Київ – Лейпцизький книжковий ярмарок, заснований у 17 столітті, – друга за масштабністю літературна подія у Європі. Цієї весни українська делегація побувала у Лейпцигу вже вдруге. Письменники та видавці не тільки представили українську літературу в рамках програми «Лейпциг читає Україну», а й взяли участь у дискусіях на соціально-політичні теми. Тим часом, критики зазначають, що такі фестивалі потрібні не лише для того, щоб познайомити німців з українською літературою, а й навпаки, щоб заохотити українських видавців перекладати й видавати сучасних іноземних письменників, поширити європейську культуру читання.
На відміну від свого конкурента – Франкфуртського ярмарку, який є майданчиком для спілкування видавців, Лейпцизький фестиваль орієнтований, перш за все, на читача. Щороку сюди збираються тисячі відвідувачів, а розмах заходу переоцінити важко, каже учасник минулорічної української делегації, письменник Андрій Курков.
«У Лейпцигу збираються на час ярмарку усі медіа Німеччини, Австрії і німецькомовної Швейцарії. Луна після нього триває ще до місяця, тобто спочатку виходять репортажі, потім починають іти рецензії на книги, що були презентовані», – розповідає він.
Німеччина – одна із тих країн, в якій найактивніше видають українських письменників. За словами президента «Форуму видавців» Олександри Коваль, загалом за 20 років у Німеччині переклали 80 українських книжок 16 авторів. За останній рік німецькою вийшли «Ворошиловград» Сергія Жадана, ним же упорядкована антологія «Тотальний футбол» та «Солодка Даруся» Марії Матіос, яку з успіхом презентували в Лейпцигу і яка згодом також з’явиться у перекладі французькою мовою. Як висловилася Катаріна Раабе, очільниця видавництва Suhrkamp, яке видає українську літературу німецькою, «Солодка Даруся» – це та книга, що викликає «відчуття гусячої шкіри».
Щодо книг, які українці привезли на ярмарок із собою, то найбільше зацікавлення викликали збірка оповідань «Мама по скайпу» та «Українські зошити» – комікс італійського художника Ігора Тувері про Голодомор.
Просування літератури не має відбуватися якось раптово – Коваль
Свою літературу, разом із літературою Польщі та Білорусі, Україна представляє на Лейпцизькому ярмарку в рамках трирічної програми «Транзит». Її ініціював сам ярмарок і підтримали фундація Роберта Боша та Фонд Ріната Ахметова. Тим не менш, для того, щоб ефективно «рухатись на захід», письменникам замало кілька разів з’їздити на ярмарок, переконана Олександра Коваль. Потрібна систематична робота видавців і, можливо, допомога держави.
«Я мушу розчарувати усіх, хто думає, що просування літератури має відбуватися якось раптово. У наших колег з Хорватії, які відбули подібну до української програму з ініціативи Лейпцизького ярмарку, на просування літератури балканських країн пішло десять років, перш ніж їхню літературу і їхніх письменників почали пізнавати в Німеччині. Я думаю, що Україні варто розраховувати на приблизно такий же термін», – каже вона.
Літературний критик Ірина Славінська їздить до Лейпцига вже другий рік поспіль, для неї це не тільки великий досвід, а й можливість відкрити для себе нових авторів та літературу інших країн. Вона вважає, що українські видавці мають замислитись над тим, наскільки ефективним є їхній діалог із закордонним літературним ринком.
«Я часто думаю про те, що українські видавці не так уже й багато працюють над перекладами іноземної літератури в Україні. Я намагалась порахувати, скільки сучасних німецьких авторів було перекладено у нас, і я не змогла згадати дуже багато. У мене навіть закралася таке підступне відчуття, щоправда, я не перевіряла його цифрами, що українців у Німеччині перекладено, можливо, більше, ніж сучасних німців в Україні», – каже вона.
В Україні цікавість до сучасної літератури й досі дивина – критик
Культура читання в Європі та Україні суттєво різняться, каже Ірина Славінська. Наприклад, хоч аудиторія Лейпцизького ярмарку дуже різноманітна, більшу її частину становить молодь, і одна із найяскравіших подій тут – це фестиваль костюмів улюблених героїв. Підлітки з усієї Німеччини у такий, не зовсім літературний спосіб, долучаються до книжки. Крім цього, відвідування ярмарку, вочевидь, входить для багатьох школярів у програму навчання. Такий досвід потрібно запозичувати, вважає Ірина Славінська.
«Наприклад, якби в Україні школярі хоча б кількох українських міст, де відбуваються хоч якісь книжкові події, мали б за правило в рамках уроку літератури відвідати «Форум видавців» або «Книжковий арсенал», то це вже було б дуже непогано», – переконана вона.
Ірина Славінська констатує, що в Європі, на відміну від України, книжка є частиною повсякденного життя. А в Україні цікавість до сучасної вітчизняної літератури й досі виглядає дивиною.
На відміну від свого конкурента – Франкфуртського ярмарку, який є майданчиком для спілкування видавців, Лейпцизький фестиваль орієнтований, перш за все, на читача. Щороку сюди збираються тисячі відвідувачів, а розмах заходу переоцінити важко, каже учасник минулорічної української делегації, письменник Андрій Курков.
«У Лейпцигу збираються на час ярмарку усі медіа Німеччини, Австрії і німецькомовної Швейцарії. Луна після нього триває ще до місяця, тобто спочатку виходять репортажі, потім починають іти рецензії на книги, що були презентовані», – розповідає він.
Німеччина – одна із тих країн, в якій найактивніше видають українських письменників. За словами президента «Форуму видавців» Олександри Коваль, загалом за 20 років у Німеччині переклали 80 українських книжок 16 авторів. За останній рік німецькою вийшли «Ворошиловград» Сергія Жадана, ним же упорядкована антологія «Тотальний футбол» та «Солодка Даруся» Марії Матіос, яку з успіхом презентували в Лейпцигу і яка згодом також з’явиться у перекладі французькою мовою. Як висловилася Катаріна Раабе, очільниця видавництва Suhrkamp, яке видає українську літературу німецькою, «Солодка Даруся» – це та книга, що викликає «відчуття гусячої шкіри».
Щодо книг, які українці привезли на ярмарок із собою, то найбільше зацікавлення викликали збірка оповідань «Мама по скайпу» та «Українські зошити» – комікс італійського художника Ігора Тувері про Голодомор.
Просування літератури не має відбуватися якось раптово – Коваль
Свою літературу, разом із літературою Польщі та Білорусі, Україна представляє на Лейпцизькому ярмарку в рамках трирічної програми «Транзит». Її ініціював сам ярмарок і підтримали фундація Роберта Боша та Фонд Ріната Ахметова. Тим не менш, для того, щоб ефективно «рухатись на захід», письменникам замало кілька разів з’їздити на ярмарок, переконана Олександра Коваль. Потрібна систематична робота видавців і, можливо, допомога держави.
«Я мушу розчарувати усіх, хто думає, що просування літератури має відбуватися якось раптово. У наших колег з Хорватії, які відбули подібну до української програму з ініціативи Лейпцизького ярмарку, на просування літератури балканських країн пішло десять років, перш ніж їхню літературу і їхніх письменників почали пізнавати в Німеччині. Я думаю, що Україні варто розраховувати на приблизно такий же термін», – каже вона.
Літературний критик Ірина Славінська їздить до Лейпцига вже другий рік поспіль, для неї це не тільки великий досвід, а й можливість відкрити для себе нових авторів та літературу інших країн. Вона вважає, що українські видавці мають замислитись над тим, наскільки ефективним є їхній діалог із закордонним літературним ринком.
«Я часто думаю про те, що українські видавці не так уже й багато працюють над перекладами іноземної літератури в Україні. Я намагалась порахувати, скільки сучасних німецьких авторів було перекладено у нас, і я не змогла згадати дуже багато. У мене навіть закралася таке підступне відчуття, щоправда, я не перевіряла його цифрами, що українців у Німеччині перекладено, можливо, більше, ніж сучасних німців в Україні», – каже вона.
В Україні цікавість до сучасної літератури й досі дивина – критик
Культура читання в Європі та Україні суттєво різняться, каже Ірина Славінська. Наприклад, хоч аудиторія Лейпцизького ярмарку дуже різноманітна, більшу її частину становить молодь, і одна із найяскравіших подій тут – це фестиваль костюмів улюблених героїв. Підлітки з усієї Німеччини у такий, не зовсім літературний спосіб, долучаються до книжки. Крім цього, відвідування ярмарку, вочевидь, входить для багатьох школярів у програму навчання. Такий досвід потрібно запозичувати, вважає Ірина Славінська.
«Наприклад, якби в Україні школярі хоча б кількох українських міст, де відбуваються хоч якісь книжкові події, мали б за правило в рамках уроку літератури відвідати «Форум видавців» або «Книжковий арсенал», то це вже було б дуже непогано», – переконана вона.
Ірина Славінська констатує, що в Європі, на відміну від України, книжка є частиною повсякденного життя. А в Україні цікавість до сучасної вітчизняної літератури й досі виглядає дивиною.
