Прага – Гасло «Зміни починаються з кожного з нас», хоч і правильне назагал, але може бути небезпечним у вустах демагогів, попереджає один із найбільш впливових українських інтелектуалів, письменник, політолог та культуролог Микола Рябчук. У кулуарах «Форуму 2000», щорічного зібрання інтелектуалів із усього світу, Микола Рябчук відповів на запитання Радіо Свобода про роль інтелектуала в сьогоднішньому українському суспільстві.
– Звертаючись до учасників Форуму, далай-лама сказав, що зміни, яких усі чекають у світі, має почати з себе кожна людина, а потім ці думки можуть розповсюджуватися далі, сказав він. Ви погоджуєтеся з цією формулою?
– Я глибоко шаную далай-ламу і цілком згодний з тим, що найважливіші зміни це, безумовно, внутрішні зміни. Бо внутрішній світ він є первинним. Але водночас я трошки боюся цієї формули, бо я пам’ятаю, як її використовував Леонід Кучма, а перед тим комуністичні лідери. Це гасло дуже небезпечне у вустах демагогів. У цьому сенсі публічні інтелектуали, інтелігенція має особливу роль. Вона має обслуговувати, висувати насамперед цінності, моральні цінності і в жодному випадку не фліртувати з народом.
Це була велика помилка наших патріотів, які ідеалізують народ, кажуть, що він у нас прекрасний, працьовитий, співучий, і так далі. На жаль, це не так. Наш народ добряче покалічений усіма тими століттями невільництва. І там дуже багато і ледарства, і брехливості, і злодійства, і це теж реальність. Про це теж треба говорити.
Та влада, яку ми маємо, вона теж вибрана народом, вони не впали з Марсу, їх не привезли американці, чи росіяни. Сам народ привів їх до влади своїми руками. І про це треба дуже чітко казати.
Водночас, є об’єктивна потреба бачити якісь зразки. Чому був такий колосальний злет надій під час Помаранчевої революції. Чому люди підтримали Віктор Ющенка? Тому що вірили, що це – людина некорумпована, яка здатна провести реформи, а головне – впровадити справедливість. Вийшли на вулицю не за ковбасу, а за справедливість. І сьогодні ми бачимо те саме. Ми бачимо раптовий злет популярності партії УДАР на чолі з Віталієм Кличком. Чим пояснюється цей злет? Тим, що люди вірять, що є людина, яка не пов’язана зі старим істеблішментом, яка не прийшла з номенклатури, яка не зв’язана з корупційними схемами. Йому дають певний аванс. Я не знаю, як він його використає. Чи він зуміє ним скористатися, чи він зуміє стати національним лідером?
Я, наприклад, бачу, як цей аванс, цей шанс двічі змарнував Арсеній Яценюк. Це було два роки тому на президентських виборах своєю абсолютною нездарною кампанією, і тепер з цим дуже сумнівним об’єднанням, яка фактично ні до чого. Одне діло об’єднуватися по територіальних округах, де дійсно потрібно узгоджувати кандидатів, а інше, коли це партійні списки. Вони окремо набирали би більше, ніж разом. Він просто спокусився на це звання лідера Об’єднаної опозиції х перспективою на президентські вибори. Я думаю, він поквапився. Але дві такі великі помилки для політика це вже непростимо.
Але у усіх цих випадках я бачу бажання виборців мати цей взірець, мати тип політика, який обіцяє зміни, обіцяє зовсім інший хід політики. Поки є така потреба, очевидно, її треба якимось чином задовольнити. Я думаю, рано, чи пізно, такі люди появляться.
– На Форумі багато говорилося про роль соціальних мереж у самоорганізації суспільства та про те, наскільки вони сьогодні замінили традиційні засоби масової інформації. Якою Ви вбачаєте роль соціальних мереж в Україні сьогодні? Чи вони допомагають формувати громадянське суспільство, чи виконують роль клапана, що випускає пару невдоволення у суспільстві?
– Є скептичний аргумент проти соціальних мереж, який полягає у тому, що люди замикаються у певному середовищі, в середовищі однодумців. Вони чують те, що хочуть почути. Циркулює та інформація, яка є зручною для даного середовища. Вона не конфронтує, не стикається з альтернативними інформаціями. Це – серйозна проблема. Але я не дивлюся на соціальні мережі, як на засіб інформації. Є інші засоби інформації, і ними треба користуватися.
Але в таких країнах, як наша, напівавторитарних, де влада намагається обмежити доступ до інформації, маніпулювати нею, де влада намагається представити конформізм як норму, а нонконформізм, як девіацію, як схибленість, маргіналізувати іншу думку, представити інакодумців як диваків, мовляв, нормальні люди змирилися з тим, що всяка політика брудна і всяка влада погана, так що хай вже буде ця, а от є диваки, які ставлять під сумнів цю тезу. То в цьому сенсі соціальні мережі дуже важливі в тому сенсі, що вони дають можливість відчути, що ти не самий, що є багато таких людей, які думають так само. Вони руйнують цей міф, насаджуваний владою, що ти є один такий дивак, а всі є нормальні. А тут раптом, завдяки соціальним мережам люди можуть побачити, що насправді нас багато. Разом нас багато.
– На цій конференції, і не лише на ній, вкотре наголошували на тому, що не буває вільного процвітаючого суспільства без вільних засобів масової інформації. Як можна донести до виборця цю просту, нібито думку про те, що його особистий добробут залежить від рівня свободи засобів масової інформації в країні?
– Я не бачу іншого способу, як наполегливо працювати на різних рівнях і «лупати сю скалу» без особливої надії на швидкий результат. Чудес не буває. Якщо не століттями, то десятиліттями потрібно буде нарощувати цей шар ґрунту, який століттями нищився. Потрібно формувати нетерпимість до корупції, до тих, хто бере, і тих, хто дає. І пояснювати цим людям, що вони продають своє майбутнє, своє і своїх дітей. Крім наполегливого роз’янення цієї ідеї іншого способу я не бачу.
– Звертаючись до учасників Форуму, далай-лама сказав, що зміни, яких усі чекають у світі, має почати з себе кожна людина, а потім ці думки можуть розповсюджуватися далі, сказав він. Ви погоджуєтеся з цією формулою?
– Я глибоко шаную далай-ламу і цілком згодний з тим, що найважливіші зміни це, безумовно, внутрішні зміни. Бо внутрішній світ він є первинним. Але водночас я трошки боюся цієї формули, бо я пам’ятаю, як її використовував Леонід Кучма, а перед тим комуністичні лідери. Це гасло дуже небезпечне у вустах демагогів. У цьому сенсі публічні інтелектуали, інтелігенція має особливу роль. Вона має обслуговувати, висувати насамперед цінності, моральні цінності і в жодному випадку не фліртувати з народом.
Це була велика помилка наших патріотів, які ідеалізують народ, кажуть, що він у нас прекрасний, працьовитий, співучий, і так далі. На жаль, це не так. Наш народ добряче покалічений усіма тими століттями невільництва. І там дуже багато і ледарства, і брехливості, і злодійства, і це теж реальність. Про це теж треба говорити.
Та влада, яку ми маємо, вона теж вибрана народом, вони не впали з Марсу, їх не привезли американці, чи росіяни. Сам народ привів їх до влади своїми руками. І про це треба дуже чітко казати.
Водночас, є об’єктивна потреба бачити якісь зразки. Чому був такий колосальний злет надій під час Помаранчевої революції. Чому люди підтримали Віктор Ющенка? Тому що вірили, що це – людина некорумпована, яка здатна провести реформи, а головне – впровадити справедливість. Вийшли на вулицю не за ковбасу, а за справедливість. І сьогодні ми бачимо те саме. Ми бачимо раптовий злет популярності партії УДАР на чолі з Віталієм Кличком. Чим пояснюється цей злет? Тим, що люди вірять, що є людина, яка не пов’язана зі старим істеблішментом, яка не прийшла з номенклатури, яка не зв’язана з корупційними схемами. Йому дають певний аванс. Я не знаю, як він його використає. Чи він зуміє ним скористатися, чи він зуміє стати національним лідером?
Я, наприклад, бачу, як цей аванс, цей шанс двічі змарнував Арсеній Яценюк. Це було два роки тому на президентських виборах своєю абсолютною нездарною кампанією, і тепер з цим дуже сумнівним об’єднанням, яка фактично ні до чого. Одне діло об’єднуватися по територіальних округах, де дійсно потрібно узгоджувати кандидатів, а інше, коли це партійні списки. Вони окремо набирали би більше, ніж разом. Він просто спокусився на це звання лідера Об’єднаної опозиції х перспективою на президентські вибори. Я думаю, він поквапився. Але дві такі великі помилки для політика це вже непростимо.
Але у усіх цих випадках я бачу бажання виборців мати цей взірець, мати тип політика, який обіцяє зміни, обіцяє зовсім інший хід політики. Поки є така потреба, очевидно, її треба якимось чином задовольнити. Я думаю, рано, чи пізно, такі люди появляться.
– На Форумі багато говорилося про роль соціальних мереж у самоорганізації суспільства та про те, наскільки вони сьогодні замінили традиційні засоби масової інформації. Якою Ви вбачаєте роль соціальних мереж в Україні сьогодні? Чи вони допомагають формувати громадянське суспільство, чи виконують роль клапана, що випускає пару невдоволення у суспільстві?
– Є скептичний аргумент проти соціальних мереж, який полягає у тому, що люди замикаються у певному середовищі, в середовищі однодумців. Вони чують те, що хочуть почути. Циркулює та інформація, яка є зручною для даного середовища. Вона не конфронтує, не стикається з альтернативними інформаціями. Це – серйозна проблема. Але я не дивлюся на соціальні мережі, як на засіб інформації. Є інші засоби інформації, і ними треба користуватися.
Але в таких країнах, як наша, напівавторитарних, де влада намагається обмежити доступ до інформації, маніпулювати нею, де влада намагається представити конформізм як норму, а нонконформізм, як девіацію, як схибленість, маргіналізувати іншу думку, представити інакодумців як диваків, мовляв, нормальні люди змирилися з тим, що всяка політика брудна і всяка влада погана, так що хай вже буде ця, а от є диваки, які ставлять під сумнів цю тезу. То в цьому сенсі соціальні мережі дуже важливі в тому сенсі, що вони дають можливість відчути, що ти не самий, що є багато таких людей, які думають так само. Вони руйнують цей міф, насаджуваний владою, що ти є один такий дивак, а всі є нормальні. А тут раптом, завдяки соціальним мережам люди можуть побачити, що насправді нас багато. Разом нас багато.
– На цій конференції, і не лише на ній, вкотре наголошували на тому, що не буває вільного процвітаючого суспільства без вільних засобів масової інформації. Як можна донести до виборця цю просту, нібито думку про те, що його особистий добробут залежить від рівня свободи засобів масової інформації в країні?
– Я не бачу іншого способу, як наполегливо працювати на різних рівнях і «лупати сю скалу» без особливої надії на швидкий результат. Чудес не буває. Якщо не століттями, то десятиліттями потрібно буде нарощувати цей шар ґрунту, який століттями нищився. Потрібно формувати нетерпимість до корупції, до тих, хто бере, і тих, хто дає. І пояснювати цим людям, що вони продають своє майбутнє, своє і своїх дітей. Крім наполегливого роз’янення цієї ідеї іншого способу я не бачу.
