«Енергетична Свобода» – це спільний проект Радіо Свобода та Інституту енергетичних стратегій. Ставте свої питання у режимі коментарів, а також на нашій сторінці у мережі Facebook і отримайте відповіді експертів. Також пропонуйте теми, які для Вас є цікавими.
Київ – Україна стрімко збільшує потужності вітрової енергетики, констатують і експерти, і представники влади. Втім, її частка в енергобалансі країни залишається незначною. Причина в тому, що вітряки важко підключити до електромережі, та й пільги за виробництво енергії з вітру отримують не всі.
Киянин Сергій має приватний будинок на околиці столиці. Коли він завершував будівництво, там не було електромереж, і він встановив вітрогенератор. Попервах вітряк забезпечував всі енергетичні потреби помешкання.
«Ми жили в голому полі, де не було ніяких комунікацій. Ось і поставили цей вітряк. Він нас дуже виручив. Воно, на жаль, не таке й дешеве, але є стабільність. Від мене самого залежить, буде в мене електроенергія чи ні. За ним треба дивитися, а це клопітно. На жаль, вітряк ще не окупився, на це треба багато років, – розповідає власник вітроелектрогенератора. – Ми використовуємо його для внутрішніх потреб, адже його потужність саме їх і покриває. Якби вітряк можливо було підключити до мережі – була б інша річ. Тоді він би мені приносив прибуток».
Сергій сподівався отримувати за надлишкову енергію так званий «зелений тариф»: плату від електромереж за кожен кіловат, яка в кілька разів перевищує тариф для приватних споживачів. Але каже, що не зміг оформити підключення свого вітрогенератора до загальнонаціональної електромережі.
Малі вітряки не пускають у мережу
Правовий механізм для того, щоб фізичні особи, власники вітряків, під’єднували їх до мереж, досі не сформований, пояснює Валерій Потапов, директор фірми «Флай-Тек», яка постачає та встановлює вітрогенератори. Але навіть якщо вітроагрегат оформлений на юридичну особу, приєднати його до мережі й заробляти на зеленому тарифі дуже важко, зізнається Валерій Потапов.
«Законодавство про зелений тариф ухвалили три роки тому. А минулого року його змінили. І ситуація така, що ніхто не знає порядку оформлення всіх потрібних документів. Ми допомагаємо клієнтам в підключенні. Головне – зробити проект і технічні умови, і це все погодити з обленерго. Але їм це не вигідно, оскільки вони опікуються споживачами, а вітроенергетика – їхній конкурент. З іншого боку, закон зобов’язує обленерго купувати енергію в тих, хто виробляє її від вітру або сонця», – каже Потапов.
У такій ситуації, за словами Валерія Потапова, власник вітряка може використовувати отриманий струм лише для своїх потреб. Проте він наголошує, що для стабільного енергопостачання потрібне ще бодай одне джерело енергії, наприклад, дизель-генератор, і тоді садиба не залежатиме від швидкості вітру.
За розрахунками фахівців, вітрогенератор для середнього приватного будинку (300–5000 кіловат-годин на рік) коштуватиме близько ста тисяч гривень. З іншого боку, він не потребуватиме ніякого палива. Найвигідніше ставити вітряк середньої потужності на декілька будинків, або оформити його на юридичну особу й підключити до електромережі. Тоді це джерело енергії окупиться за 7–8 років, повідомляють виробники та постачальники такого обладнання.
Між тим, найшвидше в Україні набувають популярності не приватні вітроагрегати, а промислові, великої потужності. Більшість із них розташована на півдні України, де швидкість вітру є вищою.
«Вітер» краще працює з «сонцем» – експерт
В решті випадків вигода від вітряка є сумнівною, стверджує експерт з екологічного будівництва Андрій Бобровицький.
«Автономні джерела енергії на основі вітру ефективні у Криму, Причорномор’ї та в Карпатах. Серед недоліків – значний шум. Тому краще робити вітряк на кілька будинків і встановлювати оддалік. В решті випадків вітроагрегати купують ті, в кого немає реальної можливості приєднатися до електромереж», – каже він.
Але в цьому випадку, вважає експерт, варто використовувати вітроустановку разом із сонячною батареєю. Адже влітку більше енергії даватиме сонце, а взимку – вітер.
Національна енергетична стратегія України передбачає, що до 2020 року вітрова енергетика потроїть свої потужності й заміщуватиме 520 тисяч тонн палива на рік. Окрім того, ця галузь має отримувати інвестиції на пільгових умовах, для чого мають змінити законодавство, ідеться у стратегії.
Про це говорять і в уряді, й на Банковій. Зокрема, Президент України Віктор Янукович наприкінці минулого року особисто відкривав Ботіївську вітроелектростанцію у Приазов’ї, нині одну з найбільших в Україні. Власником нової вітрової потужності є компанія ДТЕК Ріната Ахметова.
Проте перспективність цього напрямку інвестицій нівелюють нові вимоги закону, які з наступного року не дають право отримувати зелений тариф тим виробникам енергії, хто використовує переважно іноземне обладнання та технології, тобто в кого так звана «місцева складова» менша за 50% від вартості продукції, вважає голова Української вітроенергетичної асоціації Андрій Конеченков.
Саме це відлякує іноземних інвесторів та стримує розвиток галузі, пояснює Радіо Свобода Андрій Конеченков. «З появою зеленого тарифу українська вітроенергетика зацікавила представників багатьох країн. Поки не з’явилася вимога про «місцеву складову». Тому наразі активно розвиваються або проекти, погоджені до 2011 року, або ті, в яких інвестор налагодив виробництво вітроустановок в Україні. А це одиничні приклади, – вважає вітроенергетик. – Днями на Всесвітній виставці з вітроенергетики у Відні ми звернули увагу, що європейських інвесторів цікавить Україна як новий ринок, однак їх відлякують політична нестабільність і «місцева складова» в 50%. Україна може виготовляти якісні башти для вітроустановок, а лопаті й турбіни – здебільшого ні».
Серед винятків Андрій Конеченков називає одного з закордонних інвесторів, який налагодив виробництво вітроустановок на Краматорському верстатному заводі. Щоправда, частина експертів бачить можливості для масового виробництва великих вітроустановок на дніпропетровському заводі «Південмаш».
Зелений тариф підігнали під олігархів – Тодійчук
Для вітрової енергетики в Україні діє зелений тариф: вітростанції можуть продавати електроенергію по 123 копійки за кіловат, а це уп’ятеро дорожче, ніж теплові. З одного боку, це стимулює розвиток галузі, з іншого – умови зеленого тарифу виписані в інтересах окремих олігархів, вважає директор Київського міжнародного енергетичного клубу Олександр Тодійчук.
«Головна проблема – це можливість підключення вітроелектростанції до електромережі. Зелений тариф, непоганий по суті, підігнали для себе олігархи. Якби підключення не було зарегульованим, то це б стало стимулом для середнього бізнесу, оскільки є агрегати невеликого розміру й цінового діапазону, які дозволяють включитися в цю роботу. Але діє корупційна схема, яка перешкоджає пересічному інвесторові. Є проблеми з інфраструктурою, є лобі виробників інших видів енергії, – перераховує експерт перешкоди для розвитку вітроенергетики. – Важливим є й технічне питання: як зберегти енергію, вироблену з вітру, для періоду пікових навантажень? Для цього Україні треба продовжувати розвивати систему гідроакумулюючих станцій», – підсумовує Олександр Тодійчук.
За розрахунками експерта, якщо створити сприятливий інвестиційний клімат, то можна вже за декілька років забезпечити 5–7% енергетичних потреб країни завдяки енергії вітру, іншими словами, замінити понад 6 мільярдів кубометрів імпортного російського газу на рік. В Українській вітроенергетичній асоціації говорять про 10–15% вітроенергетики в національному енергобалансі в найближчі роки, якщо влада зніме обмеження на підключення приватних вітряків до мережі та на використання імпортного обладнання.
Експерти наголошують, що за останній рік обсяг електроенергії з вітру, яка надійшла до української національної енергосистеми, подвоївся, склавши 300 мегават на рік, і це найшвидший приріст у цій галузі в Європі. Однак в енергетичному балансі України частка вітрової енергетики вимірюється тисячними частинами відсотка. Для порівняння, Данія отримує чверть всієї електроенергії з вітру, Німеччина – одну десяту від своїх потреб.
«Енергетична Свобода» – це спільний проект Радіо Свобода та Інституту енергетичних стратегій. Ставте свої питання у режимі коментарів, а також на нашій сторінці у мережі Facebook і отримайте відповіді експертів. Також пропонуйте теми, які для Вас є цікавими.
Київ – Україна стрімко збільшує потужності вітрової енергетики, констатують і експерти, і представники влади. Втім, її частка в енергобалансі країни залишається незначною. Причина в тому, що вітряки важко підключити до електромережі, та й пільги за виробництво енергії з вітру отримують не всі.
Киянин Сергій має приватний будинок на околиці столиці. Коли він завершував будівництво, там не було електромереж, і він встановив вітрогенератор. Попервах вітряк забезпечував всі енергетичні потреби помешкання.
«Ми жили в голому полі, де не було ніяких комунікацій. Ось і поставили цей вітряк. Він нас дуже виручив. Воно, на жаль, не таке й дешеве, але є стабільність. Від мене самого залежить, буде в мене електроенергія чи ні. За ним треба дивитися, а це клопітно. На жаль, вітряк ще не окупився, на це треба багато років, – розповідає власник вітроелектрогенератора. – Ми використовуємо його для внутрішніх потреб, адже його потужність саме їх і покриває. Якби вітряк можливо було підключити до мережі – була б інша річ. Тоді він би мені приносив прибуток».
Сергій сподівався отримувати за надлишкову енергію так званий «зелений тариф»: плату від електромереж за кожен кіловат, яка в кілька разів перевищує тариф для приватних споживачів. Але каже, що не зміг оформити підключення свого вітрогенератора до загальнонаціональної електромережі.
Малі вітряки не пускають у мережу
Правовий механізм для того, щоб фізичні особи, власники вітряків, під’єднували їх до мереж, досі не сформований, пояснює Валерій Потапов, директор фірми «Флай-Тек», яка постачає та встановлює вітрогенератори. Але навіть якщо вітроагрегат оформлений на юридичну особу, приєднати його до мережі й заробляти на зеленому тарифі дуже важко, зізнається Валерій Потапов.
Законодавство про зелений тариф ухвалили три роки тому, а минулого року його змінили. І ситуація така, що ніхто не знає порядку оформлення всіх потрібних документівВалерій Потапов
«Законодавство про зелений тариф ухвалили три роки тому. А минулого року його змінили. І ситуація така, що ніхто не знає порядку оформлення всіх потрібних документів. Ми допомагаємо клієнтам в підключенні. Головне – зробити проект і технічні умови, і це все погодити з обленерго. Але їм це не вигідно, оскільки вони опікуються споживачами, а вітроенергетика – їхній конкурент. З іншого боку, закон зобов’язує обленерго купувати енергію в тих, хто виробляє її від вітру або сонця», – каже Потапов.
У такій ситуації, за словами Валерія Потапова, власник вітряка може використовувати отриманий струм лише для своїх потреб. Проте він наголошує, що для стабільного енергопостачання потрібне ще бодай одне джерело енергії, наприклад, дизель-генератор, і тоді садиба не залежатиме від швидкості вітру.
За розрахунками фахівців, вітрогенератор для середнього приватного будинку (300–5000 кіловат-годин на рік) коштуватиме близько ста тисяч гривень. З іншого боку, він не потребуватиме ніякого палива. Найвигідніше ставити вітряк середньої потужності на декілька будинків, або оформити його на юридичну особу й підключити до електромережі. Тоді це джерело енергії окупиться за 7–8 років, повідомляють виробники та постачальники такого обладнання.
Між тим, найшвидше в Україні набувають популярності не приватні вітроагрегати, а промислові, великої потужності. Більшість із них розташована на півдні України, де швидкість вітру є вищою.
«Вітер» краще працює з «сонцем» – експерт
В решті випадків вигода від вітряка є сумнівною, стверджує експерт з екологічного будівництва Андрій Бобровицький.
Автономні джерела енергії на основі вітру ефективні у Криму, Причорномор’ї та в Карпатах. Серед недоліків – значний шум, тому краще робити вітряк на кілька будинківАндрій Бобровицький
«Автономні джерела енергії на основі вітру ефективні у Криму, Причорномор’ї та в Карпатах. Серед недоліків – значний шум. Тому краще робити вітряк на кілька будинків і встановлювати оддалік. В решті випадків вітроагрегати купують ті, в кого немає реальної можливості приєднатися до електромереж», – каже він.
Але в цьому випадку, вважає експерт, варто використовувати вітроустановку разом із сонячною батареєю. Адже влітку більше енергії даватиме сонце, а взимку – вітер.
Національна енергетична стратегія України передбачає, що до 2020 року вітрова енергетика потроїть свої потужності й заміщуватиме 520 тисяч тонн палива на рік. Окрім того, ця галузь має отримувати інвестиції на пільгових умовах, для чого мають змінити законодавство, ідеться у стратегії.
Про це говорять і в уряді, й на Банковій. Зокрема, Президент України Віктор Янукович наприкінці минулого року особисто відкривав Ботіївську вітроелектростанцію у Приазов’ї, нині одну з найбільших в Україні. Власником нової вітрової потужності є компанія ДТЕК Ріната Ахметова.
Проте перспективність цього напрямку інвестицій нівелюють нові вимоги закону, які з наступного року не дають право отримувати зелений тариф тим виробникам енергії, хто використовує переважно іноземне обладнання та технології, тобто в кого так звана «місцева складова» менша за 50% від вартості продукції, вважає голова Української вітроенергетичної асоціації Андрій Конеченков.
На Всесвітній виставці з вітроенергетики у Відні ми звернули увагу, що європейських інвесторів цікавить Україна як новий ринок, однак їх відлякують політична нестабільність і «місцева складова» в 50%Андрій Конеченков
Саме це відлякує іноземних інвесторів та стримує розвиток галузі, пояснює Радіо Свобода Андрій Конеченков. «З появою зеленого тарифу українська вітроенергетика зацікавила представників багатьох країн. Поки не з’явилася вимога про «місцеву складову». Тому наразі активно розвиваються або проекти, погоджені до 2011 року, або ті, в яких інвестор налагодив виробництво вітроустановок в Україні. А це одиничні приклади, – вважає вітроенергетик. – Днями на Всесвітній виставці з вітроенергетики у Відні ми звернули увагу, що європейських інвесторів цікавить Україна як новий ринок, однак їх відлякують політична нестабільність і «місцева складова» в 50%. Україна може виготовляти якісні башти для вітроустановок, а лопаті й турбіни – здебільшого ні».
Серед винятків Андрій Конеченков називає одного з закордонних інвесторів, який налагодив виробництво вітроустановок на Краматорському верстатному заводі. Щоправда, частина експертів бачить можливості для масового виробництва великих вітроустановок на дніпропетровському заводі «Південмаш».
Зелений тариф підігнали під олігархів – Тодійчук
Для вітрової енергетики в Україні діє зелений тариф: вітростанції можуть продавати електроенергію по 123 копійки за кіловат, а це уп’ятеро дорожче, ніж теплові. З одного боку, це стимулює розвиток галузі, з іншого – умови зеленого тарифу виписані в інтересах окремих олігархів, вважає директор Київського міжнародного енергетичного клубу Олександр Тодійчук.
«Головна проблема – це можливість підключення вітроелектростанції до електромережі. Зелений тариф, непоганий по суті, підігнали для себе олігархи. Якби підключення не було зарегульованим, то це б стало стимулом для середнього бізнесу, оскільки є агрегати невеликого розміру й цінового діапазону, які дозволяють включитися в цю роботу. Але діє корупційна схема, яка перешкоджає пересічному інвесторові. Є проблеми з інфраструктурою, є лобі виробників інших видів енергії, – перераховує експерт перешкоди для розвитку вітроенергетики. – Важливим є й технічне питання: як зберегти енергію, вироблену з вітру, для періоду пікових навантажень? Для цього Україні треба продовжувати розвивати систему гідроакумулюючих станцій», – підсумовує Олександр Тодійчук.
За розрахунками експерта, якщо створити сприятливий інвестиційний клімат, то можна вже за декілька років забезпечити 5–7% енергетичних потреб країни завдяки енергії вітру, іншими словами, замінити понад 6 мільярдів кубометрів імпортного російського газу на рік. В Українській вітроенергетичній асоціації говорять про 10–15% вітроенергетики в національному енергобалансі в найближчі роки, якщо влада зніме обмеження на підключення приватних вітряків до мережі та на використання імпортного обладнання.
Експерти наголошують, що за останній рік обсяг електроенергії з вітру, яка надійшла до української національної енергосистеми, подвоївся, склавши 300 мегават на рік, і це найшвидший приріст у цій галузі в Європі. Однак в енергетичному балансі України частка вітрової енергетики вимірюється тисячними частинами відсотка. Для порівняння, Данія отримує чверть всієї електроенергії з вітру, Німеччина – одну десяту від своїх потреб.
«Енергетична Свобода» – це спільний проект Радіо Свобода та Інституту енергетичних стратегій. Ставте свої питання у режимі коментарів, а також на нашій сторінці у мережі Facebook і отримайте відповіді експертів. Також пропонуйте теми, які для Вас є цікавими.
