Доступність посилання

ТОП новини
23 листопада 2019, Київ 04:13

На Харківщині мерли від голоду так, що не було кому ховати – дослідник


Харків – На землях, що входили у межі сучасної Харківщини, від голоду у 1932-1933 роках загинуло близько 800 тисяч людей, стверджують дослідники. Ще є очевидці, які розповідають про обставини та масштаби трагедії. Однак молодь мало знає про це. У шкільній програмі на вивчення теми Голодомору відведено одну годину.

Марії Манько 89 років. Вона пережила Голодомор 1932-33 років. Її розповідь наповнена душевним болем та образою на «комуністів, бо силою забрали в людей хліб, навіть городи з овочами позабирали».

«Наше село Піски дуже красиве. Річка, вишні верби і вулиці красиві. Біля річки Сей на лузі ріс часник. І ото люди ходили рвали той часник і їли. Там вони вмирали й ніхто їх не ховав. Хати пусті стояли. Родини вимирали повністю од голоду. Дітей різали, їх їли їхні батьки», – розповідає бабуся.
Спогади Марії Манько про Голодомор. Харківщина
Будь ласка, зачекайте

No media source currently available

0:00 0:11:37 0:00
Майже 80 років минуло від часів штучного голоду, а дослідники Голодомору на Харківщині досі не можуть назвати точну кількість жертв трагедії.

На початку тридцятих років до Харківської області входили ще частина земель сучасної Полтавщини, Сумщини та Луганщини. З огляду на це дослідники кажуть про 2-2,5 мільйони жертв штучного голоду. Якщо ж говорити про сучасні межі Харківщини, то на цих землях, за дослідженнями істориків, померло у 1932-33 роках від 600 до 800 тисяч людей.

Зараз складно віднайти усі місця масових поховань

Молодий харківський історик Олексій Корнєв досліджує Голодомор із особистих мотивів. Що таке голод, відчуло три його родинні гілки.

«Мене вразило ще в дитячі роки, що на Балаклієвському цвинтарі не було могили мого прапрадіда – Будянського Івана Харитоновича. І коли я запитав бабусю, чому її немає, то вона розповіла, що «його поховали на іншому кладовищі, де ховали без усяких опізнавальних знаків. І той цвинтар одразу після голодомору знесли». І я захотів цю тему досліджувати», – розповідає Корнєв.

Тепер молодий історик кафедри історії України Харківського національного університету імені Каразіна пише дисертацію.

Якщо говорити про села, де проживали в основному етнічні росіяни, то там смертність була значно нижчою
Олексій Корнєв
«В українських селах смертність була настільки високою, що фізичної можливості по-людськи ховати померлих просто не було. Якщо ж говорити про села, де проживали в основному етнічні росіяни, то там смертність була значно нижчою, оскільки у людей була навіть не усуспільнена худоба», – зазначає Олексій Корнєв.

Кобзарів винищили, бо вони знали правду про життя селян?

Назар Божинський – один із небагатьох молодих кобзарів, хто співає Думу про голод, або ще цей твір називали піснею про податок. Щоправда, Назару довелося самому класти рядки думи на музику, бо автентичного кобзарського співу не збереглося.

Кобзарські пісні про Голодомор
Будь ласка, зачекайте

No media source currently available

0:00 0:05:33 0:00
ЗАВАНТАЖИТИ
Правду про життя селян сліпі співці переповідали у своїх піснях переважно на Лівобережній Україні. На початку 30-х радянська влада розшукала кобзарів і розправилася з ними.

Арештували кобзаря Ляшенка за те, що він на базарі грав пісню про податок
Назар Божинський
«Є навіть такий документ. На Сумщині арештували кобзаря Ляшенка за те, що він на базарі грав пісню про податок. Міліціонер, що арештовував, змушував кобзаря ще на базарі відтворювати цю пісню, бо міліціонер мав записати слова аби додати до протоколу, що він там понаспівував таке страшне. Але цьому кобзареві вдалося втекти з райвідділку – подальша доля Ляшенка невідома», – розповідає Назар Божинський.

Вшанування пам’яті жертв голодоморів проходить без участі влади

Молодого харківського кобзаря можна побачити з бандурою біля пам’ятного знаку жертвам Голодомору. Це перший у Східній Україні пам’ятний хрест загиблим від голоду. Двадцятивосьмирічного викладача архітектури, кобзаря Божинського, можна буде почути і в суботу під час жалобних заходів.

Уже третій рік скорботна хода до пам’ятного знаку жертвам Голодомору, викладення свічок у вигляді хреста й панахида відбувається лише за ініціативи громадськості. Нинішніх обласних і міських представників влади тут не побачиш. Головні організатори заходів – національно-патріотичні громадські та політичні організації.

Студенти харківських вишів розповіли Радіо Свобода, що знають про цей день, але воліють думати «не про минуле, а про майбутнє». Свічки удома дехто запалює, а є й такі, що ніколи жодним чином не брали участь у вшануванні пам’яті жертв Голодомору. «Тоді було погано, а тепер, слава Богу, інші часи», – кажуть студенти.

На ставлення людей до Голодомору впливає позиція держави – соціологи

За останніми соціологічними дослідженнями групи «Рейтинг», 59% громадян України визнають Голодомор геноцидом українського народу. З цим твердженням не погодилося 22% опитаних у жовтні, але кількість противників визнання Голодомору геноцидом зменшилася на третину.

Найбільше тих, хто немає визначеної думки – молоді люди. Експерти наголошують, що на коливання громадської думки в той чи інший бік щодо ставлення суспільства до голодоморів впливає багато чинників, зокрема і державна політика. Останнім часом від високопосадовців лунають твердження, що Голодомор був «не лише в Україні, а й в інших радянських республіках». У школах вивчення трагедії 1932-33 років скоротилося до однієї години.

Все це призводить до зменшення зацікавленості в дослідженні теми штучного голоду школярами, а також у скороченні пам’ятних заходів у загальноосвітніх закладах Харківщини, каже Ніна Лапчинська, голова оргкомітету із вшанування пам’яті жертв Голодомору.

Коли пропонуєш: давайте проведемо урок пам’яті, у нас є свідок, то вчителі відмовляються, бояться
Ніна Лапчинська
«Коли пропонуєш: давайте ми у вас проведемо урок пам’яті, у нас є свідок, який ще може прийти до школи і розповісти дітям, то вчителі всіма способами відмовляються від таких зустрічей, бо бояться, що це буде сприйняте, як якась самовільна поведінка, яка вибивається із загальної політики. Мовляв, нам не наказують, то й не буду робити. Це правило людей із тоталітарних суспільств, а в посттоталітарних країнах – це обумовлено внутрішнім цензором», – вважає Лапчинська.

Харківщина була майже наново заселена після Голодомору та політичних репресій. Тут багато переселенців із центрально-чорноземних областей Росії, зауважують історики. Для більшості нинішніх харків’ян Голодомор – це лише історія, а для небагатьох свідків – це вічний страх і біль. Ті, хто пережив штучний голод, досі тремтять і плачуть, коли згадують своїх опухлих від голоду рідних, своїх однолітків, яким судилося ще малими померти страшною голодною смертю. Вони моляться, як сказала Марія Манько, за мертвих і живих.

Бабусі Марії вторить і архієпископ Харківський і Полтавський Української автокефальної православної церкви Ігор Ісіченко. У День пам’яті жертв голодоморів українцям «треба молитися за спочилих, і головне молитися за духовне зцілення живих, яким комплекс страху не дає побачити й визнати реалії історії», наголошує архієпископ.

Дивитись коментарі (7)

В ІНШИХ ЗМІ

Загрузка...
XS
SM
MD
LG