Доступність посилання

ТОП новини
22 листопада 2019, Київ 08:04

Політичні біженці з України і Росії у Британії та Франції


Володимир Винниченко
Лондон У Великій Британії традиція надання притулку давня, але зараз це питання часто розглядають через призму проблеми масової імміграції. Теперішній уряд у Лондоні намагається обмежити кількість мігрантів, і будь-які питання, пов’язані з біженцями, дуже суперечливі.

Якщо говорити про українських шукачів притулку, то Велика Британія не має таких великих традицій прийому політичних біженців саме з України, як, скажімо, Чехія, Німеччина, або навіть Франція, де, наприклад, опинилися багато діячів Української Народної Республіки.

У Франції прожив свої останні 25 років Володимир Винниченко. Там також доживав віку Нестор Махно. Також у Парижі був убитий і похований один із найвідоміших українських діячів тієї доби Симон Петлюра. А за якихось кілька сотень кілометрів на захід, у Британії, тоді таких видатних українських політичних біженців просто не було.

Очевидно, що протока Ла-Манш є серйозним бар’єром. Також треба пам’ятати про те, що Велика Британія упродовж більшої частини XIX–XX століть була імперією і зосереджувала увагу не на Європі, а на заморських володіннях: в Америці, Африці та Азії. Традиція певної окремішності британців залишається навіть зараз.

Тут варто наголосити на особливості саме справжніх політичних біженців. Ці люди, з огляду на свою політичну заангажованість, хотіли бути якомога ближчими якщо не до території України, то принаймні до українських справ, до українського політичного і культурного життя в діаспорі, яке між двома світовими війнами буквально вирувало саме у центральній частині континенту.

Українські біженці у Британії

Політично активна українська громада в Британії формувалася вже після Другої світової війни. Британія була, очевидно, найменш зруйнована війною, і тут опинилися українські біженці з Німеччини, а також з окупованих нацистами інших частин Європи.

Це були власне політичні біженці, наприклад, політичні активісти ОУН і бійці УПА, але також і чимало українців, вивезених нацистами до Європи на примусові роботи тощо, які не хотіли повертатися в Україну під правління комуністичної сталінської влади.

Окремим контингентом стали колишні солдати української дивізії «Галичина». Кілька тисяч так званих «дивізійників» спочатку перебували у статусі військовополонених. Їх перевезли до Британії 1947 року з таборів у Європі, зокрема, з Італії. Але фактично вони були політичними біженцями, бо у більшості випадків свідомо вирішили не повертатися до рідних осель переважно в Західній Україні, бо знали, що радянська влада поводитиметься з ними не просто як з колишніми солдатами супротивника, а як з ідеологічними ворогами.

Особливістю для української громади у Британії стала саме політична й культурна активність багатьох її членів. Якщо ми почали розмову з Франції, де перед Другою Світовою війною жили видатні українські діячі, а після війни було набагато більше українців, ніж у Британії, то варто зауважити, що саме британські українці змогли розбудувати дуже дієве політичне й культурне життя. Хоча їх було менше, вони були більш політично свідомі, організовані й активні. У той час як українське політичне життя у Франції до наших часів зійшло майже нанівець, в Англії українці й зараз культурно й політично дуже активні й організовані.

Втікачі з Росії

Окрім так званих «гарячих» регіонів світу, звідки до Британії майже постійно прибувають біженці, цікавою особливістю останніх років стали прохачі політичного притулку з Росії. Саме через справи з утікачами з Росії відносини Лондона і Москви зараз називають замороженими.

Можливо, найвідомішим і найсуперечливішим російським політичним втікачем у Британії можна назвати Бориса Березовского, який був наближеним до президента Бориса Єльцина, але не вжився з чинним президентом Володимиром Путіним і живе в Лондоні вже багато років.

Ще одним відомим політичним біженцем з Росії став чеченський діяч Ахмед Закаєв. Їх обох Москва звинувачує у порушеннях закону в Росії і вимагає видачі. У Лондоні ж відповідають, що звинувачення мають політичні підстави, і вважають, що в Росії справедливого суду цим біженцям сподіватися не варто, тому екстрадиція неможлива.

І ще є сумно відома доля російського політичного біженця Олександра Литвиненка, який помер у муках від радіоактивної отрути 2006 року.

Розслідування цієї трагічної смерті зайшло у безвихідь. Британська поліція вийшла на слід підозрюваних у вбивстві. Мова йде про можливі політичні мотиви, і навіть про ймовірну причетність російської влади. Проте в Москві відмовилися видавати підозрюваних російських громадян для суду в Британії, і на тому зараз справа й зупинилася.

Натомість відбувається процес судового дізнання, який триватиме ще довго і який не передбачає вироку, бо немає підсудних. Вдова загиблого сподівається принаймні на те, що офіційно отримає відповідь на запитання, як загинув її чоловік і хто несе відповідальність.

Чим приваблює Британія біженців саме з Росії?

Можна говорити принаймні про дві речі, якими Велика Британія приваблює біженців із Росії. Перша та, що Лондон це великий міжнародний фінансовий та бізнесовий центр. Для мільярдера Березовского це, очевидно, був один із чинників.

Найбагатший росіянин Роман Абрамович, хоч офіційно і не біженець, але також вклав чимало статків у Лондоні, придбав футбольний клуб «Челсі» і живе тут наїздами.

Другою причиною можна вважати те, що Британія провадить принципову політику щодо Москви і, наприклад, чеченському діячеві Ахмеду Закаєву, якби, наприклад, він просив притулку в Німеччині, цілком ймовірно, загрожувала б екстрадиція в Росію.

Берлін показує себе набагато поступливішим у відносинах із Росією. Натомість британці дозволяють собі бути принциповими. Британську ж судову систему називають зразком незалежності судочинства.

На біженців радше дивляться як на мігрантів

Надання притулку іноземцям стало в Британії дуже гострою і болісною політичною темою. Чимало британців вважає, що процес надання політичного притулку став просто одним з каналів масової імміграції в країну.

Урядова британська Консервативна партія вважає імміграцію серйозною проблемою і проголосила наміри обмежувати її.

Але Британія зобов’язана надавати притулок біженцям, бо закони країни підкоряються підписаним міжнародним угодам, а також відповідним законам Європейського Союзу.

Проблема у тому, що питання політичних біженців та питання економічних мігрантів часом не розрізняють.

Активісти правозахисного руху та деякі британські політики намагаються пояснити суспільству різницю між тими, хто рятує своє життя чи свободу, і тими, хто просто шукає собі зручнішого життя, але це останнім часом досить складно зробити.

Насправді довести іноземному біженцеві у Британії, що він чи вона рятуються втечею саме з політичних мотивів, стає щораз важче.

В ІНШИХ ЗМІ

Загрузка...
XS
SM
MD
LG