Київ – Україна не виступає як єдина нація, від перших років незалежності бракує чітко визначених стратегічних цілей та інтересів. А різні політичні сили свідомо роблять все, щоб роз’єднати Україну. Це констатував в інтерв’ю Радіо Свобода Леонід Кравчук, перший Президент України після здобуття нею незалежності у 1991 році.
– 22 січня – День Соборності та Свободи України. Саме цього дня минає 94 річниця проголошення Акту возз'єднання Української Народної Республіки й Західноукраїнської Народної Республіки. А 23 роки тому українці продемонстрували свою єдність ще у складі колишнього Радянського Союзу, з’єднавшись у «живий ланцюг» від Львова до Києва. Тоді в акції взяли участь сотні тисяч людей. Зараз є така єдність між українцями різних регіонів? Західної України, Східної, Галичини, Донбасу, Криму…Чи немає зараз такої єдності?
– На жаль, немає такої єдності. І це – одна з наших українських проблем. І думаю, що поки ми не вирішимо проблеми на широкій політичній платформі, на взаємопорозумінні, на спільних поглядах на внутрішню, зовнішню політику, загалом на цілі української держави, нам важко буде загалом вирішувати інші питання. Ми не можемо зараз говорити, що Україна виступає як єдина нація…
– Леоніде Макаровичу, а в цьому провина самих українців, що немає єдності? Чи це політики з різних таборів намагаються заради політичних дивідендів роз’єднати українців із різних регіонів?
– Я думаю, що тут є проблеми історичні. Україна, як держава, утворювалася із різних земель. Одні землі були під Росією, інші – під Австро-Угорщиною, інші – під Польщею, інші – ще під кимось. Це зрозуміло, що тут є причини. Але ви маєте рацію в тому, що є й причини суб’єктивні. Якби ми від самого початку створення української держави чітко визначили стратегічні цілі та інтереси України, думаю, що на сьогодні ми мали б менше проблем. І вибори – чи то Президента, чи то Верховної Ради, ми ж бачимо – електорат на Заході, електорат на Сході – він голосує за інші програми, за інші політичні цілі. Причому – часто діаметрально протилежні. І закривати очі на це не можна.
– Леоніде Макаровичу, повернемося у 1991 рік – Ви були Президентом України…Багато надій, сподівань тоді було…Здобуто незалежність. Проведено референдум – ми пам’ятаємо, які тоді були результати цього референдуму. Тоді Ви передбачали, що через 21-22 роки буде так ситуація, як зараз, яку чимало і політиків, і оглядачів, і пересічних людей оцінюють дуже песимістично. Що так сталося?
– Я ніколи не був песимістом. Я вірю в те, що для таких питань, які ми зараз обговорюємо, минає дуже багато часу. Тоді я думав, власне кажучи, що здобувши незалежність, український народ почне думати про те, як зміцнити цю незалежність, як перетворити Україну на демократичну, правову державу, як створити всі передумови, щоб використати наші багатства. Я думав, що це так буде. Але, коли виникли труднощі (а вони – неминучі), то люди зразу поділилися за своїми поглядами, а політичні сили використовують ці поділи у власних інтересах. Ми не можемо з вами лише думати, про що ми тоді мріяли й чого не сталося. І знову плакати, що нам важко, що нам заважають…
– То що ж треба робити, щоб поліпшити становище, що Ви скажете з висоти свого досвіду?
– Треба починати від влади, Верховної Ради і об’єднувати сили там, де це можливо (я не кажу, що в усьому, скрізь). А там, де можливо об’єднатися – там шукати національні стратегічні інтереси держави, народу. І далі – знищувати ці речі – корупцію, підкуп, хабарництво, скажімо, знущання над національними цінностями.
– 22 січня – День Соборності та Свободи України. Саме цього дня минає 94 річниця проголошення Акту возз'єднання Української Народної Республіки й Західноукраїнської Народної Республіки. А 23 роки тому українці продемонстрували свою єдність ще у складі колишнього Радянського Союзу, з’єднавшись у «живий ланцюг» від Львова до Києва. Тоді в акції взяли участь сотні тисяч людей. Зараз є така єдність між українцями різних регіонів? Західної України, Східної, Галичини, Донбасу, Криму…Чи немає зараз такої єдності?
– На жаль, немає такої єдності. І це – одна з наших українських проблем. І думаю, що поки ми не вирішимо проблеми на широкій політичній платформі, на взаємопорозумінні, на спільних поглядах на внутрішню, зовнішню політику, загалом на цілі української держави, нам важко буде загалом вирішувати інші питання. Ми не можемо зараз говорити, що Україна виступає як єдина нація…
– Леоніде Макаровичу, а в цьому провина самих українців, що немає єдності? Чи це політики з різних таборів намагаються заради політичних дивідендів роз’єднати українців із різних регіонів?
– Я думаю, що тут є проблеми історичні. Україна, як держава, утворювалася із різних земель. Одні землі були під Росією, інші – під Австро-Угорщиною, інші – під Польщею, інші – ще під кимось. Це зрозуміло, що тут є причини. Але ви маєте рацію в тому, що є й причини суб’єктивні. Якби ми від самого початку створення української держави чітко визначили стратегічні цілі та інтереси України, думаю, що на сьогодні ми мали б менше проблем. І вибори – чи то Президента, чи то Верховної Ради, ми ж бачимо – електорат на Заході, електорат на Сході – він голосує за інші програми, за інші політичні цілі. Причому – часто діаметрально протилежні. І закривати очі на це не можна.
– Леоніде Макаровичу, повернемося у 1991 рік – Ви були Президентом України…Багато надій, сподівань тоді було…Здобуто незалежність. Проведено референдум – ми пам’ятаємо, які тоді були результати цього референдуму. Тоді Ви передбачали, що через 21-22 роки буде так ситуація, як зараз, яку чимало і політиків, і оглядачів, і пересічних людей оцінюють дуже песимістично. Що так сталося?
– Я ніколи не був песимістом. Я вірю в те, що для таких питань, які ми зараз обговорюємо, минає дуже багато часу. Тоді я думав, власне кажучи, що здобувши незалежність, український народ почне думати про те, як зміцнити цю незалежність, як перетворити Україну на демократичну, правову державу, як створити всі передумови, щоб використати наші багатства. Я думав, що це так буде. Але, коли виникли труднощі (а вони – неминучі), то люди зразу поділилися за своїми поглядами, а політичні сили використовують ці поділи у власних інтересах. Ми не можемо з вами лише думати, про що ми тоді мріяли й чого не сталося. І знову плакати, що нам важко, що нам заважають…
– То що ж треба робити, щоб поліпшити становище, що Ви скажете з висоти свого досвіду?
– Треба починати від влади, Верховної Ради і об’єднувати сили там, де це можливо (я не кажу, що в усьому, скрізь). А там, де можливо об’єднатися – там шукати національні стратегічні інтереси держави, народу. І далі – знищувати ці речі – корупцію, підкуп, хабарництво, скажімо, знущання над національними цінностями.
