Минає рік від смерті Вацлава Гавела – першого чехословацького і чеського президента, політв’язня, правозахисника, письменника і драматурга.
Вацлав Гавел народився 1936 року, протягом його життя відбулась не тільки зміна поколінь, а й значні якісні суспільні й політичні зміни, які значною мірою вплинули на формування нинішньої мапи Європи.
На цій мапі Вацлав Гавел не відразу вирізнив Україну, на початку приймав її деформованою совєтською оптикою. Тільки могутня хвиля волевиявлення українців, потужний прояв їх прагнення свободи восени 2004 року змінили його ставлення до України та українців. Згадую, як того року на листопадову зустріч із українськими журналістами в Празі Вацлав Гавел з власної ініціативи прийшов із помаранчевою стрічкою на комірі піджака.
Він тоді не почував себе добре, розмовляв поволі і тихо, але яким живим був погляд його очей, з яким інтересом він цікавився подіями в Києві, розпитував до деталей про події і мріяв потрапити на Майдан. А на закінчення попередив: «Скажіть їм – лідерам Помаранчевої революції – хай багато не обіцяють, це небезпечно, адже не виконавши обіцянок обдурять співвітчизників». Якою провісницькою була його пересторога!
А відтак він уважно стежив за подіями в Україні, не міг обминути і постсовєтський тягар в українсько-російських відносинах. Як ніхто з європейців на цій високій посаді, але також з позиції людини з власним, у тому числі й тюремним досвідом життя в «таборі соціалізму», усвідомлював, яким складним буде шлях українців до свободи. Передбачаючи всі можливі катаклізми, перехресні й звивисті дороги до незалежності й небезпеку близько-сусідніх домагань, застерігав Україну перед «проблемою роздоріжжя». Обрати можна буде тільки одне – демократію або тоталітаризм, писав Вацлав Гавел у своїй останній публікації в Moscow Times у 2011 році. Ніхто не прислухався до перестороги великого сучасника, а так сталося: і через рік стоїть Україна там само, на дуже небезпечному роздоріжжі й усе ще вибирає...
У переддень річниці смерті Вацлава Гавела засвітилося над будинком Європейського парламенту в Брюсселі його велике серце – данина об’єднаної Європи своєму співгромадянинові. Відомо, що контуром серця найчастіше підписував свої праці Вацлав Гавел, це була така його своєрідна візитка і послання сучасникам. Своє життя він пройшов гордо, незломленим, із вірою в достойне людське життя, в те, що правда і любов переможуть. Дехто посміювався та ще й тепер насміхається над тією його думкою. Але Гавел стояв на своєму: без моралі, без правди не вистоїть жоден закон, не втримається жодна держава. У своєму останньому виступі на «Форумі 2000» у жовтні 2011 року він знову наголосив, що «важливішим від правничого закону стоїть моральний порядок, і там, де немає моралі, навіть ті найдосконаліші, найточніші, найкращі закони нічого не варті».
Вже рік, як немає Вацлава Гавела. Із плином часу і в Чехії, і поза нею все частіше чується, як бракує сучасникам його гострих зауваг, глибокої поваги до людини, переконливого слова на захист демократії й правди. Лишилась однак спадщина – його інтелектуальний, духовний і моральний заповіт сучасникам. Потрібно тільки хотіти його почути.
Думки, висловлені в розділі «Блоги», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
Вацлав Гавел народився 1936 року, протягом його життя відбулась не тільки зміна поколінь, а й значні якісні суспільні й політичні зміни, які значною мірою вплинули на формування нинішньої мапи Європи.
На цій мапі Вацлав Гавел не відразу вирізнив Україну, на початку приймав її деформованою совєтською оптикою. Тільки могутня хвиля волевиявлення українців, потужний прояв їх прагнення свободи восени 2004 року змінили його ставлення до України та українців. Згадую, як того року на листопадову зустріч із українськими журналістами в Празі Вацлав Гавел з власної ініціативи прийшов із помаранчевою стрічкою на комірі піджака.
Він тоді не почував себе добре, розмовляв поволі і тихо, але яким живим був погляд його очей, з яким інтересом він цікавився подіями в Києві, розпитував до деталей про події і мріяв потрапити на Майдан. А на закінчення попередив: «Скажіть їм – лідерам Помаранчевої революції – хай багато не обіцяють, це небезпечно, адже не виконавши обіцянок обдурять співвітчизників». Якою провісницькою була його пересторога!
А відтак він уважно стежив за подіями в Україні, не міг обминути і постсовєтський тягар в українсько-російських відносинах. Як ніхто з європейців на цій високій посаді, але також з позиції людини з власним, у тому числі й тюремним досвідом життя в «таборі соціалізму», усвідомлював, яким складним буде шлях українців до свободи. Передбачаючи всі можливі катаклізми, перехресні й звивисті дороги до незалежності й небезпеку близько-сусідніх домагань, застерігав Україну перед «проблемою роздоріжжя». Обрати можна буде тільки одне – демократію або тоталітаризм, писав Вацлав Гавел у своїй останній публікації в Moscow Times у 2011 році. Ніхто не прислухався до перестороги великого сучасника, а так сталося: і через рік стоїть Україна там само, на дуже небезпечному роздоріжжі й усе ще вибирає...
У переддень річниці смерті Вацлава Гавела засвітилося над будинком Європейського парламенту в Брюсселі його велике серце – данина об’єднаної Європи своєму співгромадянинові. Відомо, що контуром серця найчастіше підписував свої праці Вацлав Гавел, це була така його своєрідна візитка і послання сучасникам. Своє життя він пройшов гордо, незломленим, із вірою в достойне людське життя, в те, що правда і любов переможуть. Дехто посміювався та ще й тепер насміхається над тією його думкою. Але Гавел стояв на своєму: без моралі, без правди не вистоїть жоден закон, не втримається жодна держава. У своєму останньому виступі на «Форумі 2000» у жовтні 2011 року він знову наголосив, що «важливішим від правничого закону стоїть моральний порядок, і там, де немає моралі, навіть ті найдосконаліші, найточніші, найкращі закони нічого не варті».
Вже рік, як немає Вацлава Гавела. Із плином часу і в Чехії, і поза нею все частіше чується, як бракує сучасникам його гострих зауваг, глибокої поваги до людини, переконливого слова на захист демократії й правди. Лишилась однак спадщина – його інтелектуальний, духовний і моральний заповіт сучасникам. Потрібно тільки хотіти його почути.
Думки, висловлені в розділі «Блоги», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
