Доступність посилання

ТОП новини
16 Липень 2019, Київ 01:16

Пристрасті 2013 року: світ та Україна


Якщо хтось сподівається, що хвиля апокаліптичних настроїв 2013 року зійде нанівець, то він помиляється. Відкритий нещодавно астероїд 2012 DA14 (діаметр близько 44 метрів і маса близько 120000 тонн), який пролетів між Землею і Місяцем на відстані близько 90 тисяч кілометрів від нашої планети, скоро повернеться й у ніч із 15 на 16 лютого 2013 року промчить куди ближче – на відстані 27 тисяч кілометрів від Землі. Якщо, звісно, щось не зіштовхне його з орбіти з тим, щоб він почав становити реальну небезпеку для землян. Імовірність цього дуже мала, але, з іншого боку, орбіта нововідкритого 2012 DA14 сьогодні ще не повністю розрахована…

Утім, світові у 2013 році загрожують і куди реальніші катастрофи і проблеми. Йдеться не тільки про ще тугіше зав’язаний, ніж перед тим, близькосхідний політичний вузол і не тільки про ядерні амбіції Ірану та Північної Кореї. І не тільки про ісламістський тероризм, який так і не вдалося приборкати і до якого «з розумінням» ставиться частина ліворадикальних і пацифістських сил Заходу. Головне – те, що глобальна економіка «зависла» у непевному стані; зростання наче відбувається, але воно надто мляве і нестабільне, відтак будь-яка масштабна фінансова чи геополітична несподіванка цілком здатна повернути світ до кризи, чи, як її делікатно звуть науковим терміном, рецесії. Тим більше, що далеко не всі лідери провідних країн матимуть змогу ставити економічні проблеми на перший план: у Німеччині пройдуть парламентські вибори, то Ангела Меркель та її команда перейматимуться передусім ними; у Китаї новий керівник держави Сі Цзіньпін проводитиме кадрові ротації (як це традиційно робиться у Піднебесній, обережно і без галасу) та здобуватиме авторитет у широких мас. Тут не до реформ і не до ухвалення далекоглядних стратегічних рішень, яких так потребує сучасний світ. А на додачу вихід на глобальну арену двох нових «азійських тигрів» – Індонезії та Філіппін – може істотно змінити чинні геополітичні розклади не тільки у цій частині світу.

І, нарешті, також уже традиційний експансіоністський та антизахідний курс Кремля останнім часом набув нового підсилення. «Закон про дітовбивство» (так його охрестили в самій Росії) забороняє громадянам США усиновлення й удочеріння російських сиріт і полишених батьками дітей, тож прирікає тисячі цих дітей на загибель. Московська публіцистка Юлія Латиніна наводить страхітливі цифри, що характеризують (навіть за офіційною статистикою) долю дитбудинківців у Росії та цитує слова Лєни Спелман, котру у 13 років удочерили американці і котрій виповнилося 20: «З усього нашого випуску тільки процентів 5 більш чи менш успішні. Інші або у тюрмі, або на наркотиках, або вже спилися, або їх нема серед живих». Іншими словами, «кремлівські чекісти» практикують і далі взяття заручників як інструмент політичної боротьби; і якщо їм не жаль життів тисяч російських дітей, то хіба заговорить совість цих персонажів, якщо в їхньому геополітичному прицілі опиняться діти України чи Грузії?

Українські фінанси співають романси?

Але все ж таки головні українські проблеми і небезпеки 2013 року пов’язані з внутрішнім станом держави, із політичною, економічною, культурною, соціальною та релігійною ситуацією в ній.

Ось недавня інформація, яка стосується стану економіки: «За підсумками листопада 2012 року державний та гарантований державою борг України збільшився на 8,448 мільярда гривень і досяг 501,441 мільярда гривень або $62,735 мільярда. Такі останні дані повідомила прес-служба Міністерства фінансів України… За даними Мінфіну, 291,581 мільярда гривень (або $36,48 мільярда) становив зовнішній державний та гарантований державою борг (58,15% від загальної суми боргу); відповідно 41,85% боргу становив внутрішній державний та гарантований державою борг – 209,859 мільярда гривень (або $26,255 мільярда)». Для порівняння: номінальний ВВП за 2011 рік становив 1316,6 мільярда гривень. Тобто борг держави Україна становить уже понад третину її ВВП і є більшим за обсягом, ніж заплановані на 2013 рік доходи зведеного бюджету – 463,1 мільярда гривень. При цьому зростання ВВП України у 2012 році становитиме не більше, ніж 1%, тоді як уряд закладав у бюджет 3,9%. На думку експертів, 2013 року зростання ВВП України становитиме лише 2,9%, тоді як Віктор Янукович розраховує не менше, ніж на 3-3,5%.

Ще одна інформація до роздумів. «Рівень експортної складової ВВП за перші два кварталу 2012 року досяг 53,4%, перевищивши таким чином межі граничного значення зовнішньоекономічної безпеки України. Про це йдеться у підготовлених Рахунковою палатою висновках за результатами аналізу та експертизи проекту держбюджету на 2013 рік… Прийнятною вважається експортна складова ВВП на рівні не більше ніж 50%». Згадаймо: саме залежність України від експорту призвела до падіння економіки у кризові 2008-09 роки. Тоді падіння попиту на основні складові експорту: українську металургійну продукцію на 60% і на хімічну – на 80% призвело до падіння на 15% ВВП України. За ці роки залежність України від експорту не тільки не зменшилася, а навпаки – помітно збільшилася. Причому йдеться майже виключно про експорт низькотехнологічної, а не наукоємної продукції – а це, навіть за сприятливих умов на світовому ринку, консервує відсталий загалом тип української економіки і не сприяє розвитку внутрішнього ринку (адже, якби наукоємна українська продукція була конкурентоспроможна на світовому ринку, то вона витісняла б й аналогічну імпортну всередині країни, а це поліпшувало б торговельний баланс, який сьогодні є істотно від’ємним).

Але чинна влада переймається зовсім іншими проблемами. Для неї важливо зберегти такий-сякий суспільний спокій та завершити розподіл між «своїми» державного майна. Ось як оцінює ситуацію такий кваліфікований експерт, як колишній голова Фонду держмайна Олександр Бондар: «Об’єкти ділять за чітко узгодженими принципами, виведеними, як здогадуюсь, задовго до президентських виборів. Однозначно ніяких шансів придбати привабливі об’єкти не мають ані Ігор Коломойський, ані Віктор Пінчук. Коло наближених людей скорочується й концентрується на «Сім’ї», що характерно для гангстерського періоду накопичення капіталу в Сполучених Штатах». Він відзначає, що суттєвий приріст дістали наближені до «Сім’ї» Януковича групи Дмитра Фірташа й Ріната Ахметова. Паралельно з цим тривають рейдерські загарбання за допомогою державних структур: «Підприємство вганяють у борги і пропонують йому продатися задешево конкретному власникові. Це абсолютно кримінальні схеми, які реалізовано за участю держави», – наголошує Бондар. Створюється тріумвірат олігархічних груп: «Якщо брати за галузями, то обленерго й генерація – вотчина СКМ [група Ахметова – С.Г.]; усі облгази та нафтохімія – групи Фірташа, «Нафтогаз України» – теж; частина Укрзалізниці й порти – спільний бізнес структур СКМ та «Сім’ї»; вугільна галузь – «Сім’ї».

Іншими словами, у разі успіху стратегії владної команди на Україну чекає усталення навіть не кланово-олігархічного капіталізму, а радше феодалізму, де окреслений вище тріумвірат спробує поставити під контроль практично всю економіку. Але такий рівень монополізації неминуче тягне за собою макроекономічний занепад і в підсумку – катастрофу. Коли вона настане? Вже зараз Україна міцно сіла «на голку» позичок під високі проценти, які віддати – у разі продовження такої практики – буде просто неможливо.

На війну з народом гроші завжди є…

Отож 2013 рік – це рік великої і дуже великої прихватизації країни трьома кланами. Крім того, це рік неминуче високої інфляції та падіння курсу гривні до долара та євро. Адже без дешевого кредиту МВФ державний бюджет просто «завалиться», а умовами надання кредиту є підвищення тарифів на газ для населення і здешевлення гривні на 13%. А це означатиме зростання цін, прискорення інфляційних процесів. Відмова ж від співпраці з МВФ змусить владу друкувати «порожні» гроші, що матиме наслідком те саме, тільки, можливо, ще в більших масштабах (не варто забувати уроки 1990-х…). Але, з іншого боку, 9 гривень за долар – це не диктат міжнародних фінансистів, це річ, необхідна для пожвавлення економіки. Хоча в Україні дуже слабко діють макроекономічні закономірності, коли помірна девальвація національної валюти істотно пожвавлює експорт та зменшує імпорт, стимулюючи людей купувати дешевші товари вітчизняного виробництва. Проте чи здатна зараз українська економіка випускати якісні замінники імпортних товарів – від автомобілів до ліків, від одягу до сантехніки? В принципі – так, але для цього треба не нищити малий і середній бізнес, не намагатися підгребти все під кілька олігархічних кланів, не унеможливлювати бізнес, пов’язаний із твоїми політичними опонентами. Нічого схожого в України нинішня влада не робить. Ба більше: одержані від експортних операцій долари та євро масово виводяться олігархами за кордон, а не вкладаються у вітчизняну економіку…

Звісно, влада має й інший шлях, також випробуваний у 1990-ті: перестати платити бюджетникам і пенсіонерам гроші, припинити фінансування науки, освіти, медицини, культури. Це за чинних обставин викличе масові соціальні протести, але… Чи не в очікуванні їх у бюджет на 2013 рік закладене збільшення фінансування прокуратури (аж на 20%) і Міністерства внутрішніх справ (на 5%)? І чи не тому репресивно-каральна система (якою вона реально є сьогодні щодо пересічного українця) отримає 21,6 мільярда гривень, а Збройні Сили України – тільки 15,3 мільярда гривень, на мільярд менше, ніж 2012 року?

На тлі всього цього жваві виступи речників влади про євроінтеграцію, про запровадження європейських цінностей, про побудову Європи в Україні виглядають не більше, ніж цинічним знущанням з українських громадян. Адже насправді рівень свобод українців за останні роки помітно знизився, а у складних економічних умовах одержить нові імпульси до падіння. Адже головним завданням основної маси населення країни 2013 року може стати банальне фізичне виживання, зведення кінців із кінцями. Воно й не дивно: олігархічна економіка може ефективно працювати тільки там, де панує соціально-політична безправність основної маси люду, де відсутнє чи дуже слабко розвинене громадянське суспільство. Власне, виглядає так, що владні клани свідомо чи несвідомо, але прагнуть законсервувати соціальні процеси й соціальні відносини в Україні на рівні більш, ніж столітньої давнини…

…Але, звичайно, українці мають шанси у 2013 році якщо не повністю й остаточно розвернути вектор розвитку у вірному напрямі, то істотно його відкоригувати. Нова Верховна Рада може знову стати – як до 2010 року – хоча й не надто досконалим, але справжнім парламентом; органи місцевого самоврядування, загнані у глухий кут, спричиненим урядовими новаціями безгрошів’ям, можуть стати дибки; політичні та громадські структури після набуття досвіду протистояння владі під час виборчих перегонів, здатні діяти куди активніше й ефективніше, ніж раніше. І не забуваймо: 2013 рік – це рік справжньої «битви за Київ». Ідеться не просто про вибори столичного міського голови – йдеться про випробування, яке мають з гідністю пройти всі відповідальні політики, інтелектуали, громадські діячі та пересічні кияни. Чи будуть вони здатні виступити організовано й цілеспрямовано на захист своїх інтересів, перемогти у «битві за Київ» і цим самим дати сигнал усій країні? І все це – за умов шаленого «братнього» тиску з боку Кремля та Луб’янки?

Сергій Грабовський – кандидат філософських наук, член Асоціації українських письменників

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
  • 16x9 Image

    Сергій Грабовський

    Публіцист, політолог, історик, член Асоціації українських письменників, член-засновник ГО «Київське братство», автор понад 20 наукових, науково-популярних та публіцистичних книг, кандидат філософських наук, старший науковий співробітник відділу філософських проблем етносу та нації Інституту філософії імені Григорія Сковороди Національної академії наук України.

Ваша думка

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG