Доступність посилання

ТОП новини

Вибори у столиці – чому не спрацювали гроші


У той час, як по всій Україні багатії та їхні аргументи на виборах мали успіх, у Києві визначилася інша тенденція. І хоча дані підрахунку голосів ще можуть бути оскаржені в судах, попередній висновок зробити можна – киян не вдалося купити. Утім, навряд чи можна сказати, що столичні виборці менш меркантильні і свідоміші за своїх співвітчизників із периферії. Справа радше в тому, що грошові лантухи, змагаючись за голоси мешканців столиці, поводили себе так, ніби вони виборюють симпатії у мешканців депресивного райцентру.

За оцінками експертів, вибори в Києві коштували тим, хто в боротьбі за симпатії виборців зробив ставку на гроші, десь удвічі дорожче, ніж їхнім колегам у провінції. Скажімо, якщо в райцентрі грошовий лантух вкладав у кампанію близько 3-5 мільйонів доларів, то у Києві – 8-10 мільйонів. Утім, якщо на периферії такі витрати себе у більшості випадків виправдали, то в столиці – в абсолютній більшості випадків – ні. У 12 із 13 столичних виборчих округів кандидати з великими грошима програли представникам опозиції. В одному окрузі боротьба триває, але її перебіг радше підтверджує зазначену тенденцію.

Це тим більше дивно, бо деякі опозиційні кандидати-переможці не надто викладалися, агітуючи за себе. Скажімо, у штабі «Батьківщини» розповіли, як один їхній мажоритарник, який, м’яко кажучи, не переймався своєю передвиборною кампанією, несподівано переміг. Ба більше, його майже добу довелося шукати, бо опонент, який вгатив в округ не один мільйон доларів, готує позови до суду, вимагаючи перерахунку.

Зрештою, на останніх столичних перевиборах Леонід Черновецький і його молода команда перемогли не лише завдяки відданим бабусям, а й з огляду на протистояння між БЮТ і Кличком, які не зуміли домовитися. Порозуміння між «Батьківщиною» і УДАРом майже ніде не було і цього разу.

Достаток та поінформованість проти купівлі голосів

Попри великі витрати кандидатів-скоробагатьків на агітацію за себе, київський виборець зробив ставку на кандидатів, так би мовити, ідейних. При цьому автор цих рядків далекий від думки, що київських виборець істотно ідеологічніший, свідоміший і загалом чесніший за виборця з глибинки. Однак виборець зі столиці однозначно заможніший. Натомість нувориші працювали із киянами так само, як їхні колеги «окучували» електорат на глибокій і депресивній периферії. Хоча за такою схемою працювати у Києві було складніше, ніж в якомусь райцентрі. Щоби подарунок не вважався підкупом, він не міг коштувати більше ніж 32 гривні. Тобто, роздавати солідніші пайки, ніж на периферії, було проблемно. Натомість на мешканця райцентру такий пайок справляв куди переконливіше враження, ніж навіть на бідного киянина. Адже середня зарплата в Києві – 4592 гривні, в той час як по Україні загалом – 3064 гривні. Зрештою, просто роздавати гроші у Києві також було складніше, ніж на периферії, бо в столиці це важче приховати.

У провінції майже не користуються інтернетом, а інформацію черпають передусім із «зомбоящика». Натомість просунуті кияни завдяки інтернетній мережі мають уявлення про статки багатіїв і про те, що вони їх набувають аж ніяк не завдяки конкуренції на ринку, а радше завдяки ексклюзивному доступу до столичних ресурсів.

Киянин більше знає, він меркантильніший і цинічніший. Тому Володимир Литвин, який витирає крокодилячі сльози маминим рушником, виглядає в очах свого пересічного виборця значно переконливіше, ніж Олесь Довгий, який із награною усмішкою обнімається із бабусями, – в очах свого.

Самовисуванець – що сховано під фіговим листочком?

Ще один важливий момент, що зумовив провал грошових лантухів, – вони всі були лояльними до чинної влади, яку кияни сприймають як чужу, а дехто – навіть як окупаційну. І хоча майже усі ці кандидати балотувалися як самовисуванці – їхня лояльність до влади була дуже помітною.

Причому, багатьом киянам відомо, що із «донецькими» столичні скоробагатьки після 2010-го поділилися (відкупилися) значно ґрунтовніше, ніж зі своїми виборцями. Всі вони більш чи менш причетні до столичної влади – попередньої та чинної, яка активно нищила великі і малі зелені зони та нечисленні старовинні будівлі, санкціонуючи зведення на їх місці потворних багатоповерхівок.

Знаючи про це, пересічний київський виборець роздратовано констатує, що, заволодівши жирними активами, нувориші пропонують йому мізерні копійки. Продпайок, косметичний ремонт під’їзду, лавочки та дитячі майданчики… Кого ви цим хотіли здивувати?!

Підказка кандидатам-скоробагатькам

Дуже показово, що, маючи намір балотуватися в кандидати від столиці, ніхто з грошових лантухів не протестував проти руйнування будівлі на історичному Андріївському узвозі влітку цього року. Бо порозуміння зі столичною владою для них було важливішим за симпатії киян, які вболівають за місто.

Для багатіїв настав час, коли для того, щоб напевно бути обраним, треба щось реальне зробити для міста. Лавочки, дитячі майданчики і продпайки вже не допоможуть. Щоб сподобатися киянам, треба зробити щось масштабніше: прикрасити Київ якоюсь гарною спорудою, а не потворною висоткою; реально покращити інфраструктуру, а не зробити косметичний ремонт у під’їзді благенької панельної багатоповерхівки…

Хочете бути обраними, то не будьте скнарами – увіковічте себе в якісь некомерційній споруді чи в якийсь інший спосіб переконайте, що йдете в парламент не лише захищати свої чималі статки. В усякому разі, розрахунок на «окучування» злиденних у столиці вже не спрацьовує. Бабусі Черновецького – уже не електоральна панацея.

Дмитро Шурхало – журналіст Радіо Свобода

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
  • Зображення 16x9

    Дмитро Шурхало

    Співпрацюю з Радіо Свобода, був кореcпондентом і редактором (2008–2017), зараз веду програму «Історична Свобода». Спеціалізуюсь на політиці та історії. Народився в 1976 році у Сумах. Закінчив факультет журналістики Львівського університету імені Івана Франка. Працював у газетах «Пост-Поступ», «Київські відомості», «Вечірні вісті», журналі «Власть дєнєг». Автор книжок «Українська якбитологія», «Міфи Другої світової війни» та «Скоропадський, Маннергейм, Врангель: кавалеристи-державники».

Дивитись коментарі (9)

XS
SM
MD
LG