Доступність посилання

ТОП новини
07 квітня 2020, Київ 10:13

«Тоді, мужицький народе, будеш мати волю, коли над тобою москаля не буде»


Андрій Скурко
У західних губерніях Російської імперії, заселених білорусами, до польського повстання 1863 року, як стверджують сучасні історики, долучилося близько 17 відсотків селян, на яких у першу чергу розраховували повстанці. Багато це чи мало? Про це та про значення польського повстання для подальшої долі Білорусі й України головний редактор мінського тижневика «Наша Ніва» Андрій Скурко розповів у інтерв’ю Радіо Свобода.

– У матеріалах про польське повстання 1863 року, серед іншого, згадують ім’я Кастуся Каліновського, який брав участь у цьому повстанні. На Вашу думку, чим він був унікальний? Що це була за особа?
Ця людина вперше звернулася до білорусів їхньою мовою

– Будемо говорити не про польське повстання 1863 року, а загалом про повстання. Бо це було не тільки польське повстання. Польське повстання почалося 22 січня у Варшаві, а повстанський комітет у Литві й Білорусі, говорячи сучасною мовою, долучився до повстання 1 лютого. То було загальне повстання на частині території колишньої Речі Посполитої.

Якщо говорити про Кастуся Каліновського, у чому його унікальність? Мені, як білорусові, видається, що його унікальність у тому, що ця людина вперше звернулася до білорусів їхньою мовою. Більше того, навіть зробила спробу видавати для білорусів періодичне видання білоруською мовою. Успіх повстання величезною мірою залежав від того, чи долучиться до нього селянство. Тому що лише силами студентів, силами патріотів колишньої Речі Посполитої і людей із верств вищого суспільства не можна було дати ради щодо царських військ.

І з розрахунком на долучення селянства, видавалася «Мужицька правда», яку робив Каліновський. Власне, що це було? Це не була в повній мірі газета, це був такий бойовий листок, який закликав селян до повстання, але водночас він тлумачив, чому вони мусять повстати. Що несправедливого робив російський царизм відносно них? Як це має виглядати? Він давав якісь такі рецепти, схеми для діяння.

– Ми знаємо, що польські повстанці не мали широкої підтримки серед українців, а як щодо білорусів?

– Білоруський історик, доктор Олесь Смалянчук подає інформацію про те, що в західних губерніях Російської імперії, населених білорусами, Гродненській і Берестейській, до повстання долучилось близько 17 відсотків селян.

– Багато це чи мало?
Під час повстання була поширена така пропаганда, що це пани повстають, щоб повернути кріпацтво

– Він вважає, що це багато. Чому? Тому, що треба пам’ятати, що саме в той час царський уряд скасував кріпацтво. Це була акція, яка мусила показати простому білоруському народові, що єдиний захисник, єдиний їхній добродій – це російський цар. Під час повстання була поширена така пропаганда, що це пани повстають, щоб повернути кріпацтво. І одним з результатів повстання було те, що в білоруських губерніях, охоплених повстанням, фактично кріпацтво було скасоване раніше. Селяни прийшли до вільного стану не відразу, десь після 1861 року. Був такий перехідний період. І він був коротший тому, що було це повстання. Це велике незадоволення. Історик каже, що це досить велика цифра, 17 відсотків, і що не в останню чергу ця цифра була така велика тому, що існувала «Мужицька правда», яку видавав Каліновський.

– Повертаючись знову до постаті Кастуся Каліновського, чому радянська влада вшановувала його як героя, а пропагандисти Лукашенка сьогодні називають його терористом ?
В «Мужицькій правді» писалося: тоді, мужицький народе, будеш мати волю, коли над тобою москаля не буде

– Дуже цікава проблема. Ще один білоруський філософ, історик, доктор Валер Булгаков каже, що Каліновський, можна сказати, вскочив в останній вагон. Його героїзація відбулася у 20-і роки 20-го століття ще за часів білорусизації, котра відбувалася в середині двадцятих років, і українські слухачі знають також про українізацію тих часів, яка скінчилася репресіями. Тоді ж Каліновського, як активного борця з царизмом, активного революціонера, котрий хотів скинути царизм і дати волю народові... Були і деякі купюри в його ідеологічних поглядах, тому що в «Мужицькій правді» писалося чорним по білому, що «тоді тільки ти, мужицький народе, будеш мати волю, коли над тобою москаля не буде». Про Каліновського писали книжки. У 27-му році зняли німе кіно «Кастусь Каліновський» в абсолютно такому радянському образі.

Щодо сучасної білоруської влади, то тут трохи інша ситуація. Тому що їй романтичні революційні постаті, активні революціонери не потрібні. У нас зараз є культ стабільності, культ, можна сказати, офіційної прорусистськості, і, власне, є така в ідеології спрямованість, щоб не було яскравих постатей. І ще дуже цікава паралель, яка, до речі, стосується теж і України: як повстання вплинуло на формування білоруської нації і, може бути, частково й української нації.

Після розгрому повстання царський уряд, тогочасні ідеологи російські задумалися, як зробити так, щоб слово «поляк», розуміння польськості набуло виключно етнічного сенсу і перестало бути терміном політичним. Це означає, щоб «поляк» розумілося як етнічний поляк, не як людина з території колишньої Речі Посполитої. І відтоді так звані західні русисти розпочали свої дослідження, ідеологічну обґрунтованість існування білоруської народності. Напевне, і в Україні теж саме було з малоросійською народністю. Російські ідеологи бачили, що, якщо польськість розглядати як політичний термін, то межа Польщі буде десь біля Смоленська, а коли польськість роздивлятись як етнічний термін, тоді за 100 з чимось кілометрів від Варшави починаються вже етнічні білоруські та українські землі. Власне, ця праця західних русистів вплинула на формування білоруської нації. Роль західних русистів теж виникла після повстання 1863 року.

– На Вашу думку, чим актуальні уроки 1863 року для сучасної Білорусі, України, Польщі?

– Історики сперечаються, чи та збройна боротьба була на користь чи не на користь. Бо завдяки їй була винищена велика верства людей, були вислані багато хто з діячів культури. Але сам приклад Каліновського і його роль, яку він відіграв тоді і його образ, створений після його смерті, вплинув на подальший розвиток. Зараз для білоруської патріотичної молоді Каліновський – приклад.

У 2006 році, коли у нас на центральній площі стояло наметове містечко незгодних з результатами президентських виборів, молодь, котра там перебувала, перейменувала Жовтневу площу на площу Каліновського. Як відзначив історик і археолог, який недавно відійшов від нас, Михась Чернявський, Каліновський міг втекти в Париж, але він цього не зробив. Якщо би він це зробив, він не був би Каліновським.

В ІНШИХ ЗМІ

Загрузка...

Recommended

XS
SM
MD
LG