У понеділок 18 лютого громадяни Вірменії обиратимуть президента країни. Це – п’ята президентська кампанія з моменту здобуття незалежності, але відбувається вона у дивній атмосфері: один кандидат в президенти протягом чотирьох тижнів проводить голодування, інший кандидат заявляє, що він не прийме результати виборів, навіть якщо він сам переможе. Покритий таємницею очевидний замах на вбивство. І до третини виборців не зможуть взяти участь у виборах, бо вони перебувають за кордоном.
Попри всі інтриги вірменських виборів, їм бракує головної – незнання переможця. Але з цим у Вірменії повна ясність. Згідно з усіма опитуваннями, попри те, що за президентське крісло змагаються шість кандидатів, воно залишиться у володінні того, хто сидить на ньому зараз – Сержа Сарґсяна, Опитування пророкують йому перемогу: близько 70 відсотків голосів, він більш ніж на чверть випереджає свого найближчого суперника.
Тож вірменам кампанія запам’ятається передусім різними дивами. Наприклад, кандидат Андріас Гукасян, 42-річний власник радіостанції в Єревані, від початку кампанії оголосив голодування. Він закликає анулювати кандидатуру Сарґсяна, а міжнародних спостерігачів закликає бойкотувати голосування. У певному сенсі, він працює проти самих виборів.
Інший кандидат, 49-річний Арман Мелікян, колишній чиновник в уряді де-факто незалежного азербайджанського Нагірно-Карабахського регіону, засудив вибори заздалегідь як «незаконні». В інтерв’ю вірменській редакції Радіо Свобода він повідомив, що не прийме результатів голосування, навіть якщо переможе він сам.
Є і така історія: Паруйр Айрікян, 63-річний глава партії «Вірменське національне самовизначення», був поранений біля свого будинку 31 січня. Після виписки з лікарні він вирішив 10 лютого просити Конституційний суд відкласти вибори на два тижні. Але на наступний день він відкликав своє прохання, заявивши, що він не міг стерпіти думки про продовження голодування Гукасяна.
Серйозні проблеми не обговорюються
Проте насправді у маленької південнокавказької країни є серйозні проблеми, які мали б стати предметом обговорення під час президентської кампанії: як маневрувати між Росією і Заходом, як вирішити напруженість у відносинах із сусіднім Азербайджаном, з яким досі невирішеним є питання Нагірного Карабаху, як покращити економіку, де домінують олігархи і яка залежна від грошових переказів з-за кордону.
Активісти опозиції критикують зміни до Виборчого кодексу, які обмежили голосування за кордоном. А це означає, що до одного мільйона громадян Вірменії, яки в даний час перебувають за межами країни, не зможуть голосувати.
Уряд говорить, що зміна була запроваджена у зв’язку з високою вартістю організації голосування поза межами країни. Опозиція вважає, що це було зроблено тому, що виборці за кордоном раніше у переважній більшості голосували за кандидатів від опозиції.
А звичайні вірмени ставляться до виборчого сезону з сумішшю байдужості і цинізму. «Там було багато обіцянок. Але, на жаль, їх ніколи не виконають», – підсумував своє ставлення до виборів один вірменський пенсіонер.
Матеріал підготували Марія Щур та Robert Coalson, Ruzanna Stepanyan, Satenik Vantsyan, Naira Bulghadaryan
Попри всі інтриги вірменських виборів, їм бракує головної – незнання переможця. Але з цим у Вірменії повна ясність. Згідно з усіма опитуваннями, попри те, що за президентське крісло змагаються шість кандидатів, воно залишиться у володінні того, хто сидить на ньому зараз – Сержа Сарґсяна, Опитування пророкують йому перемогу: близько 70 відсотків голосів, він більш ніж на чверть випереджає свого найближчого суперника.
Тож вірменам кампанія запам’ятається передусім різними дивами. Наприклад, кандидат Андріас Гукасян, 42-річний власник радіостанції в Єревані, від початку кампанії оголосив голодування. Він закликає анулювати кандидатуру Сарґсяна, а міжнародних спостерігачів закликає бойкотувати голосування. У певному сенсі, він працює проти самих виборів.
Інший кандидат, 49-річний Арман Мелікян, колишній чиновник в уряді де-факто незалежного азербайджанського Нагірно-Карабахського регіону, засудив вибори заздалегідь як «незаконні». В інтерв’ю вірменській редакції Радіо Свобода він повідомив, що не прийме результатів голосування, навіть якщо переможе він сам.
Є і така історія: Паруйр Айрікян, 63-річний глава партії «Вірменське національне самовизначення», був поранений біля свого будинку 31 січня. Після виписки з лікарні він вирішив 10 лютого просити Конституційний суд відкласти вибори на два тижні. Але на наступний день він відкликав своє прохання, заявивши, що він не міг стерпіти думки про продовження голодування Гукасяна.
Серйозні проблеми не обговорюються
Проте насправді у маленької південнокавказької країни є серйозні проблеми, які мали б стати предметом обговорення під час президентської кампанії: як маневрувати між Росією і Заходом, як вирішити напруженість у відносинах із сусіднім Азербайджаном, з яким досі невирішеним є питання Нагірного Карабаху, як покращити економіку, де домінують олігархи і яка залежна від грошових переказів з-за кордону.
Активісти опозиції критикують зміни до Виборчого кодексу, які обмежили голосування за кордоном. А це означає, що до одного мільйона громадян Вірменії, яки в даний час перебувають за межами країни, не зможуть голосувати.
Уряд говорить, що зміна була запроваджена у зв’язку з високою вартістю організації голосування поза межами країни. Опозиція вважає, що це було зроблено тому, що виборці за кордоном раніше у переважній більшості голосували за кандидатів від опозиції.
А звичайні вірмени ставляться до виборчого сезону з сумішшю байдужості і цинізму. «Там було багато обіцянок. Але, на жаль, їх ніколи не виконають», – підсумував своє ставлення до виборів один вірменський пенсіонер.
Матеріал підготували Марія Щур та Robert Coalson, Ruzanna Stepanyan, Satenik Vantsyan, Naira Bulghadaryan
