Брюссель – Бельгія має аж три офіційних мови: французьку, нідерландську та німецьку. Спроб посадити державних службовців за підручники, щоб зробити їх принаймні двомовними, бельгійська історія знає чимало. Щоправда, особливих результатів не дали ні подібні ініціативи, ні так звані «лінгвістичні» надбавки до державних зарплат. Поки що з французькомовних державних чиновників найретельніше вивчає нідерландську мову хіба тільки чинний прем’єр-міністр Еліо Ді Рупо. Після кожного публічного виступу фламандці оцінюють його просування у вивченні їхньої мови.
Рівно рік тому держсекретар Бельгії з питань державної служби Гендрік Боґарт виступив із пропозицією: всім державним чиновникам, принаймні вищого рангу, слід досконало оволодіти двома державними мовами. Йдеться про французьку, якою розмовляють бельгійці, які живуть у південній частині країни – Валлонії, та нідерландську – мову мешканців північної Фландрії.
При цьому, на покращення мовних знань держслужбовцям планувалося надати тільки півроку, після чого вони повинні були складати іспити. Тим чиновникам державної служби, що не змогли підтвердити свою двомовність, навіть погрожували санкціями, зокрема, позбавленням низки доплат.
Однак, ініціатива держсекретаря Гендріка Боґарта не отримала особливої підтримки, хоча й мала законні підстави. Бельгія поділена на французькомовну, нідерландськомовну, а також невелику німецькомовну спільноти. Тож доволі логічним було б, коли б державні чиновники, зокрема ті півтори сотні осіб, що тут обіймають високі посади, вільно володіли принаймні двома державними мовами. На початку 2000-х років тут навіть ухвалили відповідний закон щодо двомовності чиновників, проте він теж особливого впливу на володіння мовами у середовищі держслужбовців не проявив.
Лінгвістичні грошові премії
Корін Бенарош, директор організації SELOR, яка проводить відбір держслужбовців, включно із їхніми тестуваннями на знання мов, каже, що хоча отримати сертифікат на знання мов може кожен, проте він наразі не є обов’язковим.
«Посадовці державних федеральних служб не зобов’язані бути двомовними чи бути володарями сертифікатів на знання мов, – каже вона. – Безумовно, вони працюють у двомовному середовищі, однак посад, які вимагають «мовних сертифікатів» є небагато. Це, наприклад, дипломати чи перекладачі. Для більшості держслужбовців потреби у такому сертифікаті немає».
Характерно, що згаданий сертифікат на знання мов дає право на отримання щомісячного так званого «лінгвістичного бонусу». Причому, чим складніший іспит складає держслужбовець, тим вища його грошова премія. Звичайно, мова йде про чиновників, які працюють у Брюсселі, тобто у двомовному середовищі.
Кзав’є Ґаярд, за освітою перекладач із німецької, наразі працює в адміністрації міста Верв’є, що на сході Валлонії. Він каже, що донині не мав зобов’язань щодо підтвердження знання іншої державної мови, окрім французької, тож і премій йому не обіцяли.
«Ні, я не мав необхідності, бо працюю в адміністрації регіональної влади, де мовних іспитів ніхто не складає. Це, вочевидь, може стосуватися міністерства і інших органів федеральної влади», – пояснює Кзав’є Ґаярд.
Фландрія раніше неодноразово намагалася зробити суворішим та обов’язковим лінгвістичних відбір на посади державних службовців навіть регіонального рівня. Кожен, хто претендує на посаду чиновника, був зобов’язаний довести глибокі знання нідерландської мови. Однак, остання така ініціатива у 2011 році була зупинена Європейською комісією, яка назвала її дискримінаційною і примусила фламандську владу пом’якшити мовні вимоги до кандидатів.
Рівно рік тому держсекретар Бельгії з питань державної служби Гендрік Боґарт виступив із пропозицією: всім державним чиновникам, принаймні вищого рангу, слід досконало оволодіти двома державними мовами. Йдеться про французьку, якою розмовляють бельгійці, які живуть у південній частині країни – Валлонії, та нідерландську – мову мешканців північної Фландрії.
При цьому, на покращення мовних знань держслужбовцям планувалося надати тільки півроку, після чого вони повинні були складати іспити. Тим чиновникам державної служби, що не змогли підтвердити свою двомовність, навіть погрожували санкціями, зокрема, позбавленням низки доплат.
Однак, ініціатива держсекретаря Гендріка Боґарта не отримала особливої підтримки, хоча й мала законні підстави. Бельгія поділена на французькомовну, нідерландськомовну, а також невелику німецькомовну спільноти. Тож доволі логічним було б, коли б державні чиновники, зокрема ті півтори сотні осіб, що тут обіймають високі посади, вільно володіли принаймні двома державними мовами. На початку 2000-х років тут навіть ухвалили відповідний закон щодо двомовності чиновників, проте він теж особливого впливу на володіння мовами у середовищі держслужбовців не проявив.
Лінгвістичні грошові премії
Корін Бенарош, директор організації SELOR, яка проводить відбір держслужбовців, включно із їхніми тестуваннями на знання мов, каже, що хоча отримати сертифікат на знання мов може кожен, проте він наразі не є обов’язковим.
«Посадовці державних федеральних служб не зобов’язані бути двомовними чи бути володарями сертифікатів на знання мов, – каже вона. – Безумовно, вони працюють у двомовному середовищі, однак посад, які вимагають «мовних сертифікатів» є небагато. Це, наприклад, дипломати чи перекладачі. Для більшості держслужбовців потреби у такому сертифікаті немає».
Характерно, що згаданий сертифікат на знання мов дає право на отримання щомісячного так званого «лінгвістичного бонусу». Причому, чим складніший іспит складає держслужбовець, тим вища його грошова премія. Звичайно, мова йде про чиновників, які працюють у Брюсселі, тобто у двомовному середовищі.
Кзав’є Ґаярд, за освітою перекладач із німецької, наразі працює в адміністрації міста Верв’є, що на сході Валлонії. Він каже, що донині не мав зобов’язань щодо підтвердження знання іншої державної мови, окрім французької, тож і премій йому не обіцяли.
«Ні, я не мав необхідності, бо працюю в адміністрації регіональної влади, де мовних іспитів ніхто не складає. Це, вочевидь, може стосуватися міністерства і інших органів федеральної влади», – пояснює Кзав’є Ґаярд.
Фландрія раніше неодноразово намагалася зробити суворішим та обов’язковим лінгвістичних відбір на посади державних службовців навіть регіонального рівня. Кожен, хто претендує на посаду чиновника, був зобов’язаний довести глибокі знання нідерландської мови. Однак, остання така ініціатива у 2011 році була зупинена Європейською комісією, яка назвала її дискримінаційною і примусила фламандську владу пом’якшити мовні вимоги до кандидатів.
