москві. Хоча б у Москві.
– Тобто на наступний гей-прайд ви теж підете?
– Так, хотілося б, звичайно.
– І ви ходили на всі опозиційні мітинги, поки не потрапили в СІЗО?
– Так.
– Ваш тато розповідав, що ви вчилися відмінно, закінчили виш, стали програмістом, на державному підприємстві працювали… В який момент ви від цього всього вирішили відмовитися і займатися мистецтвом?
– Це поступовий процес. Читаєш книжки, займаєшся самоосвітою, дивишся на те, що відбувається навколо, і починаєш розуміти, що щось не так у нашому суспільстві, дуже дивна політика держави. Телебачення, яке відверто зомбує, відверто дає дезінформацію з приводу подій у світі. Навіть якщо на новини подивитися, вони буквально вигадуються, взагалі не відповідають дійсності. І з’являється критичне мислення. Природно, воно виробляється не один рік. У якийсь момент мені захотілося змінити спосіб життя. Це називається дауншифтинг, коли людина звільняється, і я стала займатися сучасним мистецтвом. Сучасне мистецтво містить дуже великий потенціал критичного мислення. Головний принцип художника: стався критично до всього. Сучасне мистецтво цим і приваблює. Я вступила в школу Родченка і почала там вчитися.
– Ви розробляли програмне забезпечення для «Нерпи» і зрозуміли, що повний занепад в російській оборонці…
– Так, природно, там були проблеми, і було видно, як державна машина погано вправляється зі своїми базовими обов’язками. Начебто оборона оголошується в нашій країні головною стратегією, постійно Путін про це каже, і при цьому там теж все дуже погано. Там корупція, і весь час йде ця імітація, що все добре, а насправді все не дуже добре. Природно, це теж на мене вплинуло.
– Ви просили пробачення у тих, кого ця акція зачепила…
– Така промова в суді у мене була, з приводу того, що ми в храмі Христа-Спасителя могли мимоволі зачепити когось із віруючих, тоді ми, природно, просимо вибачення за це. Якщо дійсно когось зачепили, ми цього не хотіли, це точно. Ми завжди про це говоримо і повторюємо кожен раз, що ми не хотіли нікого образити.
– Диякон Кураєв сказав, що, якщо ця акція була проти патріарха Кирила, то це дивно, тому що патріарха там не було.
– Отець Кураєв лукавить і робить вигляд, що храм Христа-Спасителя не має стосунку до патріарха Кирила. Він є символом зрощування верхівки РПЦ і державної влади. Природно, це так, інакше ми б не виступали.
– Частина віруючих пропонувала визнати ваш вчинок подвигом юродивих. Що ви думаєте про це?
– Ми зробили цей жест як громадяни Росії. Це був політичний жест. Я не знаю, наскільки це може стосуватися історичної традиції юродивих.
– Ваш тато казав, що ви виховувалися в православній культурі. Це вірно?
– Він мав на увазі, що у нас вдома багато старих ікон. Природно, я до них з повагою ставлюся як до творів візуального мистецтва. Природно, я поважаю православну культуру. У мене ніколи не було ніякого негативного ставлення до неї.
– Вас можна назвати атеїстом?
– Більшість звинувачень було в тому, що це атеїстична акція, спрямована проти релігії. Це абсолютно не так. У нас не було взагалі ніяких релігійних мотивів. Мені здається, не має значення, хто з нас віруючий, хто не вірує, хто атеїст і т. д. Це не стосується питань релігії.
– Pussy Riot – група анонімна, ви менше хочете давати деталей про себе. Чи зберігається така позиція?
– Особи трьох учасниць групи тепер відкриті, але це сталося без нашої волі. Але анонімність нікуди не йде. Є ж і інші учасниці групи. Вони анонімні досі.
– Я бачила закиди, що ви погане співаєте. Але, як мені пояснював Андрій Єрофєєв, принцип у тому, що це може зробити кожен.
– Так, багато хто говорив: «У вас музика якась дивна». У нас стиль панку. Сам панк виник як протест проти гармонійної і комерційної музики, де все налаштоване на те, щоб музика була приємна для слуху і її можна було слухати годинами. А панк протистоїть цьому. Так, це може звучати не дуже приємно для тих людей, які звикли слухати джаз і такі гармонійні речі. Сама концепція панку містить в собі дисгармонію. Через це такий ефект, що ми нібито погано співаємо, якийсь неприємний звук. Це просто так панк звучить.
– До вас можуть приєднуватися інші люди?
– Звичайно. Вони приєднуються. У нас з’являються нові учасниці. Це відбувається досі.
– А як ви їх приймаєте?
– Можуть написати на пошту, ми зустрічаємося, спілкуємося. Якщо у людини такі ж погляди, якщо вона розуміє концепцію групи, природно, ми починаємо разом працювати.
– Занадто багато охочих?
– Так, ні, нормально – десь близько 20 осіб.
– Казали, що каяття не буде, навпаки, повинен просити вибачення Володимир Путін.
– Так.
– А якщо він дійсно раптом попросить пробачення, як би ви відреагували?
– Путін повинен просити вибачення не тільки у нас, а й у всіх громадян Росії. По-перше, тому, що всі вибори явно не були демократичними. Це було явною брехнею, такий спектакль. Він повинен просити вибачення за репресивну політику, яку він проводить, за авторитарні, репресивні методи, які він зараз постійно застосовує до всіх громадян, які критикують його політику. Наприклад, «справа 6 травня». Перед цими людьми тим більше треба вибачатися. Не тільки ми зараз є політичними в’язнями. Дуже багато інших людей, які постраждали від режиму Путіна. Але справа не тільки в ньому особисто. Він може піти, звичайно, але ця система залишиться. Справа в тому, щоб система змінилася.
– Чи не виникає у вас проблеми через несподівану публічність? Не побоюєтеся вдома з’являтися?
– Я з родичами зустрічалася, була вдома. У метро їздила. Начебто нічого не було такого. Люди дивляться, видно, що впізнають, але ніхто не підходить.
Розмову провела Анастасія Кириленко, російська редакція Радіо Свобода
– Як настрій?
– Гарний настрій. Я вийшла, нарешті!
– Чия реакція на справу Pussy Riot вас більше всіх втішила і чия розчарувала?
– До нас в СІЗО, на жаль, доходило далеко не все. Але частково я бачила те, що по телевізору було: в основному це реакція перших осіб нашої держави. І ось її складно коментувати, вона, по-моєму, не дуже адекватна. Була окрема реакція Кураєва. Він висував такі дивні теорії змови проти РПЦ. Це звучало дуже дивно і непереконливо. Я для себе поділила всі типи реакцій на ідеологічну підтримку і на другий тип, коли ідеологічно нас не підтримували, але підтримували чисто по-людськи. Тобто, люди говорили: ми проти вашої акції, але ми вас підтримуємо, тому що ви дівчата, ви гарні, у вас діти… Така реакція, чесно кажучи, теж не дуже тішила. Звичайно, приємно, коли тебе по-людськи підтримують, але це досить дивно, що підтримують тільки тому, що зовнішність подобається, діти є, от матері, ми їх жаліємо… Це бентежило.
– У вашому випадку шкодували, що у вас батько, у нього єдина дочка…
Ми вважаємо, що мистецтво повинне бути політичним, воно повинне говорити про проблеми країни, про проблеми суспільства. І наша робота була про це
– Чи могло вам наснитися, що такий резонанс матиме ваш виступ?
– Ні, звичайно.
– Поки вас не було, ми з вашим батьком спілкувалися досить багато, і він говорив, що у вас ідеологічні суперечки, що з приводу злиття держави і церкви він вас підтримує, а з приводу фемінізму він вважав, що проблеми немає.
– Мій тато дотримується консервативних поглядів, він виріс у радянські часи. У Радянському Союзі пропагувалися ці консервативні погляди на сімейні цінності. Сім’я може бути різною, не обов’язково повинна бути саме така, яка зараз пропагується в нашій державі, тобто чоловік, жінка, одна або дві дитини. Є шведська сім’я, є одностатеві шлюби… Так, мій тато це не дуже розуміє, він просто не стикався з цим, і в цьому плані ми не збігаємося. Але в цьому немає нічого страшного, він має право на такі погляди, ми не конфліктуємо з цього приводу. Сперечаємося – так, але конфліктів немає.
– Я вас бачила в 2011 році на гей-параді, ви там з Надею кидалися на цих хоругвоносців – «давайте їх зацілуємо». Я запитувала Петра Верзилова, він мені говорив, що це просто філософія. Тобто ви виступаєте за ЛГБТ тільки тому, що їхні права порушують?
– Так, звичайно, ЛГБТ – одна з найбільш дискримінованих соціальних груп. Природно, ми підтримуємо їх і обурені тим, що в Росії заборонені гей-прайди. Це ознака гомофобної політики нашої держави. І знову-таки, постійно нав’язуються негативні стереотипи з приводу людей нестандартної сексуальної орієнтації. Природно, ми вважаємо, що люди мають право на вільний вибір сексуальної та гендерної ідентичності. Це політичне питання. Це не просто каприз якийсь – людина хоче жити з людиною своєї статі, це саме політика. Тому що це питання права на соціальний статус, на те, як до людини будуть ставитися і як буде вибудовуватися її життя в суспільстві. Бо якщо людина відкрито зізнається, що він гей чи транс, у нього буде дуже багато проблем. Тому ми, природно, підтримуємо ЛГБТ, підтримуємо гей-прайд і шкодуємо про те, що влада не хоче дозволити гей-прайд у Москві. Хоча б у Москві.
– Тобто на наступний гей-прайд ви теж підете?
– Так, хотілося б, звичайно.
– І ви ходили на всі опозиційні мітинги, поки не потрапили в СІЗО?
– Так.
– Ваш тато розповідав, що ви вчилися відмінно, закінчили виш, стали програмістом, на державному підприємстві працювали… В який момент ви від цього всього вирішили відмовитися і займатися мистецтвом?
– Це поступовий процес. Читаєш книжки, займаєшся самоосвітою, дивишся на те, що відбувається навколо, і починаєш розуміти, що щось не так у нашому суспільстві, дуже дивна політика держави. Телебачення, яке відверто зомбує, відверто дає дезінформацію з приводу подій у світі. Навіть якщо на новини подивитися, вони буквально вигадуються, взагалі не відповідають дійсності. І з’являється критичне мислення. Природно, воно виробляється не один рік. У якийсь момент мені захотілося змінити спосіб життя. Це називається дауншифтинг, коли людина звільняється, і я стала займатися сучасним мистецтвом. Сучасне мистецтво містить дуже великий потенціал критичного мислення. Головний принцип художника: стався критично до всього. Сучасне мистецтво цим і приваблює. Я вступила в школу Родченка і почала там вчитися.
– Ви розробляли програмне забезпечення для «Нерпи» і зрозуміли, що повний занепад в російській оборонці…
– Так, природно, там були проблеми, і було видно, як державна машина погано вправляється зі своїми базовими обов’язками. Начебто оборона оголошується в нашій країні головною стратегією, постійно Путін про це каже, і при цьому там теж все дуже погано. Там корупція, і весь час йде ця імітація, що все добре, а насправді все не дуже добре. Природно, це теж на мене вплинуло.
– Ви просили пробачення у тих, кого ця акція зачепила…
…Ми в храмі Христа-Спасителя могли мимоволі зачепити когось із віруючих, тоді ми, природно, просимо вибачення за це. Якщо дійсно когось зачепили, ми цього не хотіли, це точно
– Диякон Кураєв сказав, що, якщо ця акція була проти патріарха Кирила, то це дивно, тому що патріарха там не було.
– Отець Кураєв лукавить і робить вигляд, що храм Христа-Спасителя не має стосунку до патріарха Кирила. Він є символом зрощування верхівки РПЦ і державної влади. Природно, це так, інакше ми б не виступали.
– Частина віруючих пропонувала визнати ваш вчинок подвигом юродивих. Що ви думаєте про це?
– Ми зробили цей жест як громадяни Росії. Це був політичний жест. Я не знаю, наскільки це може стосуватися історичної традиції юродивих.
– Ваш тато казав, що ви виховувалися в православній культурі. Це вірно?
– Він мав на увазі, що у нас вдома багато старих ікон. Природно, я до них з повагою ставлюся як до творів візуального мистецтва. Природно, я поважаю православну культуру. У мене ніколи не було ніякого негативного ставлення до неї.
– Вас можна назвати атеїстом?
– Більшість звинувачень було в тому, що це атеїстична акція, спрямована проти релігії. Це абсолютно не так. У нас не було взагалі ніяких релігійних мотивів. Мені здається, не має значення, хто з нас віруючий, хто не вірує, хто атеїст і т. д. Це не стосується питань релігії.
– Pussy Riot – група анонімна, ви менше хочете давати деталей про себе. Чи зберігається така позиція?
– Особи трьох учасниць групи тепер відкриті, але це сталося без нашої волі. Але анонімність нікуди не йде. Є ж і інші учасниці групи. Вони анонімні досі.
– Я бачила закиди, що ви погане співаєте. Але, як мені пояснював Андрій Єрофєєв, принцип у тому, що це може зробити кожен.
– Так, багато хто говорив: «У вас музика якась дивна». У нас стиль панку. Сам панк виник як протест проти гармонійної і комерційної музики, де все налаштоване на те, щоб музика була приємна для слуху і її можна було слухати годинами. А панк протистоїть цьому. Так, це може звучати не дуже приємно для тих людей, які звикли слухати джаз і такі гармонійні речі. Сама концепція панку містить в собі дисгармонію. Через це такий ефект, що ми нібито погано співаємо, якийсь неприємний звук. Це просто так панк звучить.
– До вас можуть приєднуватися інші люди?
– Звичайно. Вони приєднуються. У нас з’являються нові учасниці. Це відбувається досі.
– А як ви їх приймаєте?
– Можуть написати на пошту, ми зустрічаємося, спілкуємося. Якщо у людини такі ж погляди, якщо вона розуміє концепцію групи, природно, ми починаємо разом працювати.
– Занадто багато охочих?
– Так, ні, нормально – десь близько 20 осіб.
– Казали, що каяття не буде, навпаки, повинен просити вибачення Володимир Путін.
– Так.
– А якщо він дійсно раптом попросить пробачення, як би ви відреагували?
Путін повинен просити вибачення не тільки у нас, а у всіх громадян Росії. По-перше, тому, що всі вибори явно не були демократичними. Він повинен просити вибачення за репресивну політику
– Чи не виникає у вас проблеми через несподівану публічність? Не побоюєтеся вдома з’являтися?
– Я з родичами зустрічалася, була вдома. У метро їздила. Начебто нічого не було такого. Люди дивляться, видно, що впізнають, але ніхто не підходить.
Розмову провела Анастасія Кириленко, російська редакція Радіо Свобода
